Види інвестиційних портфелів і портфелів цінних паперів

Головна проблема будь-якої економіки – це проблема гро­шей. Гроші як товар за умов інфляції існують у надлишку, проте за умов активізації інвести­ційного процесу й стабілізації грошо­вої одиниці відчувається гостра нестача їх.

Суспільство розподіляється на дві верстви. Переважна частина населення не знає, як заробити гроші, натомість менша частина — куди активніша, не знає, як їх використати. Такі умови створюють сприятливе середовище для розвитку кредитно-інвестиційних від­носин.

На сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна актив­ність індивіду­альних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об'­єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх. Такий метод дістав назву «портфельне інвестування» (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Портфельне інвестування та його суб'єкти

На рис. 1.2 наведена узагальнена схема взаємозв'язку об'єктів і суб'єктів портфельного інвестування.

Рис. 1.2. Взаємодія об'єктів і суб'єктів портфельного інвестування

Інвестиційний портфель – це цілеспрямовано сформована сукупність об'­єктів фінансового та/або реального інвестування, призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету.

Управління портфелем потребує зваженого підходу і дає най­кращі резуль­тати завдяки ретельному аналізу потреб інвестора, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних ін­струментів. При формуванні портфеля слід зважати на такі умо­ви: необхідний рівень поточного доходу, збереження й приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.

Кожен із цих чинників та їхні комбінації відіграють вагому роль під час визначення типу портфеля, що відповідає інвести­ційним цілям певного інвес­тора.

За нинішніх умов портфель можна формувати як сукупність певної кілько­сті об'єктів реального і / або фінансового інвестуван­ня за рахунок відповідного виду інвестиційних інструментів згід­но із чинним законодавством.

Як показано на рис. 1.1, формування кредитного портфеля є прерогати­вою комерційних банків, хоча в багатьох країнах ця діяльність дозволена й іншим інститутам парабанківської системи.

У світовій практиці в діяльності комерційних банків кредитні портфелі та портфелі цінних паперів мають багато спільного.

Передусім це найважливіші види банківської діяльності, спря­мовані на ви­пуск в обіг відповідних фінансових інструментів з метою отримання прибутку.

Головним критерієм при формуванні та подальшому функціо­нуванні обох видів портфелів є їхня дохідність, і оскільки пози­кові й інвестиційні операції є найприбутковішими у банківській діяльності, вони мають найбільшу питому вагу у складі активів комерційного банку. Разом із тим належність цих активів до різ­них портфелів пояснює суттєві відмінності між ними.

Позика— це вкладення коштів на відносно стислий термін за умови повер­нення її або її еквівалента в сумі, що перевищує по­чаткову на суму відсотків. Інвестування, на відміну від пози­ки, — це використання власних і залучених коштів банку шляхом обігу на ринку цінних паперів з метою отримання при­бутку впродовж відносно тривалого часу.

Клієнт звертається до банку з метою отримання коштів, яких йому бракує на певний момент для здійснення підприємницької діяльності. Він, як правило, є ініціатором кредитної угоди. Під час інвестування банк ініціює вкладення ко­штів у цінні папери з метою отримання прибутку.

У разі кредитування банк є головним і єдиним або одним з не­багатьох кре­диторів, натомість інвестування передбачає значну кількість інвесторів (акціо­нерів). З цього випливає ще одна від­мінність між портфелями: надання позики зумовлює особисті відносини між боржником і кредитором, тоді як інвесту­вання є відокремленою знеособленою діяльністю банку.

Формування й управління кредитним та інвестиційним порт­фелями тісно взаємопов'язані. Оскільки позикові й інвестиційні операції є для банку найпри­бутковішими, то зазвичай саме вони істотним чином визначають рівень ризику банківської діяльності. Тож банки зобов'язані підтримувати оптимальну струк­туру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на ко­ристь позик, або на користь інвестицій.

