Методика опрацювання лексики в початкових класах.

Робота над вивченням лексичного матеріалу в початкових класах має велике загальноосвітнє і практичне значення. Вивчення лексики розширює знання учнів про мову, ознайомлює з одиницею мови – словом, є головним джерелом збагачення словника учнів; розвиває увагу учнів до значення й уживання слів у власному мовленні, виховує потребу в доборі необхідного слова для точного висловлювання думки, розвиває чуття мови; виховує інтерес до мови в цілому.

У початкових класах лексикологія як самостійний розділ науки про мову не вивчається. Учні засвоюють лише деякі відомості про лексику (практично ознайомлюються з прямим і переносним значенням слів, багатозначністю, омонімією, синонімією й антонімією в розділі “Слово”).

Зі словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів свого навчання у школі. В період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явища омонімії (коса, лист), багатозначності (іде, дзвоник), синонімії (йде, поспішає, біжить) та антонімії (великий – малий). У чнів привчають стежити за власним мовленням, доречно вживати слова.

У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у текстах. Найбільше уваги приділяється роботі над семантикою (значенням) слова у відповідному розділі “Слово”, а також в інших розділах. Учнів ознайомлюють із лексичними явищами (омонімія, полісемія (без уживання термінів), синонімія, антонімія), відзначають роль таких слів у мовленні – усунення повторення в текстах тих самих слів.

У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним, випадками багатозначності, із синонімами, антонімами, учні виконують практичні завдання з найуживанішими омонімами. З цією метою до програми введено вивчення теми “Значення слова”. Під час опанування інших розділів програми школярі мають можливість виконувати вправи на використання зазначених лексем у власному мовленні.

У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідок практичного використання різних лексем в усному і писемному мовленні і спостереження за їхнім уживанням у художніх текстах.

Програма початкових класів не передбачає виділення спеціальних годин на лексичні вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку із заняттями з граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови.

Завдання роботи над вивченням лексики:

– збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, невідомих їм раніше слів чи нових значень відомих слів;

– уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвлених слів;

— активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника активний;

– усунення нелітературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів.

Джерело поповнення словника учнів – навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури, кінофільмів, радіо- і телепередач та ін. Але позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.

Під час виконання вправ із лексики вчитель звертає увагу дітей на яскравість, образність мови народних казок, загадок, прислів'їв, художніх текстів, навчає школярів вибирати потрібне слово для власного висловлювання.

Важливо здійснювати постійний міжпредметний зв’язок у процесі роботи над словником дітей (наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Разом з тим для роботи над словом, зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням, потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачаються для розвитку мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами, окремими реченнями, і практичні письмові й усні вправи.

Основні напрямки роботи над уточненням і розширенням словника учнів:

1. Лексичний аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці: виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, добір синонімів, з'ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту.

2. З’ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст тощо.

3. Виконання завдань на добір слів з певним значенням; дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і под.

4. Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами тощо.

Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи над збагаченням і активізацією словникового запасу школярів.

Вивчення елементів лексики в початкових класах розпочинається з ознайомлення із словом і його значенням. Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ і, нарешті, вжили його самостійно в потрібній ситуації.

У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. Їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояснюваного слова.

Способи пояснення семантики незрозумілих слів:

– демонстрація предмета чи малюнка;

– використання контексту;

– найпростіший словотворчий аналіз;

– тлумачення слів (коротке пояснення, використання словника тощо).

Пояснення значення одного й того самого слова можна здійснити різними способами і прийомами. Класовод обирає той спосіб, який найбільше підходить до кожного випадку пояснення слова.

З терміном “пряме і переносне значення слова” учні познайомляться в 3 класі. У 1-2 класах вони спостерігають за вживанням у текстах слів з переносним значенням.

Ознайомлення школярів із прямим і переносним значенням слова починається із спостереження над спеціально дібраними реченнями чи текстом, яке організовує вчитель. Зручними у роботі є ті тексти, до складу лексичного матеріалу яких входять прикметники, бо саме вони нерідко вживаються в переносному значенні, виконуючи роль епітетів.

З метою формування навичок самостійного вживання дітьми слів із переносним значенням слід пропонувати вправи на заміну прямого значення слів синонімічними словами або виразами, що мають переносне значення, а також вправи на самостійне складання речень із словами у переносному значенні.

Робота над вивченням багатозначності слів передбачає: а) усвідомлення учнями того, що слово може мати не одне, а кілька значень; б) точність уживання багатозначних слів у мовленні.

Із словами-омонімами учні практично знайомляться ще в період навчання грамоти (ключ, лист та ін.). У наступних класах учні продовжують спостерігати за новими для них словами-омонімами (без термінів). Робота над вивченням омонімів має на меті:

– усвідомлення учнями того, що окремі слова, які однаково звучать, мають різне значення;

– точне вживання однозвучних слів у мовленні.

Ознайомлення учнів із словами, які однаково звучать, але мають різне значення, починається в період навчання грамоти. Називаючи зображені предмети одним і тим же словом (коса, лист, котики), діти переконуються в тому, що різні предмети можуть мати однакову назву.

Щоб розширити уявлення школярів про явище омонімії у 2-4 класах, вчитель може запропонувати їм скласти словосполучення чи речення за малюнками із зображенням різних предметів, назви яких звучать однаково, скласти словосполучення і речення із певними словами, показавши при цьому, що значення слів різне.Під час вивчення кореня слів учитель звертає увагу на корені-омоніми, коли пропонує для аналізу за будовою слова типу вода і водити, гора і горе тощо. Подібні вправи готують учнів до вивчення омонімії в середніх класах.

Робота над синонімами допомагає учням тонше сприймати слово, бачити в ньому, крім основного значення, ще й різні смислові та експресивні відтінки, а відтак бути точнішими у слововживанні.

У процесі роботи над синонімами вчитель має сформувати у дітей уміння:

– розрізняти в мовленні близькі за значенням слова;

– добирати синоніми;

– замінювати в тексті те чи інше слово відповідним синонімом;

– самостійно вживати в готовому тексті дібране за смислом синонімічне слово;

– самостійно вибирати із свого лексичного запасу найбільш влучний для висловлення власної думки синонім.

За програмою 1-4 класів учні повинні навчитися зіставляти слова, протилежні за значенням, і розуміти їх, здійснювати спостереження за роллю антонімів у реченні, використовувати антоніми у своєму мовленні.

У роботі з антонімами використовуються такі види вправ:

– виділення з речення чи тексту слів з протилежним значенням (антонімів) і групування антонімів парами;

– добір антонімів до поданих слів;

– заміна в тексті виділених слів антонімами;

–дописування речень словами, які мають антонімічний смисл;

– складання речень з антонімами.

Ознайомлення дітей зі словами протилежного значення починається з організації спостереження за вжитими в реченні антонімами. Вчитель пропонує знайти слова з протилежним значенням у прислів'ях: Від маленької іскри може загорітися великий ліс. Для щастя свого народу не страшно у вогонь і в воду. Спостереження за вживанням антонімів у прислів'ях можна організувати на уроках читання.

Вправи на спостереження за вживанням антонімів можуть виконуватися учнями під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема іменника, прикметника, дієслова, прислівника.

Важливо показати дітям, що антонімами можуть бути тільки ті слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови. З цією метою вчитель пропонує дітям дописати з довідки антоніми до поданих слів: високий, шум, низько, сміятися, плач. (Довідка: тиша, високо, низький, сміх, плакати.)

Важливо виробити в учнів уміння вживати антоніми у своєму мовленні.