Розрахунково-клірингові інститути ринку цінних паперів

Провідними організаціями, що підтримують інфраструктуру ринку цінних паперів, є фондові біржі, клірингові організації й депозитарії. Проте більшість учених вважає саме кліринг централь­ною ланкою в усій процедурі угоди. Саме від конструкції систе­ми, яка відповідає за процедуру клірингу, багато в чому залежить обличчя самого ринку цінних паперів. Окрім процедури клірин­гу, в різних національних системах фондового ринку клірингова організація може відповідати за інші «суміжні» етапи угоди, а саме за звіряння, за виконання функцій депозитарію, за організа­цію грошових розрахунків.

Угода із цінними паперами на фондовому ринку передбачає кілька етапів:

* укладення угоди;

* звірка параметрів укладеної угоди;

* кліринг;

* виконання угоди (проведення передання цінних паперів і здійснення пла­тежу).

Першим етапом угоди є укладання договору. Цей день у світо­вій практиці й спеціалізованій літературі визначають як день «Т» (від англ. trade— угода). Договір купівлі-продажу цінних папе­рів може укладатися безпосередньо між інвесторами, проте най­частіше купівля-продаж здійснюється через професійних учасників ринку цінних паперів (торговців цінними паперами). Найвідомі-шою організаційною формою, яка сприяє встановленню постій­них правил укла­дання угод купівлі-продажу, є фондова біржа.

Підсумком першого етапу угоди є складання кожним учасником своїх внутрішніх облікових документів, які відображують факт укладання угоди та її основні пара­метри. Залежно від техніки укладання угоди це можуть бути підписані бланки до­говорів ку-півлі-продажу, записи в журналах операцій, брокерські та мак­лерські записи, заявки контрагентів з угоди, звітні комп'ютерні файли.

Наголосимо, що право власності на цінні папери, які прода­ються, переходить до нового власника не в момент укладання угоди купівлі-продажу, а тільки в мо­мент її виконання. До цього терміну впродовж усіх етапів угоди власником цінних паперів залишається продавець.

Другий етап угоди купівлі-продажу на ринку цінних паперів називають звірян­ням параметрів укладеної угоди (від англ. trade comparison, trade matching). За­вдання цього етапу полягає в тому, щоб надати сторонам можливість врегулювати всі випадкові роз­біжності в розумінні сутності й предмета угоди. Відсутність су­ворого і своєчасного звіряння угод із цінними паперами значно збільшує ризик зривів у процесі здійснення їх.

На цьому етапі сторони звіряють свої внутрішні облікові до­кументи (які офо­рмлені за підсумками першого етапу) зі звіряль­ними документами, отриманими від контрагентів. Якщо немає розбіжностей, звіряння вважається вдалим. Міжна­родні стандарти і норми рекомендують усім національним ринкам будувати свою роботу таким чином, щоб звіряння, хоч би в якій формі його здійснювали, завер­шувалося не пізніше дня Т + 1 (рекомендації «Групи 30»).

Існують два основні типи системи звіряння: двосторонній і односторонній. Основною розбіжністю між ними є те, що за дво­сторонньої системи обидві сто­рони угоди вводять інформацію про угоду в систему, а за односторонньої це вве­дення здійснює лише одна сторона. Двосторонні системи, як правило, використо­вують на організованих ринках цінних паперів, а коло членів об­межується учас­никами цього організованого ринку, переважно брокерами і дилерами.

Прикладом ефективної двосторонньої системи є Euroclear і Cedel System's ACE, центральна система звіряння ІSЕ Лондон­ської міжнародної фондової бі­ржі і система звіряння США. У системі ІSЕ також створюється SEQUAL— си­стема для забез­печення он-лайнового звіряння угод з міжнародних цінних папе­рів. Система Токійської фондової біржі забезпечує звіряння в день укладання угоди.

Односторонні системи звіряння, як правило, створюють для непрямих учас­ників ринку, які або не бажають ставати членами дво-сторонньої системи, або не можуть стати ними. Такі системи зві-ряння найдоцільніше використовувати або для великих груп учас­ників, які виходять на ринок із невисокою частотою (на­приклад, для інституційних інвесторів), або для угод серед прямих учасників ри­нку із цінних паперів, які рідко беруть участь у торгах.

Одна з найшвидших і гнучкіших односторонніх систем зві­ряння ELTRA діє для інституційних інвесторів у системі Cana-dian Depository for Securities Limited. ELTRA (Electronic Trade Reporting and Affirmation System) є он-лайно­вою системою, що працює в режимі реального часу і суттєво зменшує період роз­в'язання суперечностей стосовно угод. Використовуючи ELTRA, інститу­ційні інвестори можуть виправити і підтвердити угоду впродовж дня.

Підсумковими документами другого етапу можуть бути письмові записи або телексні роздруковки від контрагента, комп'ютерні файли або письмові доку­менти (лист звіряння) від спеціалізова­ної організації, які підтверджують факт успішного звіряння.

Після проведення всіх необхідних розрахунків (передусім ви­значено зага­льну суму угоди) продавцеві слід передати цінні па­пери покупцеві, а покупцеві — перерахувати кошти на рахунок продавця. Визначення того, що мають отримати, поставити або виплатити в день виконання сторони угоди, є завдан­ням системи клірингу (третього етапу). Розрахунки зобов'язань сторін, які становлять сутність процесу клірингу, вможливлюють точне й ефективне здій­снення обміну фінансових інструментів. Під клі­рингом зазвичай розуміють ці­лий комплекс процедур, які почи­наються після звіряння й завершуються безпо­середньо перед ви­конанням угоди.

