Народовська преса: « Вечерниці», « Мета», « Нива», « Русалка»

Преса “ранніх” народовців у першій половині 1860-х рр. поширювала ідею національної єдності України, використовувала етнонім “Україна”, що вважався синонімом до слів “Русь”, “Мала Русь”, “русини”. На сторінках народовської преси у Львові – у часописах “Вечерниці”, “Мета”, “Нива”, “Русалка” утверджувалася належність місцевого населення до самостійної української нації, відмінної від польської й російської, друкувалися кращі твори нової української літератури, переважно передруком з альманаху М.Максимовича “Киевлянин” видання 1840 й 1841 рр. і журналу “Основа” у Петербурзі (1861–1862 рр.). Листовні зв’язки нечисленних українських діячів із Наддніпрянщини з редакціями народовських часописів до виходу журналу “Правда” (з 1867 р.) були спорадичними, непостійними.

На сторінках народовських часописів у Львові “Вечерниці” (1862–1863 рр.), “Мета” (1863–1865 рр.), “Нива” (1865 р.), “Русалка” (1866 р.) знайшла підтримку ідея самобутності та національної єдності розділеного між двома державами українського (“малоруського”) народу. Так, уже в першому номері часопису “Вечерниці”, що вихо­див

щотижня етимологічним правописом як “литерацьке письмо для забавы и науки” за редакцією Ф.Заревича (п.ізніше – В.Шашкевича).

Серед галицьких письменників у часописі найчастіше виступали В.Шашкевич, К.Климкович, Е.Згарський, ф. Заревич, Д.Танячкевич, А.Вахнянин та ін., а з буковин­ських – Ю.Федькович. Однак власними силами вони навряд чи змогли б “заповнити “Вечерниці” своїми творами, – писав багатолітній дослідник наддніпрян­сь­ко-галицьких взаємин другої половини ХІХ ст. К.Студинський, – якби не особисті зв’язки з українськими письменниками, якби не журнали “Кіевлянинъ” (1840 і 1841 рр.) і “Основа” (1861–2), а побіч них видання творів поодиноких авторів…”. Зразком для наслідування стали твори наддніпрянсько-українських літераторів і вче­них, які постійно друкувалися в часописі. Так, читачі “Вечерниць” могли ознайомитися з творами Т.Шевченка, Марка Вовчка, Л.Глібова, О.Стороженка, М.Олельковича, В.Бер­на­товича (псевдо – Кузьма Басарабець), М.Максимовича, М.Терезовського й П.Куліша, який підписувався власним іменем або анонімом Петро Забоцня. Галицький часопис “Вечерниці”, у якому друкувалися твори наддніпрянсько-українських авторів, викликав цікавість на Наддніпрянщині. Однак ще більше, ніж із “Киевлянина”, видавці “Вечерниць” використовували передруки з петербурзької “Основи”.

Ідейні погляди “Вечерниць” (видавалися до червня 1863 р.) обстоював наро­довсь­кий часопис “Мета”, що почав виходити у вересні 1863 р. як “литературно-поли­тичній вістникъ” за редакцією К.Климковича. Матеріали в часописі “Мета” друкувалися фонетичним правописом П.Куліша, більш відомим як “кулішівка”, що, на відміну від етимологічного правопису М.Мак­симовича (ним, як відомо, друкували “Вечерниці”), сильніше розмежовував українську й російську мови. По суті, це стало своєрідною правописною революцією, що наблизила галицьких русинів до нової української літератури, яку видавали “кулішівкою”. Редакція “Мети” доклала чимало зусиль для входження народно­розмовної мови в літературу, уживання загальноукраїнського правопису.

На сторінках “Мети”, крім маловідомих літераторів-галичан (В.Ільницький, В.Маринчук, В.Стебельський, О.Гороцький, Є.Згарський та ін.) і буковинця Ю.Федько­вича, друкувалися твори наддніпрянсько-українських письменників. Із редакцією часо­пи­су був пов’язаний П.Куліш, який, за словами І.Франка, залишався “головним двига­чем українофільського руху в Галичині в 60-х і майже до половини 70-их років”. Так, “Мета” опублікувала три оригінальні, спеціально надіслані твори П.Куліша: “Мартин Гак”, “Руїна”, “До Щасного Саламона”. “Мета” була не тільки літературним, а й політичним часописом, у якому місти­лися дописи з Наддніпрянщини. Уже в першому номері за 1863 р. поміщено кілька до­писів: “з Києва”, “з Харківщини”, “з Чернігівщини”. Ввіз і поширення “Мети” на території Російської імперії були заборонені з грудня 1863 р., часопис звинувачено в пропаганді укра­їнсь­кого політичного сепаратизму. Серед невеликого кола наддніпрянських діячів, які всупереч цензурним перешкодам після Валуєвського циркуляру 1863 р. читали журнал (принаймні окремі його номери), висловлювалися критичні зауваження до редакції.

Одночасно з “Метою” народовці налагодили у Львові випуск літературно-на­укового часопису “Нива”, видавцем і редактором якого став К.Горбаль. “Замовкла Укра­їна, – писалося в першому номері “Ниви” у січні 1865 р.. Редакція “Ниви” знайомила не лише з творами місцевих галицьких – В.Стебельського, І.Верхратського, В.Ільницького та ін. і буковинських – Ю.Федьковича, І.Воробкевича письменників, а й наддніпрянсько-українських – Т.Шевченка, Марка Вовчка, М.Старицького (псевдонім – Гетьманець), П.Куліша, О.Стороженка, О.Навроцького, О.Цисса (Мовчія), підписаних здебільшого псевдонімами. У “Ниві” прямо говорилося про підтримку україн­ської літературної мови на народнорозмовній основі, зразками якої були твори над­дніп­рянських літераторів, бо, за словами часопису, “письменній мові годі блукати, мовъ въ лісі, помежи місцевими говорами, которі всі въ купі (виділено редакцією. – І.Р.) мають допіро право ввійти у письменство и зложити собою одну письменну мову.

Першого січня 1866 р. за редакцією В.Шашкевича у Львові вийшов перший номер літературного часопису “Русалка”. Уже сама його назва засвідчила підтримку редак­цією традицій, закладених у “Русалці Дністровій”. Назву часопису й особу його редак­тора було визначено під час перебування О.Кониського в столиці Галичини наприкінці 1865 р. У своєму першому листі до Ю.Федьковича 14 (26) листопада 1865 р. він писав про намір видавати в новому році “справжній” руський часопис, до якого “будемо … гуртом пра­цювати…” [4, арк.29, 30]. На відміну від своїх попередників – “Мети” і “Ниви”, “Русалка” виходила етимологічним правописом, щоб знайти під­тримку серед старшої частини населення, невдоволеного “кулішівкою”. Часопис майже в кожному номері друкував твори О.Кониського під різними псевдонімами – Пере­бендя, О.Верниволя, Сирота, Журавель, Маруся К., галицьких і буковинських авторів К.Климковича, В.Шаш­кевича, С.Вороб­кевича та ін. Однак через брак фінансів видання часопису припинилося на 12 номері (2 квітня 1866 р.), що підтвердило недовговічність народовської періодичної преси. Ще раніше, ніж “Русалка”, перестала виходити “Мета” з фінансових причин (усього за два роки вийшло 23 номери).