Правила й техніка ведення депозитарної діяльності з цінними паперами. Операції зберігачів і депозитаріїв

Невід'ємним елементом функціонування розрахункового ме­ханізму операцій із цінними паперами є депозитарна діяльність, яка полягає у наданні послуг зі збері­гання цінних паперів і вико­нання доручень з реалізації прав, засвідчених цінними паперами. Депозитаріями залежно від законодавства відповідної країни мо­жуть бути банки, інші організації, які здійснюють професійну діяль­ність на ринку цінних паперів, спеціалізовані депозитарно-клі­рингові організації.

Депозитарії укладають із своїми клієнтами договори щодо ве­дення рахунків у цінних паперах (рахунків відповідального збері­гання цінних паперів). Ці договори передбачають обов'язки де­позитарію приймати на збереження цінні папери клієн­тів, обслу­говувати прийняті цінні папери, а також, за вимогою власників, здійсню­вати перереєстрацію прав власності на цінні папери на користь інших осіб. Поста­вки цінних паперів практично за всіма угодами на організаційно оформленому ри­нку виконуються суто шляхом переказів за рахунками в цінних паперах у депози­таріях, що обслуговують відповідний ринок.

На українському ринку цінних паперів першими почали нада­вати депозитарні послуги комерційні банки. Банківські депозита­рії створювалися й діяли в Україні на підставі Положення про ін­вестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердже­ного Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94.

Банки-депозитарії здійснювали відповідне зберігання акти­вів, обслугову­вання операцій з активами інвестиційного фонду чи взаємного фонду інвести­ційної компанії та облік руху акти­вів на підставі депозитарного договору. Банку для здійснення такої діяльності не потрібно було створювати окрему юридичну особу, функції депозитарію виконував спеціальний підрозділ, що входить до управління цінними паперами або відділу цінних паперів.

Новим поштовхом до формування ефективної депозитарної системи, яка б відповідала вимогам світового і зростаючого українського ринку цінних папе­рів, було ухвалення Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997р. №710/97-ВР. Законом визначено створення дворівневої Депозитарної системи, передбачено випуск цінних паперів у документарній та бездокументарній фо­рмах, а також визначено такі основні терміни:

депозитарна діяльність — надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ве­дення рахунків у цінних папе­рах, обслуговування операцій на цих рахунках (включно із клірингом та роз­рахунками за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій еміте­нта щодо випущених ним цінних паперів;

депозитарій цінних паперів (далі — депозитарій) — юридична особа, яка провадить винятково депозитарну діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних па­перів;

зберігач — комерційний банк або торговець цінними папера­ми, який має дозвіл на зберігання й обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, які належать йому, так і тих, які він зберігає за договором про відкриття раху­нка в цінних паперах; при цьому зберігач не може вести реєстр власни­ків цін­них паперів, щодо яких він здійснює угоди;

договір про відкриття рахунка в цінних паперах — договір між власником цінних паперів та обраним ним зберігачем стосо­вно передання власником на­лежних йому цінних паперів зберіга-чеві для здійснення депозитарної діяльно­сті;

депозитарний договір — договір між зберігачем та обраним ним депозита­рієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахун­ки у цінних паперах, на яких відображаються операції із цінними паперами, переданими зберігачем;

глобальний сертифікат — документ, оформлений на весь ви­пуск цінних паперів у бездокументарній формі, крім приватиза­ційних паперів.

Особливості здійснення в Україні депозитарної діяльності та­кож визначає Положення про депозитарну діяльність, затвердже­не рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 61. За цим поло­женням, до депозитарних установ належать зберігачі та депози­тарії цінних паперів.

Депозитарні установи для здійснення депозитарної діяльності виконують такі основні функції:

* зберігання цінних паперів;

* обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних
паперах;

* обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

До депозитарної діяльності винятково депозитарію також на­лежать кліринг і розрахунки за операціями щодо цінних паперів.

Для забезпечення зберігання цінних паперів депозитарні уста­нови здійс­нюють такі депозитарні операції:

а) прийняття цінних паперів та/або їхніх сертифікатів і сві­доцтв про знеру­хомлення іменних цінних паперів;

б) зберігання цінних паперів та/або їхніх сертифікатів на пред'явника;

в) зберігання свідоцтв про знерухомлення іменних цінних па­перів;

г) видання цінних паперів та/або їхніх сертифікатів, що збері­галися депозитар­ною установою, та інші операції.