За рекомендаціями «Групи 30», кожна країна шляхом вивчен­ня обсягів ри­нку і дій його учасників має визначити, чи буде ор­ганізація системи заліку угод корисною для зниження ризику і збільшення ефективності. Система одиничного виконання є од­нією з основних систем і може виявитися найуда­лішою для пев­них фондових ринків. До того ж системи заліку ефективні й вигі­дні на ринках з великими обсягами угод. Утім, згода про залік має складні за­конодавчі й кредитні проблеми через непередбачу-ваність заборгованостей, що виникають у разі порушення зо­бов'язань членами угоди.

Завданням системи клірингу є визначення взаємних зобов'я­зань сторін угоди купівлі-продажу цінних паперів на момент її виконання та мінімізація переміщень як цінних паперів, так і грошових коштів.

Залежно від особливостей здійснення розрахунків між сторо­нами угоди, розрі­зняють такі системи клірингу: 1) одинична си­стема; 2) залік.

Одинична система є фундаментальною формою клірингу і виконання. Поку­пець цінних паперів після укладення угоди пе­реводить грошові кошти або їхній еквівалент у допустиму для продавця форму. Продавець, своєю чергою, тримає цінні папери у формі, придатній для поставки покупцю. Після цього обидві сто­рони обговорюють певний механізм обміну паперів на гроші. Всі подальші угоди між сторонами протягом цього біржового дня здійснюються за цією самою схе­мою, але цілком незалежно від попередніх або подальших угод.

Система одиничного виконання, власне, становить один вели­кий ланцюг угод, і умови виконання мають бути дотримані в кож­ній ланці цього ланцюга, інакше він не витримає. Цю систему можна використовувати на ринках з незначними обся­гами або на ринках з доволі великими обсягами, якщо на них застосовують поту­жну високоавтоматизовану систему.

Систему заліку використовують за значної інтенсивності фондових операцій. Вона вможливлює зведення розрахунків за певним видом цінних паперів до мі­німальної кількості їх пере­дач. Замість одиничної системи оброблення здійсню­ють сукупно, зрештою наприкінці робочого дня для кожної сторони визнача­ється одна кінцева абсолютна цифра, що характеризує її стан і зобов'язання. Разом із тим залік ускладнює процедуру клірингу. Система заліку є найпридатнішою для ринків з великими обсяга­ми, особливо для тих, де значна кількість угод уклада­ється між відносно незначною кількістю учасників.

Існують системи заліку двох видів: двосторонні й багатосто­ронні.

Двостороннім, або парним, визначається залік, що відбувається між двома одними й тими самими сторонами, які впродовж одного робочого біржового дня уклали кілька угод щодо одного виду цінних паперів. У цьому разі система дво­стороннього заліку дає змогу визначити підсумкове число належних передач кож­ною стороною цінних паперів або грошей. Таким чином здійснюється зіставлення зустрічних вимог і розрахунок чистого сальдо забор­гованості одного контрагента іншому. Таке зіставлення може здійснюватися як за цінними паперами (за кожним видом цінних паперів), так і за грошовою сумою. Не завжди на одному й тому самому ринку метод грошового взаємозаліку може збігатися з методом вза­ємозаліку за цінними паперами (це залежить від способу і системи здійснення фінансових платежів і поставки цінних паперів). Двосторонній залік застосо­вують рідко, головним чи­ном на позабіржовому ринку у відносинах між сторо­нами, які до­віряють одне одному, а також на невеликих фондових біржах з не­великою кількістю учасників і незначним обігом.

Двосторонній залік, хоча він є найпростішою формою заліку, зменшує кіль­кість і спрощує процес розрахункових операцій під час виконання угод купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі.

Застосування в процесі розрахунків багатостороннього заліку е кроком на шляху до ефективніших методів клірингу. За багато­стороннього заліку проце­дура починається з того, що для кожно­го учасника клірингу здійснюється каль­куляція його власних ви­мог або зобов'язань за всіма угодами за конкретний пе­ріод (як правило, день). З усіх вимог конкретного учасника вираховують усі його зобов'язання й обчислюють чисте сальдо, для учасника сальдо назива­ється «позицією». Якщо сальдо дорівнює нулю, має місце «закрита позиція»; якщо сальдо не дорівнює нулю — «від­крита позиція». Якщо сальдо додатне, тобто обсяг вимог конкре­тного учасника перевищує його зобов'язання, тоді вважають, що в нього відкрита «довга позиція». Якщо сальдо від'ємне, тобто зобов'язання учасника перекриваються його вимогами, то вва­жають, що у нього відкрита «коротка позиція».

Процедура багатостороннього взаємозаліку з розрахунком чи­стих позицій учасників угоди на етапі клірингу у зарубіжній лі­тературі дістала назву неттінг (від англ. netting ).

За результатами процедури взаємозаліків за кожним видом цінних паперів і за грошовими засобами визначають учасників клірингу, які мають короткі по­зиції (їх називають нетто-борж-никами) і учасників, які мають довгі позиції (їх називають нетто-кредиторами).

Розмір позиції визначає ту суму, яку кожен конкретний учас­ник має отри­мати або сплатити на завершальному етапі угоди. Під час здійснення такого платежу роблять висновок стосовно ліквідації, закриття або врегулювання по­зиції.

Врегулювати позицію на етапі клірингу можна двома шляха­ми. Таким чи­ном, залежно від методу врегулювання розрахованої позиції вирізняють два типи багатостороннього заліку: без участі клірингової організації як сторони у розрахунках і за такої участі.

За першого методу після розрахунку позицій усіх учасників клірингу ви­значають пари «кредитор — боржник» таким шляхом, щоб кількість платежів (поставок цінних паперів) від борж­ника до кредитора було зведено до мінімума. Слід зазначити, що склад пар «кредитор — боржник» може змінюватися від од­ного циклу клірингу до іншого. В результаті таких дій учасники клі­рингу розра­ховуються один з одним. Однак може виникнути си­туація, коли один учасник отримує цінні папери від іншого учас­ника, а сплачує третьому учасникові.

