Шляхи підвищення ефективності процесу виховання

Підвищення результативності виховного процесу зав­жди було актуальним питанням. Нині школа прагне до­лати формалізм, удосконалювати виховну діяльність пе­дагогічних колективів.

Подолання формалізму у виховній роботі школи мож­ливе завдяки уникненню безсистемності, усуненню заор­ганізованості учнів безліччю непотрібних заходів.

Типовими проявами формалізму у виховному про­цесі є:

- дроблення виховного процесу, тобто однобічно-ана­літичний підхід до планування, здійснення й оцінюван­ня виховної роботи, що суперечить цілісності реального процесу розвитку людини й колективу. Виховна робота часто планується, здійснюється й оцінюється як сума ок­ремих заходів;

- гонитва за кількістю виховних впливів, що супере­чить характеру реального процесу розвитку людини і ко­лективу, який визначається передусім якістю виховання;

- однобічність трактування впливу, яка суперечить ба­гатостороннім виявам реальної людини і колективу. Так, бесіду, доручення тощо нерідко розглядають як засіб ли­ше морального або естетичного виховання, хоча насправ­ді вони є комплексними методами виховання взагалі;

- відсталість форм виховного впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, якій супере­чить динамізму розвитку особистості та колективу, що потребує протиставлення оновлених і збагачених педаго­гічних та інших традицій;

- невиразність виховного впливу, відсутність інди­відуально-диференційованих форм, тобто однобічний під­хід до виховної роботи, її планування, здійснення, оці­нювання, що суперечить реальному процесові розвитку людини і колективу, в якому органічно поєднуються за­гальне, окреме (групове) та індивідуальне;

-Ззовні показний характер виховної роботи, що супере­чить характеру внутрішнього розвитку людини і колек­тиву, тобто виховання має охоплювати відкриті та при­ховані впливи на особистість, що формується. їх мета — розвиток внутрішніх установок;

- незавершеність, неповнота виховних впливів, тобто їх однобічно навчаючий характер, зведення виховної роботи до заходів для вихованців. За такого підходу учень розглядається тільки як об'єкт впливу, і стосунки між ним і наставником є суб'єкт-об'єктні, але практично во­ни мають бути суб'єкт-суб'єктними, коли особистість стар­шого, або більш досвідченого, не піднімається Над особи­стістю молодшого, або менш досвідченого, не "давить" її своєю перевагою чи авторитетом, коли спілкування і ді­яльність відбуваються на паритетній основі¹.

Удосконалення виховного процесу в школі перед­бачає:

- організацію виховних центрів — створення музеїв, тематичне оформлення рекреацій. Як стверджував В. Сухомлинський, у школі і стіни повинні говорити. Така ін­формаційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки збагачує учнів знаннями, які виходять за межі нав­чальних програм, а й має відчутний виховний вплив на них;

- органічне поєднання завдань, вирішуваних школою, з потребами довкілля. Це передусім організація допомо­ги школярів населенню в охороні та примноженні багатств природи, у вирішенні проблем виробництва, орієнтації уч­нів на вибір професії, потрібної для їх міста чи села;

- створення в школі морально-психологічного клімату поваги до знань. Школа має пропагувати серед учнів дум­ку, що в цивілізованому суспільстві людині вигідно бути вихованою і освіченою. Це потрібно й суспільству. Тре­ба долати тимчасове явище неповаги до вихованості й ос­віченості, яке, на жаль, ще існує;

- підбір раціонального змісту виховання відповідно до його мети і рівня вихованості колективу й окремих уч­нів. Школа повинна відчувати, який напрям змісту ви­ховання треба посилити на певному етапі виховної роботи. На початку XXІ ст. в Україні такого посилення потребу­ють питання морального ї правового виховання, підготов­ка учнівської молоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо;

- розумне співвідношення між інформаційними ме­тодами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності, Це зумовлено тим, що в школі превалюють словесні методи виховання, які дають змогу формувати погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення відповідних навичок і звичок поведінки. Цим по­яснюється розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів. Залучення учнів до різноманітних видів діяль­ності сприяє подоланню такого розриву;

- своєчасне проведення виховних заходів, акценту­вання уваги на профілактиці негативних явищ в учнівсь­кому середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але річ у тім, що виховання повинно бути профілактич­ним, запобігати негативним явищам, а не очікувати їх, щоб відтак усувати їх причини;

- використання різноманітних форм і методів вихов­ного впливу, що відповідають віку учнів. Доцільно оби­рати такі з них, які спонукають учнів до вияву актив­ності, ініціативи й самостійності, в підготовці та прове­денні яких вони брали б активну участь;

- підвищення емоційності виховних заходів. Ця ви­мога грунтується на таких положеннях: а) твердженні пси­хологів, що знання засвоюються швидше і стають погля­дами й переконаннями за умови, що учень до них не бай­дужий, що він емоційно переживає, засвоюючи їх; б) од­нією з рис української ментальності є емоційність;

- створення умов для розвитку самостійності та іні­ціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та само­виховання;

- подолання авторитарного стилю у ставленні педа­гогів до учнів. Підготовка учнів до життя в демократич­ному суспільстві потребує відмови від командного стилю в ставленні до них. Школа має бути взірцем демократи­зації українського суспільства, а учні за період перебу­вання в ній повинні набути достатнього досвіду стосун­ків на демократичних, засадах.