Поняття суб'єкта трудового права України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ І КУЛЬТУРИ

ЛУГАНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

ЛУГАНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Інститут юриспруденції та міжнародного права

Кафедра конституційного та муніципального права

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: «Трудове право»

Варіант № 5

Виконала: ст. гр. ЮIз-139

Єлісєєва Н.М.

Перевірила: ст..преп. Фоменко Д.А.

Луганськ

2015 р.

Варіант 11

1.Теоретичне питання: Суб'єкти трудового права: загальна характеристика

Поняття суб'єктів трудового права; поняття і елементи правового статусу суб'єктів трудового права; поняття трудової правосуб'єктності; види суб'єктів трудового права, їх загальна характеристика; основні (головні) суб'єкти трудового права

2.Практичне завдання:

1) Дати поняття предмету трудового права

2) Зробити правовий аналіз учнівських правовідносин

3.Тестове завдання:

Суб'єкти трудового права: загальна характеристика

Вступ

Поняття суб'єкта трудового права обґрунтоване теорією трудового права. Суб'єкти трудового права - це учасники індивідуальних, колективних трудових та інших відносин, що є предметом трудового права, і які на підставі чинного законодавства наділяються суб'єктивними правами та відповідними обов'язками. Комплексний характер структури трудових правовідносин фактично і породжує їх численний суб'єктний склад. Що не вид трудових правовідносин - то нові суб'єкти [3, c. 65].

Слід зауважити, що суб'єкти трудового права - це перш за все учасники трудових відносин. Але щоб стати учасником трудових відносин, потрібна наявність двох факторів - правоздатність і дієздатність конкретної особи, як фізичної, так і юридичної, тобто можливість бути суб'єктами трудового права зумовлена наявністю трудової праводієздатності, що включає право і дієздатність особи. Ці два правових явища в трудовому праві нерозривні, на відміну від цивільного права, у якому правоздатним громадянин стає з дня народження, а дієздатним у повному обсязі стає з досягненням 18-річного віку. У трудовому праві працівник володіє єдиною праводієздатністю і в повному обсязі - з досягненням 16-річного віку, а в окремих, передбачених законом випадках, - з 15-річного і І4-річного віку. Саме з такого віку трудова праводієздатність має в своїй основі визначену трудовим законодавством здатність особи мати і реалізовувати трудові права й обов'язки, а також нести відповідальність за трудові правопорушення. І, що важливо, ці три елементи (права, обов'язки і відповідальність) виникають одночасно, взаємообумовлені і сконцентровані в єдиному терміні «трудова праводієздатність» або, що тотожно йому, «правосуб'єктність». Без суб'єктів, тобто учасників трудових відносин не можна уявити і самих трудових відносин [4, c. 99]. А отже, можемо дійти висновку, що всі вищевказані фактори і обумовлюють актуальність вибраної теми.

Юридичні властивості суб’єктів трудового права висвітлювалися у працях М.Г. Александрова, Б.К. Бегічева, Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, О.Н. Бухаловського, В.С. Венедиктова, О.Н. Волкової, Л.Я. Гінцбурга, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, С.А. Іванова, З.К. Ільїних, Д.А. Карпенка, Р.І. Кондратьєва, Т.Ю. Коршунової, В.Ф. Максименка, Ю.П. Орловського, А.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, В.Г. Ротаня, Л.А. Сироватської, О.В. Смірнова, В.І. Смолярчука, Б.Ф. Хрустальова, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, В.С. Яричевського, О.М. Ярошенка та інших.

Після проголошення незалежності України окремі питання суб’єктів трудового права досліджували В.І. Прокопенко, П.Д. Пилипенко, З.А. Павлович, В.А. П’ятина, О.М. Ярошенко.

Не применшуючи значення наукових досліджень названих вчених, важливо відзначити, що динамічність розвитку трудового законодавства в нинішній час вимагає належного теоретичного обгрунтування правового становища суб’єктів трудового права, їх юридичних властивостей.

Поняття суб'єкта трудового права України

Суб'єкти трудового права - більш широке поняття, ніж суб'єкти трудового правовідношення. Поняття "суб'єкти права" і "суб'єкти правовідносин" в принципі рівнозначні, хоча в літературі з цього приводу робляться певні застереження. По-перше, конкретний громадянин як постійний суб'єкт права не може бути одночасно учасником усіх правовідносин; по-друге, новонароджені, малолітні діти, душевнохворі особи, будучи суб'єктами права, не є суб'єктами більшості правовідносин; по-третє, правовідносини - не єдина форма реалізації права. Суб'єктами трудового права є: підприємство, установа, організація; трудовий колектив; профспілковий орган підприємства, установи, організації або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган; соціальні партнери на державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників відповідних об'єднань профспілок або інших представницьких організацій трудящих і об'єднань власників або уповноважених ними органів; державні органи; місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.

Отже, суб'єктами трудового права є сучасники суспільних відносин, регульованих законодавством про працю, які володіють суб'єктивними трудови­ми та юридичними обов'язками.

