double arrow

Газета “Слово”: історія існування видання, місток між Сходом і Заходом України.


"Слово" було засноване як громадсько-політична газета, хоча за традиціями того часу широко друкувала літературні й наукові, переважно історичні, матеріали. До 1872 року газета виходила двічі, а далі - тричі на тиждень. До І87І року її редагує вже відомий нам Богдан Дідицький, а з 1872 і до кінця існування - Венедикт Площанський (І834-І902).

З 1876 року газета перебуває на утриманні російського уряду.

Мовна політика газети відразу була зорієнтована на москвофільське язичіє. Але при наявності цієї домінанти газета дозволяла собі відхилення як у бік чистої української літературної мови, витвореної Т. Шевченком, так і в бік чистої російської літературної мови, якою, наприклад, писав свої історичні праці М. Костомаров.

Перше число газети вийшло 25 січня 1861 року. Відкривалося воно статтею "Наш програм", де висловлювалися вірнопідданські почуття до австрійського цісарського дому і водночас твердий намір відстояти руську народність у боротьбі з поляками.

Головне своє політичне призначення газета вбачала у протистоянні польській експансії на західноукраїнські землі і проголошення єднання галицьких русинів з Руссю, під якою розумілася спочатку Мала Русь, але згодом поняття Русі трансформувалося в бік ототожнення її з Великою Руссю, тобто Росією. У зв'язку з цим газета вела широку полеміку з польською періодикою.




З самого початку газета не лише публікувала публіцистику й художні твори, але й вміщувала широкий інформаційний матеріал, як своїх дописувачів з місць, так і внутрішні австрійські та закордонні новини. Наприклад, у числі від 18 березня (1861) у рубриці ""Дописи" друкуватися повідомлення з Перемишля. Коломиї. Бучача. Стрия. Самбора.Ягольниці. У кожному номері містилися рубрики: "Вести з крайов коронных", "Заграннчіе". "Новинки".

У перші роки своєї діяльності газета відстоювала ідею єднання галицьких русинів саме з українцями. Про це свідчить велика стаття, "Быти нам общерусскими чи Мало-Русинами?", опублікована 1864 року в три подачі (№№ 26-28).

Поруч з цим газета в численних репортажах розповідала про заснування першого українського театру, що в 1864 році саме розпочав давати перші вистави у Львові в залі Народного дому.

Перші роки існування "Слова" засвідчили прагнення її керівників зробити газету загальноукраїнським органом, спрямованим на консолідацію різновекторних сил. І це газеті вдалося. Саме москвофільство за відсутності народовського табору і в перші роки його існування ще могло виступати від імені всього українства в цілому, що й намагалася робити газета. Тут розвішалася ідея спадковості москвофільства й ГРР, публікувалися матеріали про Шевченка, залучалися до участі автори з Полтави. Киева. Харкова, передруковувалися програмові публіцистичні



праці і наГікращі художні твори з підросійської української та австрійської журналістики. Язичіє у власних інформаційних матеріалах ще зрівноважувалося класичною літературною українською мовою Т. Шевченка. II. Куліша. О. Кониського й російською того ж П. Куліша. М. Костомарова. О. Стороженка в їх передруках з "Основи" та інших видань. І. Франко писав, що "Слово" "протягом цих двох (від заснування. - І. М.) і кількох наступних років було дуже цінним часописом, далеким від партійної однобічності, яке поєднувало в собі течії і напрямки, що після 1866 р. суттєво розійшлися між собою".

Це була велика газета, що прагнула всебічно задовольнити інформаційні потреби українського громадянства в Галичині. Невипадково газета викликала бурхливу полеміку в російській пресі, що тоді пильно стежила за розвитком української журналістики, сподіваючись знайти спільників для досягнення своїх цілей. Знаменитою статтею "Національна "безтактність" відгукнувся на появу перших двох номерів "Слова" лідер російського революційно-демократичного руху М. Чернишевський ("Современник", 1861, № 7).

На початку 1882 року були заарештовані А. Добрянськнй. його дочка Ольга Грабар. І. Наумович і його син Володимир, редактор "Слова" В. Площанський та його співробітники-журналісти О. Марков та інші. Усі воші отінилися на лаві підсудних. їх звинувачували в державній зраді й шпигунстві на користь Росії. Однак обвинувачувальний вирок на суді винесено не було, бо тоді більш-менш локальній конфлікт загрожував перерости на міжнародний



скандал з непередбачуваними наслідками: нитки від львівських змовників тяглися у надто високі російські урядові сфери. Судовий процес мав величезний розголос у Галичині та усій Австрії в цілому. Його головним наслідком була цілковита компрометація перед громадською думкою москвофільського руху і перехід значної кількості їхніх симпатиків до народовського табору. Майже нищівного удару зазнала газета "Слово". В. Площанський ще кілька років утримував її, але в 1886 році, продавши у Львові приватний будішок, вш'хав на еміграцію до Росії. У 1887 році "Слово" перестало існувати.

Значення газети "Слово":

1) на етапі свого виникнення вона була спільнім проектом усіх українських сій і виражала всеукраїнську політичну позицію:

2) це була політична газета, що розпочала виходити після великої перерви в існуванні української політичної жу рналістики (її попередниками були "Зоря Галицька" в перший період свого існування і "Новины" І. Гушалевича 1849 року); "Слово" залишило за собою статус політичної газети до кінця свого існування;

3) поява газети розбудила гапщьке громадянство, про що свідчать дискусії як у Галичині, так і в Росії, які супроводжували появу її перших номерів;

4) газета стала місцем початку співпраці Ю. Федьковича з українською журналістикою, та дебюту в пресі Ю. Романчука, Ф. Заревича та інших знаменитих у майбутньому журналістів;

5) перехід редакції на позиції москвофільства призвів до втрати читацької аудиторії та авторитету газети, унаслідок чого вона змушена шукати зовнішньої підтримки, приймати субсидії російського уряду, а відтак цілковито узалежнитися від нього в проведенні інформаційної політики;

6) занепад газети і припинення її віщання засвідчили політичне банкрутство москвофільства, втрату ним внутрішнього ґрунту серед українців Галичини і забезпечення свого існування лише за рахунок активної зовнішньої підтримки.








Сейчас читают про: