Показники діяльності ІСІ | Станом на 01.04.2001 | Станом на 01.07.2001 | Станом на 01.10.2001 | Станом на 01.01.2002 | Станом на 01.01.2003 |
Загальна вартість чистих активів (млн грн) | 351,83 | 355,66 | 361,57 | 352,43 | 329.01 |
Загальна балансова вартість фінансових вкладень (млн грн) | 300,06 | 316,95 | 321,05 | 314,79 | 296,59 |
Загальна балансова вартість ІС, розміщених серед учасників (млн грн) | 137,80 | 133,18 | 135,62 | 127,69 | 94,94 |
Загальна кількість ІС в обігу (млн шт.) | 410,78 | 431,76 | 433,24 | 400,04 | 221.06 |
На сьогодні, згідно із Законом України «Про інститути спільного інвестування» від 15 березня 2001 р., в цьому напрямі здійснюють діяльність корпоративні та пайові інвестиційні фонди. Відкриті інвестиційні фонди та відкриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створенні до набрання чинності цього закону, зобов'язані ліквідуватися або увідповіднити свою діяльність до вимог закону впродовж двох років. Закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені до набуття чинності цього закону, здійснюють свою діяльність відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії упродовж терміну, на який вони були створені.
Інститут спільного інвестування (ІСІ) залежно від порядку здійснення діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу.
ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп власних цінних паперів. ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп власних цінних паперів упродовж зумовленого у проспекті емісії терміну, але не рідше разу на рік. ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу емітованих ним цінних паперів.
ІСІ можуть бути строковими або безстроковими.
Строковий ІСІ створюється на певний термін, встановлений у проспекті емісії, по завершенні якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. Безстроковий ІСІ створюється на невизначе-ний термін. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.
ІСІ може бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду.
ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:
* кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10 % загального обсягу їх емісії;
* сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 % загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 % вартості чистих активів ІСІ;
* не менш як 80 % загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.
ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недивер-сифікованими.
У разі, якщо недиверсифікований ІСІ закритого типу здійснює винятково приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50 % складаються з корпоративних прав та цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками венчурного фонду можуть бути лише юридичні особи.
ІСІ відкритого й інтервального типу можуть бути тільки дивер-сифіковані ІСІ. Дивіденди за цінними паперами ІСІ відкритого й інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.
На інвестиційну діяльність ІСІ накладаються певні обмеження, зокрема їхні активи не можуть включати:
* цінні папери, випущені компанією з управління активами, зберігачем, реєстратором та аудитором (аудиторською фірмою) цього ІСІ та пов'язаними особами;
* цінні папери іноземних емітентів на суму, яка перевищує 20 % загальної вартості активів ІСІ;
* цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб, допущені до торгів менш ніж на двох провідних іноземних біржах або в торговельно-інформаційних системах, перелік яких визначається Комісією;
* цінні папери інших ІСІ;
* векселі та ощадні сертифікати на суму понад 10 % вартості активів ІСІ, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Комісії;
* похідні цінні папери, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Комісії.
Діяльність кожного виду фондів (диверсифікованого, недивер-сифікованого та венчурного) також має певні обмеження. Диверсифікованим ІСІ забороняється:
• тримати в грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, понад 30 % загальної вартості активів ІСІ;
• купувати або додатково інвестувати в цінні папери одного
емітента понад 5 % загальної вартості активів ІСІ;
• купувати або додатково інвестувати в державні цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, понад 25 % загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати кошти ІСІ менш ніж у три види державних цінних паперів;
• купувати або додатково інвестувати в цінні папери органів мі
сцевого самоврядування понад 10 % загальної вартості активів ІСІ;
• купувати або додатково інвестувати в облігації підприємств,
емітентами яких є резиденти України (крім комерційних банків),
понад 20 % загальної вартості активів ІСІ;
• купувати або додатково інвестувати в акції українських емітентів більш як 40 % загальної вартості активів ІСІ;
• купувати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, понад 20 % загальної вартості активів ІСІ;
• купувати або додатково інвестувати в акції та облігації іноземних інвесторів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, понад 20 % загальної вартості ІСІ;
• купувати або додатково інвестувати в інші активи, дозволені
законодавством України, понад 5 % активів ІСІ;
• купувати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, понад 10 % загальної вартості активів ІСІ;
• купувати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є
пов'язані особи, компанії з управління активами або зберігані.
Вартість цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, не може перевищувати 20 % загальної вартості активів диверсифікованого ІСІ.
Вартість цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, та нерухомість не може становити більш як 50 % загальної вартості активів не-диверсифікованого ІСІ.