Лише депозитарій здійснює зберігання глобальних сертифіка­тів і тимчасо­вих глобальних сертифікатів. Підтвердження прав власності на цінні папери, що обліковуються на рахунках у цін­них паперах, є винятково операцією збері­гачів.

Для виконання функції обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах депозитарні установи здійснюють такі види операцій:

а) адміністративні операції — депозитарні операції з відкриття
рахунків у цінних паперах, внесення змін до анкети рахунка, за­криття рахун­ків у цінних паперах, зміни способу зберігання цін­ них паперів та інших змін, не пов'язаних зі зміною залишків цін­ них паперів на рахунках у цінних папе­рах;

б) облікові операції— депозитарні операції з ведення рахун­ків у цінних па­перах та відображення операцій з цінними папе­рами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахун­ках у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна режиму та місця зберігання депозитарних ак­тивів (до облікових операцій належать операції зарахування, спи­сання, переказу, переміщення цінних паперів);

в) інформаційні операції - депозитарні операції, наслідком
яких є видання виписок з рахунка у цінних паперах та іншої ін­формації щодо операцій клієнтів з рахунками у цінних паперах за запитами клієнтів та інших осіб згідно з їхніми повноваженнями на отримання такої інформації (до інфо­рмаційних операцій нале­жать операції з підготовки та видання виписок з раху­нка у цінних паперах, інформаційних довідок, довідково-аналітичних матеріа­лів, що характеризують ринок цінних паперів, операції щодо передання клієн­там інформації стосовно операцій емітента, включно із наданням інформації стосовно проведення емітентом загальних зборів, використання права голосу тощо).

Депозитарні установи можуть зберігати цінні папери двома способами: відо­кремленим або колективним.

За відокремленого способу зберігання депозитарна установа зо­бов'язана вести облік цінних паперів із зазначенням індивідуальних ознак їх сертифікатів (серії та номера). Відокремленим способом можуть зберігатися лише цінні папери в доку­ментарній формі на пред'явника. Знерухомлені іменні цінні папери у документа­рній формі й цінні папери, випущені в бездокументарній формі, зберіга­ються де­позитарними установами винятково у колективний спосіб.

Для обслуговування обігу цінних паперів зберігачі відкривають рахунки у цінних паперах власникам — юридичним та фізичним особам, резидентам і нере­зидентам, які після відкриття рахунка на­бувають статус депонентів. Рахунок у цінних паперах депонента не може бути анонімним. Зберігач відкриває кожному депонентові один рахунок у цінних паперах. Зберігач може відкривати також власний рахунок у цінних паперах для обліку цінних паперів, що належать йому як юридичній особі.

Депозитарій також відкриває на ім'я зберігача рахунок у цін­них паперах, на якому він здійснює облік депонованих цінних паперів. Депозитарій має право відкрити зберігачу лише один ра­хунок у цінних паперах, на якому окремо ве­деться облік цінних паперів, що належать на праві власності й зберігачеві як юридич­ній особі та його депонентам.

Таким чином, діяльність, пов'язана зі зберіганням цінних па­перів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі договору про відкриття раху­нка в цінних паперах, який уклада­ється власником цінних паперів з обраним ним зберігачем; депо­зитарного договору, який укладається між зберігачем і де­позита­рієм, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який уклада­ється між емітентом та обраним ним депозитарієм.

Як уже зазначалося, цінні папери в Україні можуть випуска­тися в двох фо­рмах: документарній та бездокументарній. З огля­ду на «Основні напрямки розвитку фондового ринку на 2001— 2005 роки», схвалені Указом Президента України від 26 березня 2001 р. № 198/2001, де наголошено забезпечення пріо­ритетного розвитку бездокументарної форми випуску цінних паперів, слід де­тальніше розглянути процес обслуговування операцій емітента щодо розмі­щення цінних паперів у бездокументарній формі.

