Виникнення й еволюція ісламу

Іслам (покірність) – друга за кількістю після християнства світова монотеїстична релігія, її сповідують близько 1 млрд. людей. Це наймолодша зі світових релігій. Символом ісламу є зелений прапор, який повинен стверджувати молодість і вічність цієї релігії. Найбільш поширений іслам в країнах Ближнього та Середнього Сходу, Північної Африки та Південно-Східної Азії. Зі 120 країн світу, в яких є мусульманські громади, у 45 країнах мусульмани становлять більшість населення. У 28 афро-азіатських державах іслам визнано державною релігією, а також у Єгипті, Кувейті, Ірані та Пакистані.

Сучасний іслам досить активно впливає на всі аспекти життя цих країн. Під гаслами ісламу в багатьох країнах здійснюються: політичний рух за повернення до мусульманських правових норм у державному житті (ісламізація); вибір особливого напрямку економічного розвитку, що визначався б тільки соціальними та моральними нормами ісламу (ісламська економіка); рух за перебудову міжнародних господарських відносин за принципами ісламу (ісламський новий економічний порядок) тощо. Протягом останніх років ісламський чинник стає дедалі помітнішим у міжнародній політиці.

Іслам виник на початку VII ст. у Західній Аравії в епоху переходу арабів від первіснообщинного до феодального ладу. Формування феодалізму вимагало відповідної ідеології, котра б об’єднала арабські племена. Такою ідеологією, зважаючи на рівень розвитку населення, в той час могла стати лише монотеїстична релігія.

Виникнення ісламу пов’язується з іменем Мухаммеда, що народився в 570 р. у м. Мекка. Батько помер ще до його народження, а мати, – коли йому було шість років. Виховував Мухаммеда його дядько – Абу Таліб. Спочатку хлопець мандрував з дядьковими караванами країнами Близького Сходу, де познайомився з християнством та іудаїзмом. Досягнувши повноліття, Мухаммед найнявся керувати господарськими справами до заможної вдови Хадіджі, а згодом вони одружилися, не беручи до уваги те, що Хадіджа була значно старшою за Мухаммеда.

Ставши заможним, Мухаммед поступово відійшов від господарських справ і зосередився на релігійних роздумах. На той час араби сповідували родоплемінні культи, усамітнювались у печерах, де проводили дні в постах і релігійних роздумах. Ісламські джерела стверджують, що під час одного з таких постів Мухаммед побачив постать у білому, котра випромінювала яскраве світло та веліла проповідувати нову, істинну віру.

Початок релігійної діяльності був не простим для Мухаммеда. Йому повірили та стали послідовниками тільки Хадіджа, двоюрідний брат Алі й дядько Абу Таліб. Мешканці Мекки не вірили Мухаммеду. В 622 р., після смерті вірної союзниці у вірі – Хадіджі, Мухаммед залишає Мекку та перебирається в м. Ясріб, яке після його смерті отримало назву Медина (“місто пророка”). День цього переселення (хіджра) в культурі арабів вважається початком ісламського літочислення.

У Медині Мухаммед створив першу релігійну громаду, члени якої сповідували його віровчення. Вірність цьому вченню ставилася вище за вірність рідним і близьким. До общини не могли лежати ті, хто не сповідував ідеї Мухаммеда (невірні). У Медині було побудовано перший храм нової релігії (мечеть). Під час релігійних служб, віддаючи шану Мухаммеду, мусульмани почали молитися в напрямку Мекки – місця народження засновника ісламу. У 630 р. під тиском мусульман мединської общини мешканці Мекки також прийняли іслам. Відтоді іслам швидко поширився, й під владу пророка перейшла більшість аравійських племен. Сам же Мухаммед зосередив у своїх руках керівництво релігійними громадами та світську владу.

У 632 р. Мухаммед відвідав Мекку (здійснив паломництво) та повернувся до Медини, де незабаром помер. Поховали Мухаммеда в головній мечеті, що отримала назву “Мечеть Пророка” і стала місцем паломництва мусульман.

Відсутність в ісламі релігійних настанов (згадаймо християнство з його Вселенськими соборами), рішення яких із релігійних питань мали б силу закону, та певна невизначеність основних джерел ісламського віровчення – Корану й Сунни – спричинили розбіжності в ісламі з питань віровчення та догматики. Відсутність єдиної богословської концепції, загальновизнаної в мусульманському світі, неконституйований характер богослов’я породжували різноманітні школи та течії. Так, уже в VIII ст. через відмінні ознаки в уявленнях про природу верховної влади в ісламі виникли течії сунітів, шиїтів, хариджитів та ін.