Активи венчурного фонду можуть цілком складатися з корпоративних прав і цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. До складу активів венчурного фонду можуть належати боргові зобов'язання емітентів, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, облігаціями (зокрема й конвертованими) та договорами позики. Надання позик третім особам за рахунок грошових коштів венчурного фонду заборонене.
Корпоративний інвестиційний фонд — це інститут спільного інвестування, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і здійснює діяльність винятково із спільного інвестування.
Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність, якщо 70 % або більше середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладено в цінні папери. Управління активами корпоративного інвестиційного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.
Корпоративний інвестиційний фонд випускає винятково прості іменні акції. Відкриту передплату на акції здійснюють після реєстрації фонду в реєстрі ІСІ. Корпоративні інвестиційні фонди відкритого або інтервального типу після реєстрації у реєстрі ІСІ розміщують свої акції за ціною, що становить вартість чистих активів у розрахунку на одну акцію.
Корпоративний інвестиційний фонд не має права:
* емітувати й розміщувати цінні папери, крім акцій;
* залучати позики або кредит у розмірі, що перевищує 10% його активів;
* надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб;
* розміщувати акції за ціною, нижчою від номінальної вартості;
* розміщувати акції за ціною, нижчою від вартості чистих активів фонду в розрахунку на одну акцію;
* розміщувати акції понад проголошену кількість;
* відмовитися від викупу власних акцій з підстав, не зазначених у законодавчих актах.
Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.
Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, він створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сертифікат цього фонду. Частку учасника фонду засвідчує інвестиційний сертифікат. Учасниками пайового недиверсифікованого інвестиційного фонду не можуть бути фізичні особи.
Інвестиційні сертифікати можуть розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Випуск компанією з управління активами похідних цінних паперів на підставі інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду, активами якого ця компанія управляє, заборонений.
Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох ІСІ.
Як уже наголошувалося, інститути спільного інвестування відіграють вагому роль на фондовому ринку розвинених країн, створюючи конкуренцію банківським установам, страховим компаніям і пенсійним фондам. Через інвестиційні фонди домогос-подарства можуть реалізовувати свої інвестиційні можливості, а корпорації, уряд та органи місцевого самоврядування мобілізують значний інвестиційний капітал. Таким чином, економічне зростання країни, збільшення капіталізації фондового ринку, розвиток середнього класу сприятимуть формуванню активних портфельних інвесторів — інвестиційних фондів.
5.7. Діяльність страхових компаній і недержавних пенсійних фондів на ринку цінних паперів
Незважаючи на відносно стабільну економічну кон'юнктуру, суспільство постійно відчуває невпевненість у майбутньому через інфляцію, безробіття, спади економічних циклів тощо. Із цим пов'язане значне зростання обсягів і видів страхової діяльності в усіх країнах. Водночас серйозною проблемою в цій сфері залишається значна диверсифікація у доходах, що вповільнює залучення всіх верств населення до страхової системи.
Важливою функцією страхового фонду є те, що він перетворився на фонд нагромадження грошового капіталу, який здебільшого складається із заощаджень населення. Накопичення заощаджень населенням здійснюється в двох основних формах: через цінні папери та фінансово-кредитні установи. У повоєнні роки в розвинених країнах ощадно-страхові установи перетворилися на важливий канал акумулювання заощаджень населення. Акумуляція страхового фонду переважно відбувається у сфері страхування життя, яка є довготеріміновою формою нагромадження заощаджень.
Надходження страхових внесків формують страховий резерв, який фактично становить тимчасовий фонд нагромадження і може бути використаний для проведення кредитних операцій, вкладень у цінні папери та нерухомість. Це пов'язано з тим, що момент надходження внесків за термінами не збігається з виплатою їх. Принцип створення позикового капіталу однаковий в усіх страхових компаніях, проте у компаній страхування життя накопичення мають триваліший і стійкіший характер, що надає їм переваги під час проведення інвестиційних операцій. Компанії страхування майна і від нещасних випадків використовують страховий резерв переважно на грошовому ринку.
Загальний фонд нагромадження страхової компанії складається з фонду нагромадження, який формується за рахунок страхових внесків, і фонду нагромадження — за рахунок доходу від інвестицій. Великі можливості страхових компаній, особливо страхування життя, в нагромадженні капіталу створюють передумови до підвищення їхньої ролі в ринковій економіці та посиленні конкуренції між фінансово-кредитними установами. Найбільших масштабів діяльності досягли страхові компанії у США, Англії, Японії.