У разі емісії цінних паперів (крім приватизаційних паперів) у бездокументар­ній формі емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягові зареєстрованого випуску, і пере­дає його на зберігання в обраний ним депозитарій. При цьому підтвердженням права власності на цінні папери, випу­щені в бездоку­ментарній формі, є виписка з рахунка у цінних паперах, яку зберігай зобов'язаний надати власникові цінних паперів. Тобто емітент під час випуску цінних паперів зобов'язаний оформити й депонувати в депозитарії глобальний сертифікат випуску, а власники цінних па­перів зобов'язані відкрити рахунки у цінних паперах та переказати належні їм цінні папери на рахунок у цінних папе­рах.

Усі права на участь в управлінні, одержанні доходу тощо, які випливають із цінних паперів у бездокументарній формі, обліко­вуються в облікових реєстрах, котрі ведуть зберігані цінних па­перів. Перелік усіх власників цінних паперів можна отримати шляхом консолідації усіх облікових рієстрів. Порядок взаємо­дії емітентів, власників, зберігачів і депозитаріїв у разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі демонструє рис. 6.3 [14].

Рис. 6.3. Порядок розміщення бездокументарного випуску цінних паперів

Депозитарій «Міжрегіональний фондовий союз» нині є єдиним ліцензова­ним де­позитарієм корпоративних цінних паперів в Україні.

Пояснення до рис. 6.3:

1— укладення депозитарних договорів між депозитарієм та зберігачами
цінних паперів;

2— укладення договору про обслуговування емісії цінних паперів між де­пози­тарієм та емітентом;

3— реєстрації у ДКЦПФР інформації про випуск цінних паперів;

4— оформлення й депонування тимчасового глобального сертифіката;

5— зарахування випуску цінних паперів, оголошеного до розміщення на
рахунок у цінних паперах емітента;

6— укладення між Зберігачем 1 як торговцем цінними паперами та емітен­том договору стосовно того, що торговець — Зберігач 1 розміщує частину ви­
пуску цінних паперів емітента (як андеррайтер);

7— зарахування частини випуску цінних паперів емітента на рахунок Збе-
рігача 1 як андеррайтера;

8— укладення між інвесторами та обраними ним зберігачами договорів
про відкриття рахунка у цінних паперах;

9— укладення договорів стосовно передплати на цінні папери емітента.
При цьому, якщо інвестор передплачує цінні папери безпосередньо в емітента і
рахунок у цінних паперах у інвестора відкритий у Зберігача 2, інвестор при
укладанні договору обов'язково сповіщає емітента про номер його рахунка у
цінних паперах у Зберігача 2;

10— зарахування цінних паперів інвесторів на їхні рахунки у цінних папе­рах зі статусом «Заблоковані за емісійними обмеженнями»;

11— складання й надання до ДКЦПФР звіту про наслідки розміщення цін­
них паперів;

12— реєстрація випуску цінних паперів і видання свідоцтва про реєстра­цію випуску цінних паперів;

13— оформлення й депонування глобального сертифіката випуску цінних
паперів, вилучення зі сховища депозитарію тимчасового глобального сертифі­ката випуску цінних паперів;

14— одержання емітентом підтвердження стосовно надходження повної
вартості цінних паперів, яку, відповідно до договору про передплату, перед­
платив інвестор;

15— за розпорядженням емітента переведення цінних паперів на рахунку
інвестора зі статусу «Заблоковані за емісійними обмеженнями» у статус «Цінні
папери в обігу».

Важливою функцією депозитарної системи також є обслуго­вування вико­нання угод щодо цінних паперів усіх видів. Переда­ванням цінних паперів вва­жається зарахування цінних паперів на рахунок у цінних паперах, списання цінних паперів з рахунка в цінних паперах, переказ та переведення цінних па­перів з одного рахунка в цінних паперах на інший рахунок у цінних паперах. Обслуговування операцій із цінними паперами здійснюється за розпоряджен­ням депонента (клієнта) або керуючого його рахун­ком та/або внаслідок вико­нання безумовної-операції із цінними паперами відповідно до чинного законо­давства на підставі нада­них документів, що підтверджують правомірність здій­снення цих операцій.