За другого методу як центральний учасник у процесі врегулю­вання позицій учасників торгів виступає клірингова організація (наприклад, біржа) або будь-яка інша організація. У цьому разі позиції учасників клірингу регулюються проти клі­рингової орга­нізації. Це означає, що вона є єдиним кредитором для всіх борж­ни­ків і єдиним боржником стосовно всіх кредиторів. Закриття позиції учасниками здійснюється або платежем (поставкою цін­них паперів) на користь клірингової організації, або отриманням платежу (цінних паперів) від неї.

Процедура врегулювання позицій стосовно клірингової органі­зації, тобто повна зміна сторін на етапі укладання угоди, у зару­біжній літературі дістала назву «но­вейшн» (від англ. — novation ).

Метод «новейшн» зручніший порівняно з методом без цент­рального учасника, позаяк у кожного учасника клірингу є один кредитор або боржник в особі клірин­гової організації. Важливою характеристикою методу є те, що він не залежить від кількості учасників. Метод «новейшн» зараз використовують у більшості сучас­них клірингових систем.

Фактично кліринг є етапом, що передує грошовим платежам і поставкам фі­нансових інструментів. Етап клірингу передбачає три послідовні підетапи:

• аналіз документів, які звіряють;

• розрахунок грошових коштів і кількості цінних паперів;

• складання розрахункових документів.

Перший підетап пов'язаний з аналізом звіряльних документів на їхню справж­ність і правильність заповнення. Якщо документи оформлюються в комп'ютерній системі, то кліринг починається з перевірки ключів шифрування і захисту інфор­мації.

На другому підетапі обчислюють грошові суми, які підляга­ють поставці. Окрім суми, яку слід сплатити за конкретні цінні папери, мають бути сплачені бі­ржові та інші збори, податки. На цьому підетапі може виконуватися взаємозалік зустрічних вимог з різних угод, які мають здійснюватися одночасно.

На ринку цінних паперів, і особливо на позабіржовому, досить часто трапля­ється ситуація, коли не здійснюється зустрічний залік вимог. Кожна угода вико­нується автономно відповідно до тих параметрів, які були встановлені під час її укладання. При цьому на етапи клірингу для продавця за кожною окремою угодою здійснюється розрахунок кількості цінних паперів, які він має поста­вити, і грошової суми, яку він має отримати, окрім зборів і податків. Для поку­пця за кожною угодою розраховують кількість цінних паперів, які він має отримати, і грошову суму, яку він має сплатити, плюс податки і збори (одинич­ний кліринг). Відсутність взаємозаліків спрощує процедуру клірингу, але при­зводить до значних потоків зустрічних платежів, якщо угода здійснюється авто­номно. Проте, як уже зазначалося, взаємозалік зустрічних зобов'язань практи­кується на більшості сучасних бірж і суттєво спрощує ал­горитм здійснення роз­рахунків між учасниками угод.

Завершується кліринг третім підетапом — складанням розра­хункових доку­ментів. Кількість підсумкових розрахункових до­кументів, їхній зміст, розмір зазначених сум, склад сторін, які бе­руть участь у платежах, визначаються тим, який метод взаємо-заліків був використаний під час виконання клірингу. Отримані по завершенні клірингу розрахункові документи передають до розра­хункової системи і депозитарію, які забезпечують здійснен­ня операцій четвер­того етапу угоди із цінними паперами.

Зараз у світовій практиці стосовно термінів виконання угод діє загально­прийняте правило. Для кожного ринку цінних папе­рів виконання угод має здійснюватися за два робочі дні після її укладання, в день «Т + 3». Однак дося­гти цього рівня вдається не кожному. Так, якщо на фондовій біржі Франкфурта касові угоди виконуються на другий робочий день («Т + 2»), то на Нью-Йорк­ській фондовій біржі вони виконуються на п'ятий робочий день («Т + 5») [8]. Такий чином, перше правило виконання угоди стосується суворого дотримання термінів її виконання. Друге правило визначає спосіб виконання, згідно з яким синхронізу­ються два паралельні потоки: грошовий і цінних паперів. Це пра­вило називають поставкою проти платежу (ППП), або принципом DVP (Delivery ver­sus Payment). Принцип DVP означає, що проце­си грошового платежу і поста­вки цінних паперів здійснюються одночасно. Дотримання принципу DVP конт­ролюється розрахун­ковою системою і відповідною біржею.

Якщо купівля-продаж цінних паперів здійснюється на біржі, Де функціо­нують клірингова організація і депозитарій, то клірин­гова організація передає в депозитарій розрахункові документи, які містять накази здійснити переказ за ра­хунками у цінних паперах учасників торгівлі. Угода вважається виконаною, коли депозитарій здійснить переказ цінних паперів за рахунками і передасть клі­ринговій організації й учасникам торгівлі відповідні докумен­ти, тобто виписки з рахунків у цінних паперах.

Схему здійснення клірингово-розрахункових функцій можна розглянути на прикладі діяльності Датського центрального депо­зитарію [10]. Припустімо, існує два брокери, що діють на ринку цінних паперів Данії. Відповідно до законодав­ства, вони є учас­никами депозитарію, який також становить кліринговий центр. Як учасники вони повинні мати в депозитарії власні рахунки, а також вести рахунки своїх клієнтів, якщо ті бажають зберігати свої цінні папери на окремих рахунках.

У процесі біржової торгівлі брокери на замовлення інвесторів укладають домо­вленість. Про деталі домовленості брокер-про-давець і брокер-покупець повідом­ляють у центральний депозита­рій. Клірингова діяльність виконується цього са­мого або наступ­ного дня після укладання домовленості за умови, що обидві сто­рони повідомили про неї у день її укладання. У процесі клірингу депозитарій (що діє як кліринговий центр) звіряє відомості про домовленість, повідомлену броке­рами, й перевіряє наявність цін­них паперів на рахунку брокера-продавця або на рахунку його клієнта.