За умов загострення економічних, соціальних і політичних відносин у суспільстві переважна частина населення намагається акумулювати свої нагромадження у страхових компаніях для отримання певних фінансових гарантій у майбутньому. У другій половині XX ст. відчутно посилюється роль небанківських фінансово-кредитних установ, проте це не зменшує ролі комерційних банків у фінансовій системі. Можна навіть стверджувати, що вони залишаються монополістами в депозитно-позикових операціях. Комерційні банки залучають кошти на депозитні рахунки, проте переважна частина їх має короткотерміновий характер, а вкладення їх у довготермінові зобов'язання пов'язане зі значним ризиком. Компанії страхування життя, навпаки, мають найбільші можливості стосовно довготермінових інвестицій, бо вони концентрують значні довготермінові заощадження населення. Попри конкуренцію між фінансово-кредитними установами, вони мають спільні інтереси в системі фінансово-промислового капіталу, які реалізуються шляхом спільного фінансування корпорацій, розміщення цінних паперів, систему участі. Суттєве значення для страхових компаній передусім має злиття із правліннями великих комерційних та інвестиційних банків. Це створює сприятливі умови у сфері кредитування промислових компаній, збереження грошових коштів у банках, а також зумовлює спільні інтереси в момент розміщення значних пакетів цінних паперів.
Значення страхових компаній у довготерміновому фінансуванні промисловості має певні відмінності в різних розвинених країнах. У довоєнний період страхові компанії спрямовували грошові фонди переважно в державні цінні папери, іпотечні позики, акції та облігації залізничних компаній. У повоєнні роки, завдяки структурним зрушенням у виробничій сфері, провідною сферою розміщення капіталу страховими компаніями стали акції та облігації промислових корпорацій. У США й Канаді акції та облігації промислових компаній становлять 30 % сукупних активів компаній страхування життя, в Англії— 40 %. Разом із тим вкладення в акції в активах компаній страхування життя США й Канади не перевищують 6—7 %, у цих країнах вони здійснюють фінансування головним чином через облігації приватних корпорацій. У Франції та Англії переважну частину грошових фондів страхові компанії розміщують в акції (переважно прості), а також займаються емісійно-засновницькою діяльністю. У Німеччині й Японії страхові компанії здійснюють фінансування промисловості шляхом прямих позик, а також інвестування в цінні папери, здебільшого в акції. У Німеччині довготермінові кредити в активах компаній перевищують 30 %, цінні папери — 25 %, в Японії позики становлять близько 60 %, акції — понад 23 %.
Галузева структура капіталовкладень страхових компаній також відрізняється в різних країнах і зумовлена насамперед конкретними потребами економіки країни. Так, у США облігації хімічної, нафтової й нафтопереробної, електронної й машинобудівної галузей становлять 25 % усього портфеля облігацій компаній страхування життя. У Німеччині, Англії, Франції й Італії основний потік капіталу компаній спрямований в енергетичну, хімічну, електротехнічну і машинобудівну галузі. В Японії 30 % усіх позик компаній страхування життя використовують у базових галузях економіки-- електроенергетиці, вугільній промисловості, чорній металургії, морському транспорті. Крім того, значні капіталовкладення компанії здійснюють у галузі, пов'язані з технічним прогресом: хімічну та електротехнічну [11].
На активний розвиток, концентрацію й централізацію страхової діяльності суттєво впливає державне регулювання, важливе місце в цьому процесі належить державній політиці у сфері капіталовкладень та оподаткування. В Англії уряд фактично створив сприятливі умови для активних портфельних інвестицій страхових монополій. Зрештою вони мають великі можливості для розміщення своїх грошових фондів в акції корпорацій найприбуткові-ших галузей економіки. У країнах із високою часткою державної власності й порівняно великими масштабами державного втручання в економіку (Франції, Італії) законодавчо визначається орієнтація страхових компаній на вкладення в державні цінні папери. Водночас у більшості країн страхові монополії є кредиторами уряду. Як уже зазначалося, під час Другої світової війни страхові компанії мали значні вкладення в державні зобов'язання, у повоєнні часи компанії змінили свою інвестиційну політику в напрямі корпоративних інвестицій, проте в європейських країнах і Японії й досі мають велику частку в фінансуванні державних витрат.
Приватне пенсійне забезпечення виникло внаслідок недостатнього рівня державних соціальних програм, а також намаганнями корпорацій залучити до своєї діяльності кваліфікованих працівників. Перший пенсійний фонд був створений у 1875 р. у СІІІА. У повоєнний період у розвинених країнах відбувся інтенсивний розвиток приватних пенсійних фондів, які створювали промислові, торговельні та транспортні корпорації. Пенсійні фонди є невід'ємною складовою сучасної кредитної системи і виступають новою формою зв'язку між промисловими і банківськими монополіями. Зазвичай пенсійні фонди здійснюють вкладення своїх грошових коштів у ті корпорації, які їх створили. Юридичне пенсійні фонди відокремлені від корпорацій, проте саме корпорації спрямовують політику і діяльність фондів.