Перехід права власності на цінні папери здійснюється шляхом переказу цін­них паперів з одного рахунка в цінних паперах на ший у комп'ютерній системі депозитарного обліку в депозитарії. При цьому цінні папери існують у вигляді записів на рахунках у цінних паперах, тобто ця операція не потребує матеріаль­ного пе­реміщення цінних паперів від продавця до покупця та перевірки аутен­тичності кожного сертифіката цінних паперів, що підвищує ефективність інсти­туційних інвесторів та інших учасників ринку цінних паперів.

Облікові операції здійснюються упродовж не більш як трьох робочих днів від моменту прийняття розпорядження депонента (клієнта) й документів, які слугують підставою для здійснення цих операцій.

Після проведення операцій із цінними паперами зберігач на­дає клієнтові (депонентові) виписку з його рахунка в цінних па­перах. Виписка про операції із цінними паперами має містити пе­релік усіх відомостей про збільшення та/або зменшення кількості цінних паперів упродовж визначеного терміну на рахунку у цін­них паперах депонента, які відбулися згідно з попередніми по­відомлен­нями, підтвердженнями й розпорядженнями. Також де­позитарні установи на­дають депонентові (клієнтові) інформа­ційні довідки про незавершені операції цього депонента; поточні операції цього депонента; номери сертифікатів, що обліковують­ся на рахунку в цінних паперах цього депонента та інші інформа­ційні довідки, якщо вони передбачені договором між депозитар­ною установою й цим депонентом.

Окрім виписки про операції із цінними паперами, клієнтові можуть надавати виписку про стан рахунка у цінних паперах, яка є підтвердженням права влас­ності на цінні папери на дату стану рахунка, вказану в цій виписці. Виписка з рахунка у цінних папе­рах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери.

Станом на 1 січня 2003 р. в Україні зареєстровано 106 збері-гачів. Дина­міку кількості зберігачів упродовж 1997—2002рр. відбито на рис. 6.4. Станом на 1 січня 2003 р. депозитарні уста­нови обслуговували майже 1,6 млн рахунків у цінних паперах і майже 12,5 тис. випусків цінних паперів загальною кіль­кістю 164,4 млрд штук.

Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів» передбачено, що центральною ланкою де­позитарної системи України є Національ­ний депозитарій України, створений у травні 1999 р.

Рис. 6.4. Динаміка кількості зберігачів цінних паперів упродовж 1997—2002 рр. [16]

У теперішній час у більшості розвинених країн існують Центральні депозита­рії цінних паперів. Ще наприкінці 1980-х ро­ків такі інститути були у світі рідкі­стю, але фінансова криза 1987р. примусила серйозніше подбати про забезпе­чення надій­ності обігу цінних паперів. Відтак однією з рекомендацій «Гру­пи ЗО» передбачено створення до 1992 р. Центральних депозита­рних установ. Якщо на час публікації цих рекомендацій (1989 р.) у світі існувало приблизно двадцять Центральних депозитаріїв цінних паперів, то нині їхня кількість перевищує сто [15]. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових роз­рахунків.

Згідно з рекомендацією «Групи ЗО», головною метою ство­рення Централь­ного депозитарію цінних паперів є знерухомлен-ня або демонетизація цінних па­перів і подальше обслуговування угод із цінними паперами у формі системи безо­собових рахунків. Депозитарна система становить підґрунтя для створення ефек­тивної системи виконання угод з низьким рівнем ризику. Центральний депозита­рій також може надавати послуги з клірингу, відповідаль­ного збереження, роз­рахунків і післяторгового обслуговування цнних паперів та оброблення інфор­мації щодо них. Практично Центральні депозитарії мають охоплювати всі ви­пуски цінних паперів, які обертаються на ринку. Для початку необхідним є зберігання Центральним депозитарієм максимальної кількості цінних паперів, які беруть участь у розрахунках на внутрішньому ринку: акцій, облігацій, вара­нтів та інших фінансових інструмен­тів як в іменній формі, так і на пред'явника.

Кожна країна може мати лише один Центральний депозитарій. Можуть іс­нувати й кілька Центральних депозитаріїв, проте лише за наявності зв'язку між ними. За такої структури депозитарії можуть бути або спеціалізованими, або регіональними. Доказом на користь існування єдиного Центрального депозита­рію є те, що одна організація може надати всі переваги, що випливають із зне­рухомлення й демонетизації цінних паперів, з надійних і од­ночасних грошових розрахунків і розрахунків за цінними папе­рами і з економії масштабів опера­цій, які сприяють зниженню витрат. Централізація даних про цінні папери в од­ному Централь­ному депозитарії також збільшує ефективність виконання після-торгових функцій для учасників і всіх інвесторів.