У разі збігу відомостей кліринговий центр (депозитарій) фіксує й підтверджує домовленість; у разі розбіжності угода не фіксу­ється, про що кліринговий центр повідомляє зацікавлених броке­рів. Брокери мають узгодити умови, якщо бажа­ють, щоб домов­леність була підтверджена в кліринговому центрі. При цьому винна сторона, тобто та, котра повідомила неправильні дані, вна­слідок чого домо­вленість не була затверджена, сплачує штраф кліринговому центру. Після узго­дження умов кожен із брокерів знову має надати інформацію про угоди, і знову її завіряють у кліринговому центрі.

Домовленість затверджується згаданим центром лише в тому разі, якщо відо­мості брокерів збіглися, на рахунку брокера-про­давця є вказані у відомостях цінні папери в необхідній кількості та за відсутності будь-яких обмежень на розпоря­дження цінними паперами (наприклад, вони не є предметом застави). У против­ному разі домовленість не затверджується.

Кліринговий центр зазвичай не знає, чи є гроші на рахунку брокера-покупця у розрахунковій установі. Проте він знає, що всі брокери, котрі є членами депозита­рію, мають рахунки в Централь­ному банку Данії, який, власне, й виконує функцію розрахунко­вого центру. Після затвердження угоди кліринговий центр повідом­ляє про неї в електронному режимі в розрахунковий центр, тобто в Централь­ний банк. Навіть якщо на рахунку брокера-покупця немає грошей, то за день до виконання домовленості (період виконання у Данії Т + 3) Центральний банк, після одер­жання повідомлення з клірингового центру (депозитарію), від­криває брокеру-покупцю кредитну лінію. По настанню Т + 3 цей самий банк у першій половині дня переказує гроші з рахунка брокера-покупця на рахунок брокера-продавця і повідомляє про це в електронному режимі депозитарій. У другій по­ловині дня, отримавши повідомлення з Центрального банку про оплату вар­то­сті цінних паперів, депозитарій переказує вказані цінні папери з рахунка бро­кера-продавця на рахунок брокера-покупця або на рахунок інвестора, якщо та­кий існує. Аналогічно цьому отримані за домовленістю гроші переказуються з рахунка брокера-покупця на рахунок інвестора, який може перебувати в ін­шому банку.

У країнах з ринковою економікою панує доволі чітка система фондового ринку, хоча окремі ланки її можуть виконувати різні функції залежно від особ­ливостей національного ринку цінних паперів. Так, наприклад, у Німеччині «Німецький касовий Союз» виконує одночасно функції клірингової організації і депозитарію, а грошові розрахунки за угодами на професійному фондовому ринку виконує через Центральний банк Німеччини (Дойче Бун-дес Банк). На­голосимо також, що німецька клірингова система для проведення операцій із цінними паперами існує понад 100 років. Коли в минулому столітті ро­бота із цінними паперами набула значного поширення, виникла потреба у ство­ренні систе­ми, яка б уможливила ефективне і безпечне зберігання цінних папе­рів і швидку й недорогу доставку предметів угод. Моделлю нових послуг по­слугували безготівкові платежі. У 1882р. Bank des Berliner Kassenvereins взяв на себе цю функцію. Обов'язки й функції центрального депозитарію цінних па­перів були встанов­лені Законом про депозитарії цінних паперів у 1937 р. Пріо­рите­том був захист і безпека власності інвестора. У 1989 р. сім неза­лежних ба­нків зберігачів цінних паперів об'єдналися в Німець­кий касовий союз (DKV) [9].

DKV виконує угоди із цінних паперів, які укладаються на ні­мецьких фондо­вих біржах або безпосередньо між банками.

Передання цінних паперів (процедуру поставки проти плате­жу) здійснює система DKV у такий спосіб:

1-й день — у комп'ютерну базу фондової біржі заносять укла­дені й викону­вані угоди за цінними паперами, перевіряються дані банків, які купують і про­дають цінні папери;

2-й день — банк, що здійснює продаж, представляє через EDP-зв'язок ін­струкції з поставки для різних цінних паперів; банк, що купує, довіряє DKV зібрати відповідну суму в DМ;

3-й день — шляхом електронної обробки даних цінні папери дебетуються з рахунка продавця і кредитуються на рахунок по­купця з одночасним клірингом відповідної суми в DМ між учас­никами угоди. Право власності на цінні папери переходить без жодного переміщення паперів.

Також у Німеччині є Зовнішній німецький касовий союз (АКV), що був засно­ваний у липні 1970 р. за ініціативи провідних банків. AKV як центральна облікова і клірингова система має за мету полег­шення виконання міжнародних угод із цін­ними паперами. Органі­зація є єднальною ланкою між банками та міжнародними ринками цінних паперів. Для двох клірингових організацій — «Cedel» (Люк­сем­бург) і «Euroclear» (Брюссель), що спеціалізуються на виконанні міжнародних угод із цінними паперами, АКV виступає в ролі депо­зитарію німецьких цінних паперів. Однак оскільки АКV сам не є зберігачем, він має рахунок у DKV і може, таким чином, розміщу­вати на депозитарне зберігання і управляти цінними (німе­цькими) паперами іноземних учасників у межах німецької колективної депо­зита­рної системи. Наразі до неї вже включено понад 4000 облігацій, 1500 акцій і сер­тифікатів інвестиційних фондів. Це дає можливість німецьким банкам викону­вати угоди і клірингові розрахунки з опе­рацій купівлі та продажу з торговими партнерами в усьому світі безпосередньо за кредитом/дебетом колективних депо­зитарних ра­хунків, які обслуговує АКУ. Паралельно з поставкою цінних папе­рів через німецькі банки-кореспонденти іноземних учасників здійс­нюється кліринг у грошовому еквіваленті.

