ТЕМА – «Транспортний комплекс: основні напрямки розвитку на перспективу»

ЗАГАЛЬНИЙ КУРС ТРАНСПОРТУ

Транспортний комплекс - одна з основних галузей матеріального виробництва, що здійснює перевезення пасажирів і вантажів. Виходячи з розходження функцій транспорт розділяється на пасажирський і вантажний. Він становить основу внутрі-шньодержавного й міжнародного поділу праці.

Всі шляхи сполучення, транспортні підприємства й транспортні засоби в сукуп-ності утворять світову транспортну систему, у рамках якої взаємодіють окремі види транс­порту, країни й регіону.

Світова транспортна система неоднорідна. Насамперед у ній можна виділити транспортні системи розвинених і країн, що розвиваються.

Транспортні системи розвинених країн становлять 78% загальної довжини сві-тової транспортної мережі, 74% світового вантажообігу; щільність транспортної мережі – 50-60 км на 100 км² території; характеризується високим технічним рів-нем, тісною взаємодією всіх видів транспорту, складною конфігурацією транс-портної мережі, високою «рухливістю» населення. Транспортні системи країн, що розвиваються, становлять 22% загальної довжини світової транспортної мережі, 26% світового вантажообігу; щільність транспортної мережі - 5-10 км на 100 км² території; характеризується невисоким технічним рівнем, перевагою двох-одного-двох видів (залізничного, трубопровідного) транспорту, перевагою транспортних ліній, що з'єднують головний центр (порт, столицю) з районами експортної спеціа-лізації, низкою «рухливістю» населення.

Істотно різняться між собою й регіональні транспортні системи – транспортні сис­теми Західної Європи, Північної Америки, Латинської Америки, Південній Азії, Південно-Західній Азії, Північної Африки й ін.

Найбільш розвиненими є транспортні системи Північної Америки й Західної Європи. Північна Америка посідає перше місце по загальній довжині доріг (30% всіх світових шляхів сполучення) і по вантажообігу основних видів транспорту. Західна Європа лідирує по густоті мережі й частоті руху, хоча сильно уступає Північній Америці по дальності перевезень. При цьому й у Північній Америці, і в Західній Європі провідна роль належить автомобільному, трубопровідному й по-вітряному транспорту.

Види транспорту групуються в такий спосіб: сухопутний (сухопутний і трубопровідний), водний (морський і річковий) і повітряний.

За структурою світового грузо - і пасажирообороту лідирує автомобільний транс­порт, на який доводиться 8% вантажообігу й 80% пасажирообороту від загального світового обсягу (на залізничний – 16% вантажообігу й 11% пасажирообороту, на трубопровідний – 11% вантажообігу, на морський – 62% вантажообігу й 1% пасажиро­обороту, на річковий – 3% вантажообігу й 1% пасажирообороту, на пові-тряний – менш 1% вантажообігу й 8% пасажирообороту).

Автомобільний транспорт зародився на початку XX в. і є найбільш дорогим видом транспорту, що володіє великою маневреністю, швидкістю руху й можливістю достав­ляти вантажі безпосередньо споживачам. Загальна довжина автомобільних доріг – 24 млн. км (70% загальної довжини всіх шляхів сполучення). Щільність автодоріг у світі – 180 км на 100 км2 території.

Сама більша довжина автодоріг у США, Індії, Японії, Китаї, Росії, Франції; сама густа мережа автодоріг у Великобританії, Франції, Німеччині, Італії, Японії, Іспанії; най­вищий рівень автомобілізації в США (600 автомобілів на 1000 жителів). Тут же й найви­щий вантажообіг автомобільного транспорту.

Залізничний транспорт забезпечує перевезення вантажів і пасажирів на далекі відстані. Найбільша довжина залізниць - у США, Канаді, Росії, Індії, Китаї. Самою гус­тою мережею залізниць володіють Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Чехія. По вантажообігу лідирують Росія, США, Китай, Канада, Польща.

У розвинених країнах спостерігається тенденція до скорочення залізничної мережі, у що розвиваються, навпроти, - до розширення.

Трубопровідний транспорт. Перші нафтопроводи були побудовані в США наприкінці XIX в. Ця країна в цей час лідирує по довжині нефте - і газопроводів. Поряд зі США самими довгими трубопроводами володіють Росія й Канада. Найбільші у світі магістральні трубопроводи прокладені в Росії («Дружба», «Союз», «Прогрес», «Сяйво Півночі»).

Морський транспорт – важлива частина світової транспортної системи, що виконує міжконтинентальні перевезення. Морський транспорт забезпечує 98% зовнішньоторговельних перевезень Японії й Великобританії, 90% всіх зовнішнь-оторговельних перевезень США й країн СНД.

