2015-07-04
833
| Фонд зростання | Завдання фонду — збільшення вартості вкладеного капіталу (довготривале зростання активів і отримання курсових доходів). Головним чином працюють із простими акціями, тими, що показують тенденцію до зростання курсової вартості вище середнього, проте за якими практично нічого не розподіляється у вигляді дивідендів. Фонди зростання є найзручнішими для агресивних інвесторів |
| Фонд «агресив- ного зростання» | Це фонди, акції яких дуже швидко зростають у ціні. Акції таких фондів належать до надзвичайно спекулятивних фінансових інструментів, вони розраховані на отримання високих курсових доходів, їхні портфелі, як правило, складаються з акцій невеликих компаній із високими показниками співвідношення ринкової вартості акцій до чистого прибутку на одну акцію, або з компаній, ціни акцій яких надто мінливі. Ці фонди найбільше підходять досвідченим інвесторам |
| «Збалансовані фонди» | Такі фонди мають збалансовані портфелі, які складаються з акцій та облігацій, щоб забезпечувати сталі доходи у вигляді поточного доходу й у вигляді довготермінового приросту курсової вартості акцій. Ці фонди дуже схожі на фонди акцій, зорієнтованих на поточний дохід і збереження капіталу, проте «збалансовані» фонди, як правило, вкладають більше коштів у цінні папери з фіксованим доходом; вони тримають принаймні 20 — 50 % своїх активів (а іноді й більше) в облігаціях |
| Фонди типу «зростання/дохід» | Фонди мають на меті отримання збалансованого доходу, що складається з приросту капіталу та з поточного доходу. Подібно до «збалансованих» фондів, ці фонди вкладають переважну частину своїх коштів в акції. Як правило, прості акції становлять від 80 до 90 % вартості їхніх активів. Вони намагаються тримати свої кошти в цінних паперах високої якості, тому в їхніх портфелях чимало першокласних акцій, що зростають, а також високодохідних акцій. Такі фонди підходять для інвесторів, котрі бажають отримати деякий поточний дохід, а також скористатися з переваг економічного зростання. Однак при цьому інвесторам доводиться миритися з ризиком і значним коливанням курсів |
| Фонди акцій | Зацікавлені у поточних доходах і отримують його шляхом інвестицій у високодохідні прості акції. Зростання вартості капіталу не є першочерговою метою такого фонду. Вони працюють передусім з першокласними простими акціями, з деякими конвертованими цінними паперами і привілейованими акціями, а час від часу — з облігаціями. Вони віддають перевагу цінним паперам, які дають значні доходи у вигляді дивідендів, утім у довготермінових планах не нехтують потенційним зростанням курсової вартості цих цінних паперів. Акції таких фондів вважаються фінансовими інструментами з низьким рівнем ризику |
| Фонди інвестують винятково в облігації різних видів і рівнів, як це визначено в їхніх проспектах, починаючи з довготермінових облігацій Казначейства США та облігацій різних федеральних агенцій і аж до облігацій фірм і муніципалітетів. Головною метою вкладень є дохід, хоча приріст курсової вартості також становить інтерес фондів. |
Закінчення табл. 5.1
|
|
|
|
|
|
| Фонди облігацій | Купівля акцій фондів облігацій має дві переваги перед безпосередньою купівлею облігацій. По-перше, акції таких фондів набагато ліквідніші; по-друге, вони забезпечують диверсифікацію інвестиційних ризиків. Акції фондів облігацій, як правило, вважаються доволі консервативними фінансовими інструментами, проте вони не зовсім вільні від ризику, бо курси облігацій, що перебувають у портфелі фонду, мають властивість коливатися разом із рухом ринкових відсоткових ставок. Упродовж багатьох років фонди облігацій не пропонували надто привабливих фінансових інструментів, однак у середині 1970-х років їхні менеджери стали агресивнішими і почали уважніше керувати портфелями фондів. Ці фонди вкладають кошти головним чином у цінні папери з урядовим забезпеченням, тому можуть запропонувати інвесторам надійну і водночас доволі високу дохідність вкладень. На початку 1989 р. на ринку оберталися акції приблизно тисячі фондів облігацій, під керівництвом яких перебували облігації на суму понад 280 млрд дол. [10] |
| Фонди «з приманкою» | Ці інвестиційні фонди відходять від загальноприйнятих стратегій інвестицій і обирають нетривіальні прийоми забезпечення високого й привабливого для інвесторів рівня дохідності. Деякі з цих фондів вирішують свої інвестиційні завдання, працюючи з цінними паперами компаній однієї галузі або обмежуючись однією географічною зоною, інші вкладають усі свої кошти в невеликі, проте такі, що «подають надії», компанії або акумулюють кошти для розміщення в інші інвестиційні фонди. Крім наведених прикладів, існують інші види фондів «з приманкою»: одні, зорієнтовані на податкове планування, вкладають кошти в фінансові інструменти, доходи за якими не оподатковуються; інші, «працюючі під індекс», намагаються, щоб дохідність їхніх паїв відповідала середньому рівню дохідності всіх інструментів фондового ринку; треті, зорієнтовані на дохідність, або «фонди хеджування», хеджують свої портфелі вкладеннями в опціони та ф'ючерси; четверті, так звані соціальне зорієнтовані, вважають, що головними змінами в інвестиційних рішеннях є міркування морально-етичного характеру, та інші фонди. До найпоширеніших фондів «з приманкою» належать так звані «галузеві» та «міжнародні» фонди |