У світовій практиці найпоширенішими є такі моделі Централь­ного депозита­рію для цінних паперів:

* Модель «А»: центральний депозитарій, в якому інші депози­тарії відкрива­ють свої кореспондентські рахунки, на яких ведеть­ся синтетичний облік опера­цій із цінними паперами їхніх клієнтів (зберігачів);

* Модель «Б»: національний депозитарій — центральний (єди­ний) депозита­рій для цінних паперів, який відкриває рахунки в цінних паперах для зберіга­чів та веде за ними аналітичний облік із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депозитарних систем схиля­ється до другої моделі. На неї зорієнтовані й «Загальні засади функціонування Національного депозитарію України», затвер­джені Указом Президента України від 22 червня 1999 р. № 703. Вжиття заходів щодо створення єдиного депозитарію цінних па­перів (крім державних цінних паперів) затверджено Указом Пре­зидента Укра­їни «Про додаткові заходи щодо розвитку фондово­го ринку України» від 26 березня 2001 р № 198/2001.

Специфіка національної депозитарної системи України полягає у створенні клірингового депозитарію «Міжрегіональний фондовий союз» (МФС), який нині діє, й негайне закриття (або злиття з НДУ) якого зараз видається передчасним. Адже Національний депозитарій України й досі не зовсім готовий виконувати клі­рин­гово-розрахункові функції за операціями із цінними паперами.

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів кор­поративного сек­тору — Національний депозитарій України (НДУ) та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

Діяльність Національного депозитарію на першому етапі об­межена трьома фу­нкціями, якими є:

• стандартизація депозитарного обліку цінних паперів відпо­відно до міжнарод­них норм;

• стандартизація документообігу щодо операцій із цінними
паперами й нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених в
Україні, відповідно до міжнародних норм;

• встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн, укладання двосторонніх і багатосторонніх угод про пряме членство або кореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій із цінними паперами учасників Національної депозитарної системи, ко­нт­роль за їхніми кореспондентськими відносинами з депозитарни­ми установами інших країн.

МФС зберігає цінні папери, обслуговує їх обіг, кліринг і роз­рахунки за уго­дами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників іменних цінних папе­рів.

Крім того, Національний банк України виконує функції цент­рального депози­тарію для цінних паперів, емітентом яких є дер­жава.

Важливою умовою розвитку вітчизняної депозитарної систе­ми є координація, синхронізація й гармонізація розвитку НДУ та МФС у період самостійного функ­ціонування їх. Обмеження функ­цій НДУ впродовж цього часу може зумовлюва­тися лише взаєм­ною згодою щодо подальшого об'єднання й створення єдиного центрального депозитарію.

Важливим кроком до розвитку вітчизняного фондового ринку має стати забез­печення Національним депозитарієм належних умов зберігання знерухомлених цінних паперів і надійної систе­ми їх захисту. Стосовно кодифікації НДУ має не лише узгодити Національну систему нумерації (кодифікації) цінних паперів зі стандартами, прийнятими Міжнародною організацією стандартів (МОС), а й практично забезпечити швидку і надійну кодифікацію всіх емісій цінних паперів ще на стадії підготовки їх до реєстрації у ДКЦПФР.

Уже сьогодні перед НДУ постають конкретні завдання у сфері міжнародної діяльності. Учасникам українського фондового ринку час братися до прове­дення міжнародних операцій із цінними па­перами, користуючись кореспонде­нтськими рахунками НДУ. Так, в Указі Президента України «Про додаткові за­ходи щодо розвит­ку фондового ринку України» від 26 березня 2001 р. № 198/2001 визначено розроблення програми приєднання до Європейської асоці­ації центральних депозитаріїв (ECSDA). Слід приділити на­лежну увагу також зміцненню професійних відносин із депозитар­ними установами Росії та інших країн СНД. Можливо, в майбут­ньому виникне потреба у створенні відповідної міжнародної ор­ганізації цього регіону.