Морський транспорт має найнижчу собівартість. Перше місце по судноплав-ності займає Атлантичний океан, де сформувалися три головних напрямки перевезень:

♦ Європа - Північна Америка; ♦ Європа - Південна Америка; ♦ Африка - Європа.

По тоннажі морського флоту лідирують наступні країни: Ліберія, Панама, Японія, Норвегія, США, Греція, Кіпр, Росія. Росте тоннаж морського флоту країн, що розвива­ються. Це пов'язане з наданням так званих дешевих прапорів: використанням підприємствами розвинених країн судів і дешевої робочої сили.

Важливою ланкою транспортної системи є морські порти: універсальні (хара-ктерні для розвинених країн) і спеціалізовані (характерні для країн, що розвиваються).

Важливе значення для морського транспорту мають морські канали й протоки (Су­ецький і Панамський канали, Ла-Манш, Гібралтарський, Малаккский протоки).

Річковий транспорт найбільш розвинений у США, Китаї, Росії, Німеччині, Ка-наді, Нідерландах, Франції. Ці країни лідирують по вантажообігу річкового транспорту.

Важливу роль грають міжнародні річкові басейни: Дунай (щопоєднує 12 кра-їн), Нил, Конго, Нігер (по 9 країн), Рейн, Амазонка, Замбезі (по 7 країн).

Багато річкових басейнів (Волга, Об, Лена, Янцзы, Єнісей, Амазонка, Міссісіпі й ін.) мають значно більшу пропускну здатність, чим найбільші залізничні магістралі.

У цей час широко використовуються судна типу «ріка - море», що дозволяють дос­тавляти вантажі від морських портів через системи рік і каналів.

Повітряний транспорт наймолодший і динамічний, він забезпечує перевезення пасажирів і вантажів на більші відстані. Найбільший пасажирооборот відзначається в США, Росії, Японії, Великобританії, Канаді, Франції, Німеччині.

Найбільші аеропорти миру розташовані в Чикаго, Далласі, Лос-Анджелесі, Ат-ланті, Лондоні. Усього у світі 34 великих аеропорту, причому половина з них - у США, 8 - у Європі.

Головні напрямки повітряних трас:

♦ Європа - Північна Америка; ♦ Європа - Південна Америка; ♦ Європа - Близький Схід; ♦ Європа - Південна й Південно-Східна Азія й Австралія; ♦ Європа - Африка; ♦ США - Східна й Південно-Східна Азія й Австралія; ♦ США - Південна Америка.

Функціонування транспорту в значній мірі залежить від природних умов. Однак сам транспорт робить на природне середовище різко негативний вплив.

Автомобільний транспорт - головний забруднювач атмосфери, на нього доводиться 60% всіх шкідливих викидів (окисли азоту, вуглеводню, з'єднання свинцю). Щорічно в атмосферу тільки автомобілі викидають 4,5 млрд. т вуглекислі гази.

Повітряний транспорт забруднює атмосферу утримуючими шкідливі для навколиш­нього середовища викидами двигунів, а залізничний - твердими частками.

Морські перевезення нафти привели до значного «нафтовому забрудненню» Світового океану. Трубопровідний транспорт впливає на літосферу.

Основні шляхи рішення екологічних проблем:

♦ розробка нових видів транспортних засобів; ♦ удосконалювання видів палива; ♦ контроль за перевищенням норм викидів шкідливих речовин.

Фінансування транспортного комплексу в промислово розвинених країнах традиційно є однієї із пріоритетних функцій держави, тому що транспорт поряд з енерге­тикою й зв'язком є загальною найважливішою базою нормальної діяльності виробництва й соціального середовища в державі. Як показує світовий досвід, державу не може зняти із себе відповідальність за розвиток транспорту загального користування й відмовитися від елементів регулювання найважливіших напрямків його господарської діяльності. У сфері капіталовкладень воно або прямо бере участь в інвестиційному процесі, або бере на себе функції регулювання діяльності приватного капіталу по залученню коштів на транс­порт.

Важливе значення з погляду впливу на інвестиційний процес на транспорті робить науково-технічний прогрес. Під впливом НТП істотно змінилася роль основних фондів транспортного комплексу, які в кількісному відношенні досягли необхідного рівня роз­витку й адекватно задовольняють потреби населення й економіки промислово розвинених країн у перевезеннях. У зв'язку із цим інвестиції в основному направляються на забезпе­чення не екстенсивного, а інтенсивного розвитку транспорту: підвищення частки технічно вдосконалених шляхів сполучення й транспортних засобів, більше широке по­ширення прогресивних технологій, що забезпечують ріст продуктивності праці працівників даної сфери і якості обслуговування.