Основою класифікації є відмінності у правовому статусі та об’ємі дієздатності суб’єктів трудового права, які зумовлені їх місцем та роллю в межах конкретної соціально-політичної системи, принципами і методами здійснення належних їм прав і обов’язків. Такий критерій дозволяє виділити шість основних груп суб’єктів трудового права: працівники (фізичні особи); роботодавці (юридичні та фізичні особи); трудові колективи; професійні спілки та їх об’єднання; органи по розгляду трудових спорів (комісії по трудових спорах, примирні комісії, трудові арбітражі); інші суб’єкти (державна служба зайнятості, органи нагляду за охороною праці, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, громадські інспектори з охорони праці, представники профспілок з охорони праці, комісії з питань охорони праці профспілкових комітетів підприємств, державна інспекція праці, громадські інспектори праці, органи і служби у справах неповнолітніх, посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби).

За предметом правового регулювання (трудові та тісно пов’язані з трудовими відносини) суб’єкти трудового права поділяються на суб’єктів власне трудових правовідносин (працівники і роботодавці) і суб’єктів правовідносин, що тісно пов’язані з трудовими (трудові колективи, професійні спілки, комісії по трудових спорах органи нагляду за охороною праці тощо). Для характеристики останніх важливим є порядок їх створення, який дозволяє суб’єктів правовідносин, що тісно пов’язані з трудовими, поділити на самодіяльні (створені самими працівниками або за їх ініціативою) органи і організації та державні.

За кількісною ознакою суб'єкти трудового права поділяються на ін­дивідуальні та колективні. Індивідуальними суб'єктами є працівники та роботодавці - фізичні особи; колективними: роботодавці - юридичні осо­би, профспілки, трудові колективи, державні органи.

Всі суб’єкти трудового права наділяються специфічною властивістю – правовим статусом. Питання про те, що потрібно розуміти під правосуб’єктністю взагалі і трудовою правосуб’єктністю зокрема, є досить дискусійним у юридичній літературі. Незважаючи на розбіжності у визначенні правосуб’єктності, загальновизнаним є те, що це правова категорія, яка надає можливість особі вступати у правовідносини. На нашу думку, правосуб’єктність характеризує сукупність таких основних властивостей особи як правоздатність і дієздатність, а також загальні права і обов’язки.

Трудова правосуб’єктність – це здатність суб’єкта трудового права мати права та набувати своїми діями суб’єктивні права і обов’язки, які складають зміст трудових та тісно пов’язаних з ними правовідносин.

Виникнення прав і обов’язків у особи зумовлено наявністю у неї правоздатності. Суть правоздатності полягає у тому, що вона є властивістю, станом особи, які незалежні від волевиявлення держави. Держава лише визнає за всіма особами єдину загальну властивість – юридичну здатність бути носіями відповідних прав і обов’язків з числа передбачених законом і не може ні обмежити, ні позбавити правоздатності, адже це здатність до права, здатність мати право, а не саме право.

Комплекс загальних прав і обов’язків, якими наділений кожний суб’єкт права незалежно від участі у тих чи інших правовідносинах, утворюють його правовий статус. Правовий статус дозволяє виділити такі права і обов’язки, які не можуть бути відчужені або скасовані, не можуть змінюватись угодою окремих осіб. Невідчужуваність правового статусу прямо закріплено у статтях 21, 22 Конституції України: “права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”, “не можуть бути скасовані”. Правовий статус містить у собі лише загальні права та обов’язки, які є абстрактною передумовою виникнення конкретних суб’єктивних прав і обов’язків у правовідносинах, учасником яких може стати суб’єкт права.

Не є елементом правового статусу і юридична відповідальність. Юридична відповідальність - це особливий правовий стан суб'єктів суспіль­них відносин, який випливає із змісту правових норм і направлений на забезпечення реалізації їх суб'єктивних прав та обов'язків. Таким чи­ном, юридична відповідальність не існує на одній площині з правами та обов'язками, а направлена на забезпечення їх реалізації, будучи не само­стійним елементом правового статусу, про­дуктом його прояву. Юридична відповідальність є вторинним щодо обов'язків елементом, адже без обов'язку нема відповідальності. Однак недооцінювати ролі, яку відіграє юридична відповідальність у праві вза­галі, і у трудовому праві зокрема, не слід. Без неї положення кожного окремого суб'єкта права було б хитким та нестійким, бо відповідальність відіграє у взаємовідносинах між суб'єктами права необхідну стабілізу­ючу роль, вказує на можливі правові наслідки їх дій. Відповідальність кожного взаємно гарантує учасникам правовідносин реалізацію їх прав, спонукає виконувати обов'язки.

Юридичні гарантії також не включаються до змісту правового стату­су. Гарантіями є політичні, економічні та організаційні умови, що забез­печують нормальне функціонування суб'єкта з метою безперебійного й ефективного здійснення тих соціально значимих інтересів, носієм яких і є вказаний суб'єкт. Будучи переведеними у сферу права, гарантії на­бувають форми відповідних суб'єктивних прав того суб'єкта, функціо­нування якого вони забезпечують.

Правовий статус – це система загальних невідчужуваних прав і обов’язків суб’єкта права, які зумовлюють зміст його поведінки і є передумовою вступу у правові відносини.

Таким чином, суб’єктами трудового права виступають люди та інші особи, які є правоздатними і на підставі цього наділені визначеними законодавством загальними трудовими правами і обов’язками. Юридичною властивістю суб’єктів трудового права є трудова правосуб’єктність, яка надає їм можливість вступати у трудові правовідносини, бути їх учасниками і набувати своїми діями права та створювати для себе обов’язки, пов’язані з вступом у ці правовідносини.