Міжнародні депозитарно-клірингові організації «Cedel» і «Euroclear» водно­час виконують функції клірингового центру, депозитарію й розрахункової сис­теми.

В Україні Законом «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997р. передба­чено, що кліринг— це отримання, зві­ряння й поточні оновлення інформації, підготовка бухгалтерсь­ких та облікових документів, необхідних для виконання угод що­до цінних паперів, визначення взаємних зобов'язань, що перед­бачає взаємозалік, забезпечення й гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Згідно із «Положенням про розрахунково-клірингову діяль­ність», затвер­дженим 27 січня 1998 р. № 11-а, професійна розра­хунково-клірингова діяль­ність за операціями щодо цінних паперів здійснюється винятково депозитарі­ями. Цим положенням ви­значено такі основні поняття:

звіряння — операція депозитарію щодо порівняння реквізитів розпоряджень на переказ (поставку) цінних паперів та розпоря­джень на одержання цінних па­перів з метою виявлення сквитова-них і несквитованих розпоряджень;

квитування — операція депозитарію або організатора торгівлі щодо встано­влення збігу реквізитів розпорядження на переказ (поставку) цінних паперів та розпорядження на одержання цін­них паперів.

Клірингові операції щодо угод із цінними паперами проводять із фінансо­вими інструментами, що випущені в бездокументарній формі або знерухомлені й депоновані на рахунку в цінних папе­рах у депозитарії та перебувають у коле­ктивному зберіганні.

Фондова біржа укладає договір про кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів лише з одним, обраним нею, депо­зитарієм. Фондова біржа дода­тково може укладати договір про кліринг і розрахунки за угодами щодо держа­вних цінних паперів із депозитарієм, що обслуговує обіг державних цінних па­перів.

Учасники торговельно-інформаційної системи, які мають до­звіл зберігача цінних паперів, укладають договір про кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів із депозитарієм, що обслуговує цей організаційно оформлений ринок, або з депозита­рієм, котрий уклав угоду про кореспондентські відносини з таким депозитарієм.

Депозитарій для здійснення грошових розрахунків за операці­ями щодо цін­них паперів зобов'язаний користуватися послугами розрахункового банку. Де­позитарій має укласти договір про гро­шові розрахунки лише з одним розрахун­ковим банком. Своєю чергою, розрахунковий банк для надання таких послуг має отри­мати відповідний дозвіл у НБУ.

Під час проведення розрахунково-клірингових операцій клієн-ти-постачаль­ники (-одержувачі) надають депозитарію розпоря­дження на переказ (одержання) цінних паперів. За угодами щодо цінних паперів, укладеними організатором тор­гівлі, депозитарій одержує або розпорядження на одержання/переказ (поставку) цін­них паперів від своїх клієнтів, або відомість сквитованих розпоря­джень від організатора торгівлі. Депозитарна установа одержує розпорядження та надає своєму депонентові (клієнтові) підтвер­дження про одержання розпорядження. Депозитарна установа має здійснити перевірку розпорядження на правильність складання, інші перевірки, передбачені чинним законодавством та внутрішніми документами депозитарної установи і перевірки відповідних документів, що є підставою для здійснення депозитарної та/або розрахунково-клірингової опера­ції.

У встановлений термін депозитарій здійснює звіряння отрима­них розпоря­джень. Депозитарій квитує розпорядження з відомості на переказ (поставку) цін­них паперів із розпорядженнями з відо­мості на одержання цінних паперів і ви­являє зустрічні розпоря­дження методом порівняння реквізитів (код рахунка у цінних па­перах, з якого списують (переказують) цінні папери; код рахунка у цін­них паперах, на який зараховують (переказують) цінні папери; найменування де­позитарію; код випуску цінних паперів; кількість, номери і серії цінних паперів тощо). За результатами звіряння де­позитарій складає відомість сквитованих роз­поряджень на переказ (поставку) цінних паперів та відомість несквитованих розпоря­джень. За угодами щодо цінних паперів, укладеними організато­рами то­ргівлі, квитування розпоряджень може здійснювати органі­затор торгівлі, про що має бути визначено у договорі, який укладається між організатором торгі­влі та депозитарієм.

Депозитарій може здійснювати поодиночні розрахунки за угодами з цін­ними паперами. Для цього депозитарій відповідно до відомості сквитованих та затверджених розпоряджень переказує цінні папери, що зазначені в розпоря­дженні клієнта-постачальника, з його відкритого рахунка у цінних паперах на його ж ра­хунок у цінних паперах, що виставлені на торги (заблоковані до вико­нання угоди). Якщо угодою щодо цінних паперів передбаче­но поставку цінних паперів проти платежу, операцію переказу цінних паперів з рахунка цінних па­перів, що виставлені на торги, клієнта-постачальника на рахунок у цінних папе­рах клієнта-одержувача здійснює за розпорядженням депозитарію відповідно до відомості сквитованих та затверджених розпоряджень за умо­ви перерахування грошових коштів, передбачених за угодою щодо цінних паперів. Після вико­нання поодиночних розрахунків клієнти депозитарію отримують відповідні дові­дки про стан рахун­ків у цінних паперах.

Також депозитарій для виконання розрахунків за угодами із цінними папе­рами може використовувати кліринг, а саме — ме­тоди врегулювання взаємних зобов'язань, що передбачають вза-ємозалік. Депозитарій використовує кліринг за угодами щодо цінних паперів, укладеними винятково на організаційно офо­рм­леному ринку.