Такі зміни в інвестуванні супроводжувалися скороченням загальних розмірів капітальних вкладень на транспорті США, ФРН і Японії. У той же час на окремих видах транспорту, найбільш пристосованих до структурної перебудови господарства, спостерігалася деяка активізація інвестиційної діяльності. Так, загальні капі-тальні вкла­дення (державні й частки) у транспорт США в 1986-1995 р. у порівнянні з 1976-1980 р. і 1981-1985 р. зменшилися відповідно на 11,0 і 7,3%. Однак на тлі загального скорочення інвестицій у розвиток транспорту США капітальні вкладення в повітряний і автомобільний транспорт (починаючи з 1981 р.) постійно збільшувалися.

Із середини 80-х до середини 90-х років XX в. співвідношення в джерелах інвестицій трохи змінилося. У США частка державних інвестицій у транспорт знизилася відповідно в середньому з 65,25 до 53,2%, у ФРН - з 54,6 до 45,0%. Як правило, основна частка дер­жавних і муніципальних капітальних вкладень у транспортний комплекс розглянутих країн направляється на розвиток постійних устроїв (від 70 до 90%), а часток (60-80%) - на розвиток парку транспортних засобів. В 70-е роки в США вперше сталі виділятися кошти з федерального й муніципального бюджетів на створення інфраструктури залізничного транспорту. У ці ж роки в США, а пізніше ФРН одним із джерел фінансування приватних капітальних вкладень стали амор-тизаційні відрахування.

Міський транспорт субсидіюється в основному державою, регіональними й міс-цевими органами влади. Однак їхня участь у цьому по-різному. В одних країнах державні інвестиції забезпечують всю суму одноразових і поточних витрат (Бельгія, Голландія), в інші вони практично не використовуються (Канада, Данія, Великобританія).

У довгостроковій перспективі в країнах з ринковою економікою очікується подаль­ший розвиток НТП на транспорті. Структура мережі шляхів сполучення перетерпить істотні зміни. Довжина набундючених і нерентабельних залізничних ліній і ділянок буде скорочуватися. У той же час передбачається спорудження ряду нових, в основному швидкісних, ліній. Очікується розгортання робіт з електрифікації за-лізниць. Довжина автомобільних доріг із твердим покриттям збільшиться. Основна увага буде приділено вдосконалюванню існуючої мережі. Збільшиться кількість аеропортів (в основному вантажні) і довжина внутрішній авіаліній. У США зросте довжина трубопроводів, у першу чергу - газо - і нафтопроводів. Як у США, так і в західноєвропейських країнах на внутрішньому водному транспорті мають бути гідротехнічні роботи, реконструкція портів. На морському транспорті передбача-ється модернізація портів.

Істотні зміни відбудуться в парку транспортних засобів. Їхня чисельність трохи зро­сте, і помітно збільшиться частка прогресивних видів тяги. Підвищаться частка спеціалізованого рухомого складу, його вантажопідйомність і питома потужність.

В області взаємодії різних видів транспорту будуть удосконалюватися існуючі й створюватися нові кошти для бесперегрузочных повідомлень «від дверей до дверей», охоплюватися контейнеризацією перевезень не тільки генеральні, але й значна частина масових вантажів, поєднуватися автоматизовані інформаційні системи різних видів транспорту, споруджуватися об'єднані системи різних видів транспорту, об'єднані во­кзали й перевантажувальні термінали поліпшеного планування й ін.

НТП на транспорті дозволить істотно поліпшити його економічні показники, підвищити якість обслуговування клієнтури й безпека руху. На транспорті намечаются широке використання маркетингу, вивчення попиту, введення обліку потреб, застосу­вання моделювання й т.д. Очікується освоєння на всій мережі шляхів сполучення комп'ютерної системи Райлинка (щоз'єднує між собою в цей час залізниці, клієнтів і банки) або іншої аналогічної їй системи, що дозволить включити транспорт у мережу комерційних обмінів.

У країнах ЄС має бути більша робота з удосконалювання стандартів на транс-порті, особливо залізничному. Від досліджень в області створення електровозів, що працюють на декількох системах струму, очевидно, перейдуть до робіт із сумісності апаратури, установлюваної на локомотивах, польової апаратури й системи супутникового зв'язку. Має бути також продовжити роботу із забезпечення сумісності ін-формаційних систем, щоб зв'язати між собою національні комп'ютерні мережі.