Наприклад, у разі надання позик першокласним позичальни­кам із твердими гарантіями повернення вкладених коштів банк може прийняти на себе більший ризик під час проведення інвес­тиційних операцій. Зворотна ситуація виникає, коли за результа­тами аналізу кредитного й інвестиційного ринків банк вирішує збільшити обсяги позикових операцій і зменшити інвестиційні операції з огляду на інфляційні очікування. Ризик, зумовлений збільшенням обсягу кредитних операцій, компенсують підви­щенням ліквідності інвестиційного портфеля.

За певних умов банк може відчути гостру потребу в ресурсах унаслідок ви­лучення клієнтами своїх внесків, різкого підвищення відсоткової ставки за кре­дитами або отримання великої кількості заявок на кредити. Якщо потреба у ко­штах значно перевищує на­явні ресурси, банк може зменшити розмір інвести­ційного порт­феля шляхом реалізації частки цінних паперів.

В окремих випадках, вивчивши фінансовий стан клієнта, банк приймає рі­шення непоновлювати кредит і конвертацію виданої позики в акції підприємс­тва-боржника. При цьому відбувається переміщення активів із позикового до інвестиційного портфеля.

Таким чином, особливістю формування інвестиційного портфеля комерційного банку є включення до нього цінних паперів двох рівнів:

* первинні резерви, призначені для отримання доходу;

* вторинні резерви, які можна реалізувати з метою підтриман­ня ліквідності.

Для мобілізації ресурсів і забезпечення ліквідності насамперед реалізують цінні папери вторинного резерву, а якщо цього зама­ло— реалізують частку первинних резервів. При цьому активи переміщуються з інвестиційного до по­зикового портфеля. Отже, інвестиційна політика банку має передбачати дотри­мання певної пропорційності між первинним і вторинним резервами цінних паперів і, відповідно, між інвестиційним та позиковим портфелями. «Найлібера­льнішими», з огляду на чинні законодавчі обмеження, є операції із цінними паперами. Придбання їх дозволене всім, по­чинаючи з індивідуального інвестора і аж до великих фірм і кор­порацій. Існують певні обмеження стосовно емісії окремих видів фінансових інструментів. Формування портфеля фінансових ак­тивів можна здійснювати за допомогою широкого спектру фінан­сових інстру­ментів, головними з яких є:

* державні та муніципальні облігації;

* облігації підприємств;

* акції відкритих акціонерних товариств;

* комерційні папери (векселі);

* деривативи (похідні цінні папери);

* депозитні сертифікати, ощадні сертифікати.

У спеціальній літературі визначено багато ознак, за якими здій­снюють кла­сифікацію інвестиційних портфелів. Інколи ці ознаки є взаємовиключними або суперечливими. В узагальненому вигляді інвестиційні портфелі можна класифі­кувати за схемою пріоритет­ності цілей інвестора під час формування портфеля (рис. 1.3).

Відповідно до цілей інвестування до портфеля включають фінансові ін­струменти, вкладання коштів у які має різну мету і фор­мування яких зазнає впливу багатьох суб'єктивних та об'єктивних чинників, зокрема:

* фінансових можливостей інвестора (внутрішнє джерело фі­нансування);

* можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування з
метою інвестування (вітчизняних та іноземних);

* інвестиційного клімату в державі;

* кон'юнктури інвестиційного ринку;

* особистих якостей інвестора (агресивності економічної стра­тегії, схильно­сті інвестора до ризику, здатності ефективно керувати портфелем, здатності миттєво реагувати на зміни й ухвалювати відповідні рішення тощо).

Аналіз усіх чинників дає інвесторові змогу обрати одну або кілька цілей, згідно з якими формують інвестиційний портфель. Сформований портфель мо­жна віднести до конкретного типу, що вимагає відповідних методів управління та нагляду.

Останніми роками в економічній літературі дедалі частіше трапляються по­няття «портфель інвестиційних проектів», «порт­фель реальних інвестиційних проектів», «портфель реальних ін­вестицій». Деякі автори ототожнюють ці по­няття з поняттям «ін­вестиційний портфель», маючи на увазі, що всі вкла­дення у фінансові й реальні інвестиції з різними цілями можна включати до одного портфеля і, відповідно, здійснювати управління одни­ми й тими самими методами.