Організаційна структура пенсійного фонду відрізняється від решти фінансово-кредитних установ і не передбачає акціонерної чи корпоративної форми власності. Як уже зазначалося, їх засновують приватні корпорації, які фактично є їхніми власниками. У разі, коли пенсійний фонд передають в управління до траст-відділів комерційних банків або страхових компаній, він має назву незастрахований. На практиці саме незастраховані фонди є найпотужнішими інвесторами. У разі, якщо корпорація укладає угоду зі страховою компанією, згідно з якою остання отримуватиме пенсійні внески й забезпечуватиме в подальшому виплати пенсій, пенсійний фонд є застрахованим.
Пасиви пенсійних фондів формуються за рахунок відрахувань корпорацій, підприємств і внесків працівників. Робітники й службовці здійснюють відрахування із заробітної плати і отримують пенсії при досягненні пенсійного віку. Таким чином, пенсійні фонди мають у своєму розпорядженні грошові ресурси довготермінового характеру і здійснюють фінансування економіки й держави шляхом вкладень у державні й приватні цінні папери. Майже 80 % активів пенсійних фондів становлять акції та облігації приватних підприємств, при цьому майже 30,% активів - - це прості акції, що дає змогу пенсійним фондам активно впливати на політику корпорацій.
Поряд із приватними інтенсивно розвиваються державні пенсійні фонди, які створюються переважно на рівні центрального уряду й місцевих органів влади. Грошові ресурси цих фондів формуються за рахунок коштів бюджетів різних рівнів і внесків працівників. Активні операції цих фондів здебільшого спрямовані в державні цінні папери, що вможливлює фінансування державного боргу, та в невеликій кількості — в цінні папери корпорацій пенсійних фондів.
Найбільшого розвитку приватні пенсійні фонди набули у США. Так, у середині 1990-х років вони мали капітал у розмірі 3,5 трлн дол. Обсяг активів пенсійних фондів у 1994 р. збільшився у 3000 разів стосовно рівня 1950 р. Наприкінці 1993 р. приватні пенсійні фонди США володіли 22 % усіх акцій і 16 % облігацій, вони контролювали 26 % фінансового ринку країни [11].
У країнах Західної Європи приватні пенсійні фонди також виступають значними інвесторами. Вони розміщують свої довготермінові ресурси в акції та нерухомість як у країні, так і за її межами, а також беруть активну участь у венчурному фінансуванні, коли кредити видають не під відсотки, а під частину приросту капіталу або під частку в акціонерному капіталі майбутньої акціонерної компанії. Так, на рахунках приватних пенсійних фондів Англії, Голландії й Швейцарії у 1993 р. був 1 трлн дол. [11]. У Росії розвиток приватних пенсійних фондів розпочався із прийняттям Закону РФ «Про недержавні пенсійні фонди» від 16 вересня 1992 р., але практично вони почали діяти від 1994 р.
Створення приватних пенсійних фондів в Україні є невідємною умовою формування ринкової економіки. Проте розвиток їх як фінансових посередників вимагає значних нагромаджень населення, розв'язання проблем інфляції, а також закладення підвалин для надійного функціонування цих установ і довіри до них широких верств населення. Це насамперед пов'язано зі страхуванням індивідуальних внесків і доходів кожного клієнта приватного пенсійного фонду.
Контрольні запитання і завдання
1. Хто належить до основних учасників ринку цінних паперів?
2. Визначіть найсуттєвіші ознаки класифікації емітентів.
3. Яка класифікація інвесторів існує залежно від стратегії й тактики діяльності на ринку цінних паперів?
4.У чому полягає сутність поняття інституційні інвестори?
5. У чому полягає діяльність індивідуальних інвесторів у процесі портфельного інвестування, якими є шляхи її активізації в Україні?
6. Визначіть економічну сутність фінансового посередництва.
7. Які види професійної діяльності на ринку цінних паперів визначені вітчизняним законодавством?
8. У чому полягає сутність та відмінності між брокерською та
дилерською діяльністю?
9. Які моделі вирізняють залежно від розмежування функцій фінансового посередництва між фінансово-кредитними установами, у чому полягає їхня сутність?
10.Назвіть основні операції, які мають право здійснювати банки на
ринку цінних паперів.