Депозитарій відкриває своєму клієнтові технічний рахунок, який має тех­нічний субрахунок обліку зобов'язань щодо цінних паперів і технічний субра­хунок для обліку грошових зобов'язань щодо угод із цінними паперами. У разі придбання цінних паперів клієнтом депозитарію його технічний субрахунок обліку грошових зобов'язань щодо угод із цінними паперами зменшу­ється, а субрахунок його контрагента збільшується на загальну вартість укла­деної угоди щодо цінних паперів. Водночас у разі придбання пінних паперів клієнтом депозитарію його технічний субрахунок обліку зобов'язань щодо цін­них паперів відповідно до угоди за пінними паперами збільшується, а субраху­нок його контрагента зменшується на загальну кількість цінних паперів.

По завершенні клірингу депозитарій складає й передає розра­хунковому ба­нку відповідні платіжні документи для погашення від'ємних залишків за техні­чними субрахунками обліку грошо­вих зобов'язань щодо угод із цінними папе­рами, який, своєю чер­гою, передає їх обслуговувальним банкам клієнтів депо­зитарію. Одночасно, по завершенні клірингу, депозитарій складає й пере­дає клієнтам депозитарію повідомлення про переказ (поставку) цінних паперів для погашення від'ємних залишків за технічними субрахунками обліку зобов'язань щодо цінних паперів. Після по­гашення клієнтами депозитарію від'ємних залиш­ків за технічними субрахунками обліку грошових зобов'язань щодо угод із цін­ними паперами депозитарій здійснює погашення додатних залишків за техніч­ними субрахунками обліку грошових зобов'язань клієнтів депозитарію шляхом складання й надання відповідних розпоря­джень розрахунковому банку. Одноча­сно, після погашення клієн­тами депозитарію від'ємних залишків за технічними субрахунками обліку зобов'язань щодо цінних паперів, депозитарій здійснює погашення додаткових залишків за технічними субрахунками об­ліку зобов'я­зань щодо цінних паперів клієнтів депозитарію.

Після виконання клірингу клієнти депозитарію отримують відповідні дові­дки про стан рахунків у цінних паперах у порядку, визначеному чинним законо­давством про депозитарну діяльність. По завершенні клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів, укладених на фондових біржах та в торговельно-інфор­маційних системах, депозитарій надає цим організаторам торгівлі інфор­мацію стосовно невиконання та/або несвоєчасного вико­нання їхніми членами й учасниками розрахунків за угодами щодо цінних паперів. Порядок надання та­кої інформації депозитарієм організаторові торгівлі визначають у відповідному договорі між Депозитарієм та організатором торгівлі.

Нині в Україні ліцензію локального депозитарію отримав «Міжрегіональний фондовий союз». Головними функціями МФС є зберігання всіх видів цінних паперів, які мають доступ до обігу в Національній депозитарній системі та обслуговування вико­нання угод із цінними паперами. Ця функція реалізу­ється шля­хом забезпечення Депозитарієм процесу розрахунків за угодами, які укладаються торговцями на організаційно оформлених рин­ках цінних паперів шляхом відкриття рахунків у цінних паперах та виконання поставки цінних паперів (перереєстрації прав влас­ності) через ці рахунки. Схема реа­лізації розрахунків за угодами щодо цінних паперів у Депозитарії дозволяє торговцям здійсню­вати розрахунки за принципом передпоставки цінних па­перів, передоплати грошових коштів за цінними паперами та поставки проти платежу. Принцип поставки проти платежу традиційно ві­діграє провідну роль при захисті інтересів інвесторів і торговців, пов'язаних із можливим не­виконанням угод однією зі сторін.

Сьогодні існують дві можливості реалізації принципу поставки проти пла­тежу в системі депозитарного обліку «МФС». Відмінність наведених варіантів полягає в різних способах проходження грошо­вих коштів під час виконання розрахунків за угодами. У першому випадку Депозитарій відкриває в розраху­нковому банку розрахун­ковий рахунок на своє ім'я. Цей рахунок використову­ється винят­ково для обслуговування грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів, які укладають торговці. Для здійснення грошових розрахунків торговець має переказати суму грошових коштів, необ­хідну для сплати варто­сті придбаних цінних паперів, на свій субра­хунок в розрізі грошового рахунка Депозитарію в розрахунковому банку. У день, призначений для виконання угоди, Депозитарій дає розпорядження розрахунковому банку списати гроші з субрахунка покупця в розрізі свого розрахункового рахунка й зарахувати на розрахунковий рахунок продавця в його розрахунковому банку.

У другому випадку торговці цінними паперами відкривають грошові раху­нки в розрахунковому банку, з яким Депозитарій уклав угоду про надання по­слуг із розрахунків за операціями щодо цінних паперів. Ці рахунки використо­вують лише для обслуговування гро­шових розрахунків за угодами щодо цін­них паперів, право розпоря­дження коштами на цих рахунках має винятково власник рахунка.

Наразі принцип поставки проти платежу планується реалізу­вати за схе­мою, наведеною на рис. 6.5, у якій не передбачено на­явності розрахункового рахунка депозитарію, на який перерахо­вують усі кошти з розрахунків за цін­ними паперами. Депозитарій укладає угоди з кількома розрахунковими бан­ками, які відкрива­ють для зберігачів та їхніх депонентів грошові рахунки суто для здійснення розрахунків за угодами з цінними паперами.

Рис. 6.5. Переміщення цінних паперів у системі депозитарного обліку (по­ставка проти платежу) [14]

* Організаційно оформлений ринок цінних паперів, який презентують тор­говельно-інформаційні системи (ТІС) та фондові біржі.