На нашу думку, портфель реальних інвестиційних проектів можна роз­глядати як певний вид інвестиційного портфеля, який формують окремі су­б'єкти інвестиційної діяльності: корпорації, інститути спільного інвестування тощо.

Портфелі реальних проектів, що мають забезпечувати розви­ток компанії, створення нових робочих місць, за певних обставин дотує держава. Відмітними рисами таких проектів є невисока прибутковість, низька ліквідність, високий рівень ризику через велику капіталомісткість і тривалі терміни реалізації. Фор­мування таких портфелів вимагає багато часу, що зумовлено потребою вико­нання значного обсягу робіт, пов'язаних із техніко-економіч-ним обґрунтуван­ням і наглядом за проектами. Відомо, що техні-ко-економічне обґрунтування потребує ретельного вивчення всіх можливих альтернативних напрямів вкла­дення коштів для інвес­тування. Таке альтернативне обґрунтування реального проекту зумовлює залучення до портфеля комерційних високоприбуткових і високоліквідних проектів на противагу довготерміновим, капіталомістким про­ектам.

З огляду на це компанія має формувати окремий портфель реа­льних інвести­ційних проектів, зорієнтований на отримання прибут­ків у майбутньому і керова­ний адекватними методами. В Україні така потреба пов'язана з тривалішими те­рмінами освоєння інвести­цій, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. У вітчизня­ній практиці термін реалізації інвестиційного проекту (від наукової ідеї до випуску готової продукції в обробній галузі) становить бли­зько 10—15 років, що втричі довше, ніж у США та інших країнах.

За умов спаду і стагнації виробництва, скорочення довготер­мінових інвес­тицій і відсутності бюджетного фінансування такі портфелі позбавлені нових надходжень, а також можливостей ре­гулювання та управління ними. За умов стабілізації економіки, зниження відсоткових ставок за кредитами спостеріга­ється акти­візація інвестиційної діяльності: відбувається приплив нових ін­вес­тицій у реальні проекти, що сприяє прискоренню формування таких портфелів згідно з цілями компанії. Наприклад, державне, приватне або спільне підпри­ємство намагається максимізувати прибуток від реалізації проекту. Проте сто­совно розподілу отри­маних прибутків цілі учасників можуть бути різними. Одні ма­ють намір реінвестувати прибутки у межах портфеля, що функ­ціонує, інші можуть шукати власні шляхи застосування отрима­них у вигляді дивіден­дів сум.

Інвестуючи кошти, інвестор розподіляє їх між різними видами цінних паперів, тобто формує свій портфель цінних паперів. Отже, портфель цінних паперів яв­ляє собою цілеспрямовано сформульо­вану сукупність об'єктів фінансового інвес­тування різних видів, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в пе­вному пе­ріоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією інвестора. Тобто вкладення інвестора в цінні папери, які управляються ним як єдине ціле, розгля­даються як портфель цінних паперів.

Відмінність пріоритетних цілей щодо портфелів цінних паперів, які форму­ються інвесторами; видів цінних паперів, які включаються згідно з цими цілями; інвесторів за відношенням до ризику, а також інших умов визначає різноманіт­ність варіантів направленості та складу даних портфелів і різних інвесторів. Дана різноманітність портфелів цінних паперів у практиці інвестиційної діяльно­сті пев­ним чином типізується. Наприклад, вирізняють портфель зростання й портфель доходу, збалансований і незбалансований портфелі та інші основні типи портфелів цінних паперів, які формують інвесто­ри для реалізації своїх інве­стиційних стратегій (рис. 1.4).

У практичній діяльності конкретний портфель цінних паперів за кожним наведеним вище критерієм належать до певного типу. Поєднання (комбінація) типів портфелів за кожним з критеріїв характеризується створенням загальних типів портфелів цінних паперів. Так, комерційним банком або іншим портфе­льним інвес­тором може формуватися дохідний, інституційний, агресивний, збалансований, гнучкий портфель зростання. Окремо взятий тип портфеля цін­них паперів має певні принципи формування, оцінки та управління. Поєднуючи типи портфелів за кожним критерієм, формування портфеля здійснюють на базі певним чином узагаль­нених принципів та методів.

