Розвиток мовлення молодших школярів на основі тексту

У сучасній мовознавчій науці загальновизнаною є думка, що реальною одиницею усного або писемного спілкування є текст, який становить найвищий рівень (ярус) мовної системи. Визначальні його ознаки – цілісність змісту, зв'язність викладу, структурна організація, завершеність.

Текстом може бути й одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовної комунікації. Н-д, прислів'я (Як постелиш, так і виспишся). Частіше текст складається з певної кількості речень, між якими є смислові і формальні зв'язки. Переважно текст буває значним за обсягом і складним за змістом, і тоді він може членуватися на більші структурно-семантичні одиниці, ніж речення.

Частини тексту пов'язуються між собою за допомогою

– особових займенників третьої особи та вказівних той, цей, які вказують на зміст попереднього речення;

–синонімічних назв до вживаних у попередніх реченнях слів;

– єдності видових та часових форм дієслів-присудків у сполучуваних реченнях;

– обставинних слів, найчастіше зі значенням місця і часу.

У початкових класах предметом спостережень і лінгвістичного аналізу є невеликі зв'язні тексти або їх частини. Вони мають характеризуватися чіткістю будови, єдністю теми або підтеми. Це розповіді з елементами опису чи роздуму, нескладні описи (зовнішності людини, тварини, природи, трудової діяльності тощо).

У процесі практичних спостережень та аналізу текстів в учнів поступово мають сформуватися такі уявлення:

текст – це зв'язне висловлювання; текст має певну будову (зачин, основна частина і кінцівка); у тексті виражається певний зміст, що є його темою; текст можна назвати (дати йому заголовок); зв'язне висловлювання створюється з певною метою (тобто має комунікативне призначення): повідомити, розповісти про щось, заперечити або ствердити, описати предмет, подію чи явище, дати пораду чи визначити порядок дій, висловити міркування тощо; текст може складатися з одного або кількох абзаців, пов'язаних між собою за змістом; у тексті є важливі для вираження основної думки слова, визначення яких полегшує розуміння висловленого, і їх слід вимовляти з більшою силою голосу (тобто виділяти логічним наголосом).

Виконуючи різноманітні усні та письмові вправи, учні вчаться відрізняти текст від групи речень, не пов'язаних між собою за змістом; встановлювати логічний зв'язок між частинами висловлювання; визначати тему тексту і добирати до нього заголовок; ділити текст на логічно завершені частини – абзаци; складати план тексту і відтворювати текст за планом; знаходити в тексті його композиційні елементи – зачин, основну частину, кінцівку; визначати (по можливості) логічно наголошувані слова; відрізняти за стилістичними особливостями художній текст від ділового й розмовного (без вживання термінів); оформляти деякі зразки текстів ділового мовлення: лист, запрошення, оголошення, привітання, інструкцію (до гри, нескладного трудового процесу); самостійно (усно і письмово) складати тексти відповідно до ситуації спілкування.

Усі ці знання, уміння і навички формуються протягом чотирьох років навчання як на спеціально відведених уроках опрацювання теми “Текст” і уроках розвитку зв'язного мовлення, так і в процесі роботи зі зв'язним висловлюванням під час опрацювання інших тем програми на уроках мови і читання.

Формування уявлень про текст – основа для розвитку зв'язного мовлення школярів. Тексти, різні за будовою, за призначенням, за типами і стилями викладу, за жанрами, стають об'єктом спостереження й аналізу й зразком для власних висловлювань.

З самим терміном “текст” учні стикаються вже в букварний період, коли вчаться читати і переказувати тексти букваря. Діти практично засвоюють, що є окремі речення і є текст, тобто зв'язна розповідь, яка складається з кількох речень.

Лінгвістичні уявлення про текст як зв'язне висловлювання формуються в учнів починаючи з 2 класу: текст утворюється з речень, пов'язаних між собою за змістом, до тексту можна дібрати заголовок.

Починаючи з 2 класу, учні вчаться в процесі аналізу визначати тему висловлювання (про що говориться в тексті?), з'ясовувати, яка його мета: про щось повідомити чи розказати, описати предмет чи висловити думку про щось. Від теми, мети, характеру викладу залежить конструювання різних тилів мовлення – розповідь, опис, міркування.

Найчастіше для аналізу пропонуються розповідні тексти з елементами опису чи роздуму. Для закріплення пропонуються різноманітні вправи: розставити дані речення в логічній послідовності; скласти 2-3 речення, пов'язані між собою за змістом; скласти зв'язну розповідь про подію з власного життя і т. п.

Учні мають також навчитися добирати заголовки до поданого тексту. Заголовок має відповідати темі і змістові тексту, бути стислим і виразним— складатися з одного або кількох слів.

Уміння членувати текст на смислові частини – абзаци виробляється у процесі виконання різних вправ: 1) поділ нерозчленованого суцільного тексту на частини відповідно до його змісту; 2). визначення підтеми кожної частини; 3) складання плану тексту; 4) відтворення деформованого тексту з переставленими абзацами; 5) відтворення змісту пропущеного в тексті абзацу (учні повинні помітити, що порушено логічний зв'язок між абзацами, що у змісті чогось не вистачає).

Під час читання зв'язних текстів, виконання письмових вправ слід постійно привертати увагу учнів до того, як і чому розчленовано текст на абзаци, як їх виділяти на письмі. Така робота формуватиме уміння відтворювати прочитане або почуте за поданим або самостійно складеним планом, кожен пункт плану оформляти окремим абзацом, будувати власні зв'язні висловлювання з дотриманням послідовності викладу, у письмових роботах частини, що відповідають пунктам плану, виділяти в окремі абзаци.

Працюючи над текстом, учні мають засвоїти, що в ньому буває зачин, основна частина і кінцівка. Зачин – це початок тексту, у якому найчастіше стисло визначається, про що буде йти мова, тема розповіді. Основна частина – це найбільш поширена частина тексту, у якій розкривається весь зміст розповіді. Кінцівка – своєрідний висновок з усього сказаного.

У 3-4 класах учні засвоюють, що для зв'язку речень у тексті служать слова: вони можуть повторю­ватись і тим підсилювати думку; слова-синоніми й особові займенники допомагають уникнути недоречних, зайвих повторень; є слова, що вказують на послідовність подій (типу — вчора, сьогодні, завтра; весною, влітку, восени) чи розташування предметів (поблизу, спереду, справа). Це найбільш доступна інформація для розуміння учнів початкових класів.

Тексти для аналізу треба добирати виразні і за змістом, і за засобами зв'язку.