| «Галузеві фонди» | Фонди, які працюють із цінними паперами певного сектору або сегмента ринку. Ці фонди працюють винятково із цінними паперами компаній однієї або кількох галузей, що становлять їхній сектор ринку. Загальна мета вкладень — курсові доходи. Вони багато в чому схожі на фонди зростання |
| «Міжнародні» фонди | Підходять інвесторам, які бажають диверсифікувати свої акції у міжнародному масштабі. Міжнародний фонд може здійснювати широку диверсифікацію між різними країнами або інвестувати винятково в одну країну або групу країн. Існує два типи міжнародних фондів: 1) «глобальні», що інвестують кошти передусім в іноземні цінні папери, а також у папери американських компаній (як правило, транснаціональних); 2) «зарубіжні» — вкладають кошти лише за межами США. «Глобальні» фонди зазвичай забезпечують більшу різноманітність активів. Завдяки доступу на іноземні та американський ринки вони можуть швидко переміщувати кошти туди, де вони обіцяють найбільшу вигоду. Такі фонди можуть реалізувати переваги, які надає їм світова економіка, шляхом гри на змінах не лише у світовій ринковій кон'юнктурі, а й на падінні курсу долара |
Інвестиційні компанії здійснюють інвестиції у різні сфери економіки. Історично першою формою вкладень були великі пакети акцій залізничних компаній. У повоєнні роки збільшилися вкладення в обробну промисловість. Інвестиційні компанії поширюють свої інвестиції на нові корпорації та на ті потужні корпорації, які за їх допомоги можуть мобілізувати значний акціонерний капітал. Інвестиційні фонди також є основним джерелом фінансування для підтримки і розширення регіональної інфраструктури шляхом вкладення в цінні папери штатів і місцевих органів влади. Втім, підґрунтя вкладень інвестиційних компаній становлять прості акції. Нині інвестиційним компаніям належать акції нафтових компаній, автомобільних, електронних, хімічних, електротехнічних корпорацій, значні вкладення здійснюються в текстильну, літакобудівну галузі, компанії будівельних матеріалів і обладнання.
|
|
|
Володіння великими пакетами акцій корпорацій підсилює вплив інвестиційних компаній; подеколи вони справляють прямий вплив на діяльність корпорацій (консультації стосовно політики корпорацій, злиття, фінансування, виплати дивідендів тощо). Вкладаючи значні грошові кошти в прості акції, інвестиційні компанії практично перетворюються на холдинг стосовно окремих корпорацій. Як уже зазначалося, вкладення інвестиційних компаній не обмежуються національними кордонами, вони здійснюють інвестиції в іноземні корпорації. Крім того існують багатонаціональні компанії, створені за участі інвестиційних компаній різних країн, унаслідок чого виникають зустрічні перехресні потоки інвестицій. Таким чином, багатонаціональні інвестиційні компанії відіграють суттєву роль у контролі над економікою своєї та інших країн.
|
|
|
Створення інститутів спільного інвестування в Україні відбувалося паралельно з проведенням приватизації державного майна. Інвестиційні фонди працювали з приватизаційними майновими сертифікатами (ПМС), купували на них акції підприємств, що підлягали приватизації, і формували власний портфель активів. До участі в приватизаційному процесі були допущені лише закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній. Це спричинилося до того, що із загальної кількості інвестиційних фондів, створених в Україні, на долю закритих припадає близько 96 %. Детальніше стан і структуру діяльності інститутів спільного інвестування на 1 січня 2003 р. відображено в табл. 5.2 [27].
Діяльність інститутів спільного інвестування регулював Указ Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 р., згідно з яким до інститутів спільного інвестування в Україні належали інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.
Інвестиційні компанії були визначені як торговці цінними паперами які, крім здійснення інших видів діяльності, можуть залучати кошти для спільного інвестування; для проведення діяльності в цьому напрямі вони зобов'язані заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів та оприлюднити інформацію щодо емісії. Інвестиційні фонди визначалися як юридичні особи, засновані у формі закритого акціонерного товариства, що здійснюють виняткову діяльність у сфері спільного інвестування.
Таблиця 5.2
