2015-07-14
3598
Ознайомлення молодших школярів із морфемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення і уточнення словника дітей, оволодіння одним із способів розкриття лексичного значення слова.
Крім того, оволодіння умінням здійснювати морфемний аналіз слова закладає основи для формування повноцінних навичок правильного письма, адже вивчення цієї теми пов'язане із засвоєнням найважливіших чергувань української мови: [о,е] з [і], [г, к, х] із [ж, ч, ш] та [з', ц', с'], правопису слів з ненаголошеними голосними й сумнівними приголосними (нігті, легкий, молотьба), а також префіксів, уживання апострофа після префіксів тощо.
Завдання вивчення морфемної будови слова в початкових класах полягає у формуванні в учнів понять: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс, усвідомленні їх ролі, а також у практичному оволодінні морфологічним способом словотвору (без називання термінів), у збагаченні і розширенні словника учнів.
Тема “Будова слова” як самостійна починає вивчатися в 2-му класі і закінчується в 3-му. Вона складається з таких основних етапів:
1. Підготовча робота до ознайомлення із смисловими частинами слова, яка полягає у спостереженні за спорідненими словами, доборі споріднених слів і побудові речень (2 клас).
2. Ознайомлення зі специфікою і роллю морфем (корінь, префікс, суфікс) у слові та з однокореневими (спорідненими) словами (3 клас).
3. Закріплення і поглиблення знань про морфемну будову слова, які пов'язуються із формуванням правописних і мовленнєвих навичок (3-4 класи).
Розуміння основи слова неможливе без знання того, що таке закінчення. Вивчаючи закінчення, вчитель має розкрити перед школярами його ознаки:
– закінчення – це змінна частина слова;
– закінчення служить для зв'язку слів у реченні;
– закінчення стоїть у кінці слова.
Етапи роботи над формуванням поняття про закінчення:
І етап – учні одержують початкові уявлення про закінчення під час виконання вправ, які включають спостереження за змінами форми одного й того ж слова в контексті.
ІІ етапі – засвоюють термін “закінчення” і усвідомлюють функцію цієї частини слова – зв'язує слова в реченні. Робота з деформованим текстом допоможе дітям усвідомити те, що закінчення служить для зв'язку слів у реченні.
ІІІ етап передбачає формулювання власного висновку й усвідомлення його (виведення правила): “Змінна частина слова називається закінченням. Закінчення служить для зв'язку слів у реченні. Закінчення стоїть у кінці слова”. На цьому етапі учитель показує схематичне позначення закінчення -□.
ІV етап – конкретизація набутих учнями знань про закінчення слова під час виконання тренувальних вправ.
Усвідомивши роль і місце закінчення слова, учні легко зрозуміють характерні риси основи слова: основа – це частина слова без закінчення. Ознайомлення з основою слова слід здійснювати одночасно з вивченням закінчення. Учитель повідомляє дітям, що та частина слова, яка залишається після виділення в ньому закінчення, називається основою, і надалі вимагає від школярів називати під час розбору слова його закінчення і основу, а на письмі позначати значками 
Приступаючи до вивчення кореня слова, вчитель має сформувати в учнів знання про те, що корінь – головна частина слова, яка обов'язково присутня в кожному слові і містить основний елемент лексичного значення;
– слова з однаковим коренем називаються спорідненими, або однокореневими;
– слова, близькі за значенням, але такі, що не мають спільної смислової частини, не вважаються спорідненими словами (наприклад, хоробрий і мужній);
– слова можуть мати однакову звукову частину, але не вважаються однокореневими, бо у них різні корені (смислові частини), наприклад гора і горе;
– у споріднених словах корінь може частково змінювати свій звуковий (а отже, і буквений) склад (існує цілий ряд чергувань голосних і приголосних у корені).
Крім того, класовод має навчити дітей розрізняти однокореневі слова (школа, школяр) і форми одного й того ж слова (школа – школи – школі).
Корінь слова вивчається у певній послідовності. Спочатку на основі порівняння слів за значенням і будовою вводиться термін “споріднені слова”, потім повідомляється, що спільна частина споріднених слів називається коренем, а споріднені слова називаються ще й однокореневими (2 клас). Так, на цьому етапі засвоєння поняття “корінь слова” учні виділяють такі його істотні ознаки, як наявність в однокореневих словах спільної смислової і звукової частини.
На наступному етапі формування поняття слід показати, що істотнішу ознаку кореня становить смисл, а не однакове звучання частини різних слів. Тому проводиться протиставлення однокореневих слів і синонімів, а також однокореневих слів і слів, які мають корені-омоніми.
Формування поняття про корінь слова і однокореневі слова охоплює і спостереження за словами, в яких у коренях слів відбувається чергування голосних чи приголосних звуків.
Робота по формуванню поняття “корінь слова” зводиться до усвідомлення кореня як необхідної частини слова, без якої слово не може існувати, до розрізнення коренів-омонімів, варіантів коренів з чергуванням голосних і приголосних звуків.
Формуючи поняття про префікс, учитель знайомить дітей із такими ознаками цієї частини слова:
– префікси утворюють нові слова (внук – правнук) або слова з новими відтінками значень (гарний – прегарний);
– префікс стоїть перед коренем.
Значення префіксів найзручніше показати під час вивчення дієслів, тому що для цієї частини мови префіксальний спосіб словотвору є найбільш типовим. Однак слід добирати для аналізу й інші частини мови: іменник (друг – недруг, дід – прадід), прикметники (чудовий – пречудовий).
Для ознайомлення учнів із префіксами краще брати не окремі слова, а словосполучення, у яких є омонімічні префікси і прийменники (доїхав до Києва, відійшов від столу). Це дає змогу учням краще усвідомити значення префіксів, тому що в таких словосполученнях префікс і прийменник мають багато спільного.