В основі портфеля зростання лежать фінансові інструменти, які забезпечують високі темпи збільшення капіталу. До цих активів можуть належати акції під­приємств, які велику частку прибутку реінвестують у свою діяльність, унаслідок чого покращуються їх фінансові показники та зростають курсові вартості акцій; акції ус­пішно функціонуючих компаній; акції перспективних підприємств та ве­нчурних (ризикових) компаній (за наявності звичайно певної ймовірності зрос­тання їх курсових вартостей); довготермінові облі­гації з купонною ставкою, яка може забезпечити зростання ринкової ціни облігації в майбутньому за наявності ймовірності зниження відсоткових ставок; акції недооцінених ринком компаній; похідні фінансові інструменти за наявності ймовірності руху біржових цін на активи, який сприятиме зростанню капіталу, та інші цінні папери.

Портфель доходу формується із цінних паперів, які забезпе­чують високий рівень поточного доходу за незначного зростання капіталу. До таких фінансо­вих інструментів належать прості та привілейовані акції підприємств, які виді­ляють на дивіденди знач­ну частину свого чистого прибутку; облігації, векселі та депозит­ні ощадні сертифікати, які мають вищі відсоткові ставки порів­няно із середньоринковими.

Також можна вирізнити і проміжний тип портфеля, який спрямований на отримання дивідендів (відсотків) і зростання ку­рсової вартості цінних паперів (портфель зростання і доходів).

Формування даного типу портфеля здійснюють з метою уник­нення можли­вих втрат на ринку цінних паперів як від падіння кур­сової вартості, так і від ни­зьких дивідендних чи відсоткових ви­плат. Одна частина фінансових активів, що входить до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капіта­льної вар­тості, а інша — дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зро­станням іншої. До такого типу відноситься портфель подвійно­го призначення.

Рис. 1.4. Основні типи портфелів цінних паперів

Закінчення рис. 1.4

До складу даного портфеля включаються папери, що прино­сять його влас­нику високий дохід при зростанні вкладеного капі­талу. У даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення, які випус­кають власні акції двох типів, перші приносять високий дохід, другі — зростання капіталу.

Хоча інвестор формує портфель зростання чи портфель дохо­ду задля зрос­тання в кінцевому підсумку свого початкового капі­талу, але на практиці висока дохідність даних портфелів може «з'їдатись» чи сьогодні через високі ринкові ціни на дані активи, чи у майбутньому через високі ризики даних активів.

Залежно від типу інвестора розрізняють інституційний та індиві­дуальний портфелі цінних паперів, які формують відповідно інституційні інвестори — юри­дичні особи та інвестори — фізичні особи. До юридичних осіб, які інвестують кошти у цінні папери, належать комерційні банки, інститути спільного інвесту­вання, страхові ком­панії, брокерські компанії, пенсійні фонди, фінансові ком­панії та інші суб'єкти господарювання. Індивідуальні портфелі цінних па­перів формують громадяни для отримання від своїх заощаджень, вкладених у цінні папери, поточного і додаткового доходу.

Типізація портфелів цінних паперів за їх досягнутою відповід­ністю цілям інвестування пов'язана передусім з процесом реалі­зації цілей їх формування. Збалансований портфель характеризу­ється повною реалізацією цілей його формування шляхом відбо­ру фінансових інструментів, які найповніше від­повідають даним цілям. Незбалансований портфель характеризується невід­повід­ністю складу його фінансових інструментів цілям його форму­вання. Різновидом незбалансованого портфеля є розбалансований портфель, який був раніше оптимізований, але через суттєві змі­ни умов інвестиційної діяль­ності вже не задовольняє інвестора, тобто вже не відповідає цілям форму­вання портфеля.