11.Якими є цілі діяльності комерційних банків на фондовому ринку?
12.Яку структуру має інвестиційний портфель комерційного банку?
13.Назвіть основні обмеження в інвестиційній діяльності вітчизняних комерційних банків.
14.Які трастові послуги можуть надавати комерційні банки фізичним і юридичним особам?
15.У чому полягають відмінності в механізмах функціонування об'єднаних інвестиційних трастів і керівних інвестиційних компаній у США?
16.За якими ознаками класифікують інститути спільного інвестування згідно з українським законодавством?
17.Якими є головні напрями діяльності інститутів спільного інвестування?
18.Які цінні папери можуть емітувати інвестиційні фонди?
19.У чому полягають особливості організації й діяльності корпоративних інвестиційних фондів?
20.У чому полягає специфіка функціонування пайових інвестиційних фондів?
21.Що таке венчурний фонд?
22 Назвіть основні обмеження на розміщення коштів інститутів спільного інвестування.
23. У чому полягають особливості формування й використання загаль-ого фонду нагромадження страхової компанії?
24. Якими є провідні напрями інвестиційної діяльності приватних пенсійних фондів?
Рекомендована література
1. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від ЗО жовтня 1996 р. № 448/96-ВР (Зі змінами, внесеними згідно із
Законом № 3047-ІП від 07.02.2002).
2.Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня
1997р. №710/97-ВР.
3.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня
2000р. №2121-111.
4.Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та
корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. № 2299-111.
5.«Основні напрямки розвитку фондового ринку на 2001—2005 роки». Схвалено Указом Президента України від 26 березня 2001 р.
№ 198/2001.
6.«Програма розвитку фондового ринку України 2001—2005 років»
від 13 грудня 2000 р. // Цінні папери України. — 2000. — № 52. —
28 груд.
7. Берзон Н. И., БуяноваЕ.А., Кожевников М. А. Фондовый рынок:
Учеб. пособ. для высш. учеб. заведений экон. профиля. — М.: Вира-
Пресс, 1998.
8. БродскийМ. Н., БродскийГ.М. Право и экономика: Инвестици-
онное консультирование. — СПб., 1999.
9.Буреним А. Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых
инструментов: Учеб. пособие. — М.: 1 Федеративная Книготорговая
Компания, 1998.
10. Гитман Л. Дж.. Джонк М.Д. Основы инвестирования. — М.: Де-ло, 1997.
ІІ.ЖуковЕ. Ф. Инвестиционные институты.— М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1998.
12. КидуэллД. С., Петерсон Р.Л., Блэкуэл Д. У. Финансовые инсти-
туты, рынки и деньги. — СПб.: Пионер, 2000.
13. Кравченко Ю. Я. Рынок ценных бумаг: Курс лекций. — К.: ВИРА-Р,
2002.
14. КураковЛ. П., Тимирясов В. Г., КураковВ.Л. Современные банковские системы: Учеб. пособие. — М.: Гелиос АРВ, 2000.
15. Лысенков Ю., Рымарчук О., Музыченко О. Фондовый рынок: Тер-
минологический словарь-справочник. — К.: Диалог-прес, 1997.
16. Лялин В. А., Воробьев П. В. Ценные бумаги и фондовая биржа. — М.: Филинь, 1998,
11. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства. — К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998.
18. Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М.: Перспектива, 1995.
19. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник.— К.: КНЕУ, 1999.
20. Роуз П. С. Банковский менеджмент. — М., 1997.
21. Шарп У., Александер Г., Бейті Дж. Инвестиции. — М. Инфра-М, 1997.
22. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. — К.: Знання-
Прес, 2002.
23.Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороза. — - К.: КНЕУ, 2002.
24.Гроші та кредит: Підручник. — 3-тє вид. / За ред. М. І. Савлука. —
К.: КНЕУ, 2002.
25.Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособие
для студ. экон. вузов и коммерческих школ / Под ред. В. С. Торка-
новского. — СПб.: Комплект, 1994.
26. Шамова І. В. Моделі взаємозв'язку банків із промисловістю // Вісник НБУ. — 1997. — Вересень. — С. 44-47.
27.Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за
2002 рік // Ринок цінних паперів України. — 2003. — № 5—6.
Тема 6. СИСТЕМА ОФОРМЛЕННЯ ПРАВ ВЛАСНОСТІ НА ЦІННІ ПАПЕРИ
6. 1. Реєстратори цінних паперів, їхня роль і функції
6. 2. Правила й техніка ведення депозитарної діяльності з цінними паперами. Операції зберігачів і депозитаріїв.
6.3. Розрахунково-клірингові інститути ринку цінних паперів