Пояснення до рис. 6.5:

1 — укладання торговцями цінними паперами, учасниками ТІС угоди купів-лі-продажу цінних паперів (як за власними цінними паперами, так і за цінними паперами своїх клієнтів);

2 - ТІС, згідно з регламентом інформаційного обміну, впродовж торгової сесії надає МФС інформацію про укладені угоди щодо тих цінних паперів, за якими МФС здійснює перереєстрацію у системі депозитарного обліку (тобто інформація про угоди щодо цінних паперів, депонованих до системи депозитар­ного обліку й зареєстрованих у реєстрі власників іменних цінних паперів на ім'я МФС як номінального утримувача);

3 — торговець, котрий продав цінні папери, передає МФС наказ стосовно списання цінних паперів зі свого рахунка в цінних паперах (у разі дилерської операції) або з рахунка свого клієнта (у разі брокерської операції) на свій суб­рахунок у цінних паперах; (операція блокування цінних паперів, за якими укладено угоду в ТІС на умовах розрахунків за принципом поставки проти пла­тежу)*;

4 — торговець, котрий придбав цінні папери, передає МФС наказ стосовно
зарахування цінних паперів на свій рахунок у цінних паперах (у разі дилерської
операції) або на рахунок свого клієнта (у разі брокерської операції) із субраху­нка в цінних паперах продавця*.

Грошові розрахунки за угодами щодо цінних паперів, які виконуються за принципом поставки проти платежу, здійснюються через систему грошових рахунків, які відкривають учасникам ТІС у розрахунковому банку Депозитарію для обслуговування винятково грошових розрахунків між учасниками ТІС від­повідно до укладених ними угод щодо цінних паперів;

5— покупець, у разі, якщо залишок на його грошовому рахунку в розрахун­ко­вому банку Депозитарію менше суми, яку він має сплатити за придбані цінні
папери, здійснює перерахування грошових коштів на свій рахунок у розрахун­ковому банку Депозитарію;

6— МФС на підставі інформації про укладені угоди, яку він отримує від
ТІС, та наказів на списання/зарахування цінних паперів відповідно продавця та
покупця здійснює звіряння та зараховує цінні папери, за якими укладено угоду,
на субрахунок у цінних паперах продавця;

7— МФС надає покупцеві відомості про наявність цінних паперів на рахун­ку в цінних паперах, що виставлені на торги відповідно до його угоди. Кожне
таке повідомлення має унікальний номер і є підтвердженням того, що цінні па­
пери, за якими було укладено угоду, готові до поставки покупцю*;

8— МФС передає до Розрахункового банку відомість угод, призначених до
виконання. У відомості міститься інформація стосовно тих угод із цінними па­
перами, розрахунки за якими призначено на цей день. Грошові розрахунки за
угодами, не зазначеними у цій відомості на цей день, Розрахунковий банк здій­снювати не буде;

9— покупець у день виконання розрахунків Т + 3 (де Т— день укладання
угоди в ТІС), формує й надає Розрахунковому банку розпорядження про пере­
рахування грошових коштів, передбачених за угодою щодо цінних паперів, із
власного грошового рахунка на грошовий рахунок продавця. Цей крок викону­ється покупцем лише в разі отримання ним повідомлення від МФС про наяв­ність цінних паперів на рахунку в цінних паперах, що виставлені на торги про­давця;

10— Розрахунковий банк надає МФС повідомлення стосовно виконання
грошових розрахунків відповідно до угоди;

11— МФС списує цінні папери з рахунка у цінних паперах, що виставлені
на торги продавця, й зараховує їх на рахунок у цінних паперах покупця (здійс­нює перереєстрацію прав власності на цінні папери в системі депозитарного
обліку). Цей крок МФС виконує тільки після повідомлення від розрахункового
банку про здійснення грошових розрахунків за угодою. Таким чином, можна
стверджувати, що поставка цінних паперів продавцем і сплата грошових кош­тів покупцем здійснюється практично одночасно;

12— МФС відправляє Зберігачам, які обслуговують учасників угоди купі-
влі-продажу цінних паперів, виписки з рахунків у цінних паперах. Зберігачі,
отримавши виписки за своїм рахунком від Депозитарію, надають своїм депо­нентам виписки з рахунків у цінних паперах;

13— МФС за допомогою інформаційного терміналу надає ТІС звіт про ви­ко­нані й невиконані угоди торговцями, членами ТІС;

14— Розрахунковий банк надає продавцю виписку з його грошового рахунка.

* У разі, коли Торговець цінними паперами (продавець або покупець) не є Зберігачем, пп. З, 4, 7, 12 виконуються за посередництва Зберігана, якого оби­рає торговець.

У цій схемі також відбито так званий принцип «блокування» цінних па­перів на спеціальному рахунку. Для гарантії виконання принципу поставки-проти платежу ті цінні папери, що виставлені до продажу, мають «блокува­тися» до дня виконання угоди на так званому рахунку в цінних паперах, ви­ставлених до продажу. Пінні папери на цей рахунок переказує сам прода­вець. Якщо в день виконання угоди гроші надійшли на рахунок продавця, де­позитарій надсилає «заблоковані» цінні папери на рахунок покупця. Якщо гроші за цінні папери не були переказані, то цінні па­пери повертаються на рахунок у цінних паперах продавця.

За цією схемою система платежів за угодами з цінними папе­рами здійс­нюється на підставі відомості угод, що підлягають ви­конанню, яку депозита­рій передає своєму розрахунковому банку на кожен день розрахунків за угодами з цінними паперами. Ця схема підвищує оперативність обслугову­вання угод, бо раніше передбачалося, що торгова система надавала депози­тарію реєстр угод по завершенні торгової сесії, а зараз — упродовж торгової сесії, тобто одразу після укладання угоди (режим on-line).