Після того як діти одержують початкове уявлення про значення префіксів, відбувається узагальнення їхніх істотних ознак у спеціальному слові-терміні, формулюється визначення префіксів (частина слова, що стоїть перед коренем і надає слову нового значення або смислового відтінку), вводиться його схематичне позначення 
У 1-4 класах учні одержують тільки початкове уявлення про префікс і не вивчають усієї багатогранності цієї морфеми. Вивчення префіксів у початкових класах має суто практичне значення – навчання учнів правильного вживання префіксів у мовленні.
Мета вивчення суфікса в початкових класах – розкрити роль суфіксів у слові. Учні мають усвідомити, що суфікс:
– це частина слова, з допомогою якої утворюються нові слова;
– це частина слова, яка надає слову іншого смислового відтінку (вказує на ступінь розміру предмета, міру якості, передає ставлення до предмета);
– завжди стоїть між коренем і закінченням, якщо ж у слові нульове закінчення, то суфікс стоїть після кореня;
– у слові може бути не один суфікс, а й два чи три.
У початкових класах діти знайомляться тільки з суфіксами із значенням пестливості, суфіксами, за допомогою яких утворюються назви людей за родом заняття, та суфіксами, з допомогою яких утворюються назви найуживаніших предметів побуту.
У початкових класах вивчення будови слова має на меті не тільки ознайомлення із значенням морфем, а й забезпечує правильне користування ними в усному й писемному мовленні, зокрема сприяє практичному засвоєнню самого процесу словотворення.
Вивчення морфемної будови слова сприяє усвідомленню учнями зв'язку, який існує в мові між лексичним значенням слова і його морфемним складом.
2. Організація самостійної роботи на уроках природознавства
Результати наукових досліджень, передовий педагогічний досвід дають змогу виділити такі основні напрями розвитку самостійності учнів в процесі навчання природознавству: створення пошукової проблемної ситуації на уроці; застосування системи самостійних робіт; використання нових структурних форм уроку й різноманітних дидактичних та наочно-технічних засобів, які забезпечують активність пізнання; розвиток самостійності й активності учнів у процесі навчання. Вихованню самостійності учнів особливого значення надавав відомий учений-методист О.Я.Герд. У своїх працях він зазначав, що вчитель природничих наук не може задовольнятися тільки повідомленням наукових фактів. Бажано розвинути в учнів інтерес до самостійного вивчення явищ природи, передати їм потрібні для самостійних робіт практичні відомості і прийоми. О.Я.Герд прагнув озброїти учнів засобами пізнання навколишнього світу. Його книжки і методичні посібники містять десятки класних і домашніх завдань для самостійної роботи учнів. Відомий методист-біолог Б.Є.Райков назвав ці методи дослідницьким методом, оскільки вони за методичними особливостями дуже близькі.
Велике значення у сучасній школі приділяється організації самостійної роботи учнів з щоденниками спостережень, календарем природи та праці людей, та роботі з підручником. Підручник спрямовує пізнавальну діяльність дітей у потрібне русло: поглиблює і систематизує відомості, здобуті учнями в процесі спілкування з природою. Крім того, матеріал підручника дає можливість організовувати самостійну роботу учнів.
У підручниках з природознавства вміщено тексти як інформаційного характеру (опис об'єктів, розкриття суті явища, формулювання понять), так і матеріали з елементами доведення, порівняння, узагальнення, тексти, які передбачають використання життєвого досвіду дітей, формування прийомів розумової діяльності. Так, статті “Що таке природа”, “Яблунева плодожерка”, “Білан капустяний”, “Сонечко” (3 клас); “Компас”, “Фізична карта півкуль”, “Шкіра”, “Київ – столиця України” (4 клас) мають описовий характер. У таких статтях, наприклад, як “Рослини”, “Тварини”, “Птахи”, “Звірі”, “Рівнини”, “Моря”, “Корисні копалини” (3 клас); “Горизонт”, “Рік”, “День і ніч” (4 клас) розкривається суть явищ і даються нові поняття. На основі прочитаного тексту, розповіді вчителя, розгляду якого-небудь об'єкта, власного досвіду учневі потрібно: знайти в тексті відповідь на поставлене запитання; розповісти в запропонованій послідовності про об'єкт, що вивчається; систематизувати матеріал за поданим планом; визначити істотні ознаки предмета; накреслити схему на основі прочитаного; виконати завдання за зразком тощо.
Наведемо приклад такого завдання для 3 класу: у статті “Яблунева плодожерка” (Я і Україна) знайди уривок, який починається словами “Коли сади відцвітають...”, і прочитай його до кінця. Розкажи, як розвивається яблунева плодожерка, за поданою схемою:
Метелик – яєчко – гусениця – лялечка.
Учні 3-4 класів можуть самостійно спостерігати за змінами висоти Сонця на небозводі, яка вимірюється за допомогою тіні від гномона.
Учні початкових класів не тільки спостерігають за природою, а й узагальнюють свої спостереження. Ця робота, як і попередня, на початковому етапі проводиться під керівництвом учителя, а потім – самостійно. Результати спостережень учні фіксують в зошитах для самостійної роботи і в класних календарях природи і праці людей. Доцільно відвести місце для рубрики “Найцікавіше в природі”, а також вмістити малюнки умовних знаків. У календарях природи і праці людей має бути таблиця записів узагальнених результатів за погодою протягом місяця або сезону (залежно від того, за який проміжок часу оформлений календар). Крім того розділи щоденника спостережень містять різноманітні завдання щодо спостережень за власним здоров'ям, самопочуттям, різноманітні вправи для перевірки засвоєного матеріалу
