Поняття про емпатійну відповідь

Емпатія - це стан емоційного вживання у почуття іншої людини, специфічний вид розуміння іншого через ототожнення з ним та його переживаннями. В емпатії більше переваг для консультування, ніж в симпатії, яка передбачає жалісливість та турботливість, тобто почуття, які, хоча й неявно, однак принижують гідність дорослої людини.

Консультант повинен чітко розмежовувати співпереживання як переживання емоційних

станів іншої людини, та співчуття - переживання власних емоційних станів з приводу

почуттів іншого.

Емпатія допомагає консультанту вибрати правильний тон бесіди і висловлювати такі репліки на підтримку рбзмови, які дозволяють співрозмовник розкритися ще більше. Відповідь з урахуванням переживань клієнта називають рефлексивною, або емпатійною. Термін „емпатійна відповідь" використовується в розумінні, запропонованому К.Роджерсом, - як навичка рефлексивного слухання (К.Роджерс, 1994). Сутність навички полягає в тому, щоб уважно слухаючи клієнта, щоразу відображати те, про що він говорить, ніби повертаючи йому сказане в дещо переробленій формі. Переповідаючи головні думки клієнта, консультант показує, що насправді відчуває і розуміє його. Емпатійна відповідь дозволяє уникати опору, полегшує ведення розмови для клієнта.

Емпатія -це здатність відчути смисл, який клієнт туди вкладає, підмітити тонкі нюанси ставлення та ледь помітний намір. Сконструйована завдяки емоційному резонансу інформація стає особливо корисною, коли клієнт, будучи повністю асоційованим з власним нагальним переживанням, сам себе не розуміє і не передбачає наслідків своїх дій. Завдяки емпатії стає можливим не тільки констатувати психічний стан співбесідника, але й передбачати його подальші афективні дії.

Частота емпатійних відповідей, як ніщо інше, демонструє якість контакту і показує,

чи сформовано позицію „Ми" в консультуванні.

Якщо відповідь консультанта рівнозначна репліці клієнта як за змістом, так і емоційно,

крім того, вона оформлена як влучне перефразування чи переповідання, то говорять про

симетричний (базовий) рівень емпатії, тобто консультант симетрично віддзеркалив те, що

сигналізував клієнт.

Однак віддзеркалити можна й не психотерапевтично, а точно -один в один, тобто

потрапити в той же глухий кут, в якому знаходиться клієнт. В такому разі власна

„негативна" репліка, почута з чужих вуст, буде для клієнта в кілька разів болючішою і може суттєво погіршити його стан. Відповіді, які щось забирають або віднімають у людини

свідчать про погану емпатію і називаються від'ємними. (Наприклад,"Справді безглуздий вчинок, спробуй тепер його виправити!")

Інколи при формуванні емпатійного відображення важливою для клієнта є не стільки якість, скільки адресність, тобто чи справді консультант дивиться на ситуацію з системи його координат. Тому консультанту варто щоразу перепитувати себе: „3 ким я? 3 цією людиною? Чи з іншими, про кого йдеться?"

В емпатійну відповідь можна вплітати і конкретні ідеї щодо змін. Використовуючи навички впливу, він додає слушні і конгруентні почуття, з кожним разом ледь помітно змішуючи людину в іншу систему координат. Таке емпатійне відображення називають адитивним.

Таким чином, емпатію можна визначити як встановлення позитивних аспектів у досвіді

клієнта і вибіркове уважне ставлення до позитивних моментів його висловлювань. А. Айві

вважає, що позитивне ставлення можна оцінювати за п'ятибальною шкалою, де від'ємний

рівень отримує оцінку - „1", дещо від'ємний - „2", рівнозначний, симетричний - „З", менш

адитивний - „4", а адитивний - „5". Користуючись шкалою, можна дізнатися, на якому рівні

знаходиться емпатія у кожній репліці консультанта (Айві А., 1998, с. 138-141).

У від'ємній відповіді консультант виявляє якусь помилку клієнта, У симетричній - він звертає увагу або правильно відображає те, що говорить клієнт. В адитивній відповіді

консультант показує, як навіть у складних ситуаціях робити щось позитивне.

Найбезпечнішою для консультанта є рівнозначна відповідь третього рівня. „Віднімальні"

відповіді охолоджують стосунки і не сприяють конструктивному просуванню вперед.

"Додавальні" відповіді збільшують „ризик помилки", бо є віхою на ще не звіданому і поки

що „чужому" для клієнта шляху.

Формулюючи адитивні репліки, психолог має бути готовим до того, що його власне

сприймання і розуміння проблеми може не збігатися з потребами клієнта, і той може

негативно відреагувати на сказане консультантом, бо не готовий сприймати почуте або його рівень розвитку занадто низький для цієї теми. Помічаючи опір, консультант спускається на симетричний рівень та здійснює втручання, більш узгоджене з потребами клієнта.