На сьогодні ВАТ «МФС» виконує розрахунки за угодами щодо цінних па­перів за принципом поставки проти платежу. У травні 1999 р. Державна ко­місія з цінних паперів та фондового ринку ви­дала МФС тимчасовий дозвіл на здійснення професійної розрахун­ково-клірингової діяльності та поодиничних розрахунків. Упродовж 1999 р. МФС уклав договори про кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів із 5 фондовими біржами, 27 зберігачами, а та­кож угоду про обмін інформацією з ПФТС та договір про здійснен­ня грошових розрахунків з Національним банком України.

Станом на 1 січня 2003 р. загальна кількість цінних паперів у бездокумента­рній формі, що обліковувались на рахунках у цінних паперах у депозитарії МФС, становила більше 58 млрд шт. (35,29 % від загальної кількості цінних паперів, які обслуговувались депози­тарними установами). Кількість рахунків у цінних паперах, відкри­тих у депозитарії, становила 801, а відкритих депозита­рієм емітен­там бездокументарної форми цінних паперів — 757 рахунків.

Загальна номінальна вартість цінних паперів у бездокументар­ній формі, оформлених глобальними сертифікатами випуску, які депоновані у МФС, станом на 1 січня 2003 р. становила майже 10,9 млрд грн [16].

Отже, на ринку цінних паперів України поширена розрахун­ково-клірин­гова діяльність із цінних паперів і грошових засобів, однак слід зазначити, що здійснення цієї діяльності можливе ли­ше за наявності налагодженого вторинного обігу цінних паперів, який фактично здійснюється лише у ПФТС. Розвиток фондових бірж і клірингових установ стримується невеликим обігом вто­ринного ринку, низькою ліквідністю цінних паперів, дефіцитом серйозних інвесторів, недосконалою організацією і фінансовою та професійною підгото­вкою торговців цінними паперами.

Контрольні запитання і завдання

1. Які інститути здійснюють організаційно-технічне обслугову­вання операцій із цінними паперами?

2. Якими є головні принципи функціонування ринку цінних паперів згідно з ре­комендаціями «Групи 30»?

3. Хто є прямими й опосередкованими учасниками Національної де­позитарної системи України?

4. Назвіть правові засади функціонування реєстраторів, депозитаріїв
та розрахунково-клірингових установ на вітчизняному ринку цінних паперів.

5. Назвіть головні функції реєстраторів власників іменних цінних
паперів.

6. У чому полягає діяльність з ведення реєстру власників іменних
цінних паперів?

7. Які рахунки відкривають емітенту в системі реєстру?

8. В яких формах дозволений обіг цінних паперів в Україні?

9. Які основні функції виконують депозитарні установи на ринку цінних папе­рів?

10.Висвітліть зміст депозитарної діяльності. Назвіть суб'єктів,
які здійснюють депозитарну діяльність на українському ринку цінних
паперів.

11.Якими є найважливіші функції клірингу та розрахунків на фондо­вому ри­нку?

12.Які системи клірингу вирізняють залежно від особливостей здій­снення розра­хунків між сторонами угоди?

13.З яких підетапів складається процес клірингу?

14.У чому полягає принцип «поставки проти платежу»?

15.Хто здійснює кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних папе­рів на вітчи­зняному ринку цінних паперів?

16. Які основні функції покладено на Національний депозитарій України?

Рекомендована література

1. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особли­вості електро­нного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р.
№710/97-ВР.

2. Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів: Затверджено рішенням ДКЦПФР 26 травня 1998 р. № 60 (Зі змінами, внесеними згідно з Наказами ДКЦПФР № 190 від 19 черв­ня 2001 р. та № 315 від 23 жовтня 2001 р.).

3.Положення про депозитарну діяльність: Затверджено Рішенням
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня
1998 р. № 61 (Зі змінами, внесеними згідно з Рішенням ДКЦПФР № 339
від 20 листопада 2001 р.).

4.Положення про розрахунково-клірингову діяльність: Затверджено
рішенням ДКЦПФР від 27 січня 1998 р. № 11-а (Зі змінами, внесеними
згідно з Рішенням ДКЦПФР № 66 від 1 червня 2000 р.).

5. Кравченко Ю. Я. Рынок ценных бумаг: Курс лекций. — К.: ВИРА-Р, 2002.

6. КузнєцоваН. С., НазарчукІ.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові ос­нови формування та функціонування. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

7. Лысенков Ю., РымарчукО., Музыченко О. Фондовый рынок:
Терминологический словарь-справочник. —К.: Диалог-прес, 1997.

8. Лялин В. А., Воробьев П. В. Ценные бумаги и фондовая биржа. - М.: Филинь, 1998.

9. Лысенков Ю. М., Фетюхина Н. В., Зельцер Е. Р. Международный фондовый рынок: Инструментарий; Учасники; Информационное обеспечение. — К.: Київ, ін-т банкірів банку «Україна», 1995.

10. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підпри­
ємства. —К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998.

11. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник.— К.: КНЕУ, 1999.

12. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. — К.: Знання- Прес, 2002.

13.Рынок ценных бумаг / Под ред. Н. Т. Клещева. — М.: Экономика,
1997.

14.Депозитарий «Межрегиональный фондовый союз» (Информаци-
онньш бюллетень). — К., 1998.

15. Шаров О. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи
України // Вісник НБУ. — 1999. — Грудень. — С. 18—22.

16.Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за
2002 рік // Ринок цінних паперів України. — 2003. — № 5—6.

Тема 7. ЗАСАДОВІ ТЕОРІЇ ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

7.1. Теорії ціноутворення на ринку цінних паперів (технократична, фунда-
менталістська, «ходіння навмання»). Гіпотеза ефективних ринків. Інформацій­
на ефективність. Арбітраж

7.2. Класичні, неокласичні й сучасні концепції фінансових ризиків

7.3. Теорія часової вартості грошей

7.4. Теорія очікувань. Теорія переваги ліквідності. Теорія сегментування ринків