За рівнем ризику портфелі цінних паперів можна поділити на агресивні, середньоризикові, консервативні та безсистемні. В ос­нові формування цих портфелів лежить різне співвідношення по­казників дохідності (в різних її формах — приросту дивідендів чи приросту курсової вартості) та ризику бі­льшості цінних паперів, які належать до певного портфеля. Дохідність порт­феля та його ризик перебувають у прямій залежності. Наприклад, агресивний портфель складається з високодохідних цінних паперів, але і сукуп­ний ризик даного портфеля вищий порівняно з іншими видами портфелів. Відповідно мінімізація ризику під час формування кон­сервативного портфеля обумовлює зниження його дохідності. Найоптимальнішим щодо поєднання дохідності та ризику є середньоризиковий портфель цінних паперів.

У разі коли портфель складається з певної кількості цінних паперів од­ного виду, він є недиверсифікованим. Портфель, який складається з різних видів цінних паперів, називається диверсифікованим (широкодиверсифіко­ваним).

При подальшій типізації портфелів цінних паперів як структуроутворюва­льна ознака може виступати така інвестиційна якість, як ліквідність.

Також портфелі цінних паперів залежно від методів управління ними мо­жуть класифікуватися як фіксовані (пасивні) та гнучкі (ак­тивні) портфелі. Так, фіксований портфель являє собою сукупність цінних паперів, які залиша­ються на весь період існування портфе­ля незмінними. Як правило, цей порт­фель складається з державних цінних паперів. Термін існування фіксованого портфеля визначають останні дані погашення за цінними паперами портфеля. Цей вид портфеля може гарантувати відносно високу безпеку вкладан­ня коштів у цінні папери для інвестора, але не здатний забезпечити високих доходів. На відміну від фіксованого портфеля, формуван­ня інвестором гнучкого портфеля передбачає управління даним портфелем упродовж усього періоду його існу­вання згідно з інвес­тиційними цілями інвестора. Інвестори використовують такі стра­тегії активного управління портфелем, як перекидання коштів; по­шук акцій недооцінених ринком компаній та підприємств, що рео­рганізуються; спекуляція новими випусками цінних паперів та ін.

Залежно від видів фінансових інструментів, які входять до порт­феля цінних паперів, вирізняють комбінований та спеціалізований портфель. Склад останнього обмежується тільки одним видом фі­нансових інструментів. Тобто спеціалізова­ний портфель може бути у вигляді портфеля облігацій, портфеля акцій, портфеля опціонів тощо. Комбінований портфель включає певну сукупність видів цін­них паперів, які обертаються на ринку. Даний портфель може скла­датися з акцій, облі­гацій та інших видів цінних паперів.

Метою вкладання інвестором коштів у цінні папери може бути отримання до­ходу або інша специфічна ціль (доступ через цінні папери до дефіцитної продук­ції, майнових прав; створення холдин­гових структур; розширення сфери впливу та перерозподіл влас­ності тощо). Тобто можна виокремити дві основні вигоди, які мо­же отримати інвестор, вкладаючи кошти у цінні папери: 1) дохід від цін­них паперів та 2) контроль за підприємствами. Виходячи з цього, портфелі цін­них паперів класифікують (типізують) за ціля­ми інвестування: дохідний порт­фель та спеціальний портфель. До­хідний портфель формують задля отримання доходу від цінних паперів чи у вигляді дивідендів, чи у вигляді приросту курсо­вої вартості, а спеціальний портфель формується інвестором згідно з його спе­цифічними цілями. У такому випадку існування специфіч­ного портфеля прино­сить інвестору певні доходи, але не безпосе­редньо від цінних паперів, які вхо­дять до даного портфеля.

Портфель цінних паперів, як правило, формують на підставі визначеної ін­вестиційної політики компанії, а також після фор­мування портфеля реальних інвестиційних проектів.

Методи формування й оцінювання портфеля цінних паперів є найважливі­шими у сучасній економічній теорії ринку. Наголосимо, що останніми роками було присуджено кілька Нобелівських премій за розроблення, пов'язані з окре­мими аспектами цієї проблеми.

Детальніше аспекти формування й оцінювання портфеля цін­них паперів розглядатимуться далі.