Діалектика. Рушійні сили і найважливіші закономірності виховного процесу

Діалектичність процесу виховання загальновідома. Дитина завжди входить в безліч відношень. Це треба враховувати в реальному виховному процесі. Це придає йому гнучкість, рухливості, динамічності. Ніяка система виховних засобів не може бути рекомендована як постійна, тому що змінюється і сама дитина, вступаючи в нові системи суспільних зв’язків.

Отже, діалектика проявляється у тому, що ніяка система виховних засобів не може бути постійною, вона є гнучкою, рухається.

Процес виховання – динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють зовнішні і внутрішні суперечності.

Зовнішні суперечності.

1. Суперечність між зовнішніми вимогами і поведінкою самого учня (розходження між суспільними нормами і вчинками).

2. Суперечність між реальними даними особистості і вимогами суспільства до його поведінки і діяльності (немає певних даних – а суспільство вимагає).

3. Суперечність між позицією вихованця в колективі і його прагненням до самостійності (самоутвердження повинно бути у праці, самоосвіті, спорті, а не у негативних справах).

4. Між впливами сім’ї, школи, громадськості, вулиці, ЗМІ.

5. Між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення.

6. Між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі.

Внутрішні суперечності.

1. – між бажанням учня і його можливостями (пообіцяв – не виконав, взявся за справу – не закінчив).

2. – між потребами і способами їх задоволення (якщо потреба задовольняється, то суперечність зникає, а якщо потреба задовольняється не зразу і не повністю, виникають нові суперечності, які викликають напругу).

3. – між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків.

Суперечності повинні розв’язуватись, тоді особа піднімається у своєму розвитку, набуває нових якостей, готова вирішувати нові, складніші завдання.

Організований виховний процес має свої закономірності.

Закономірності виховання – стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі істотні зв’язки між елементами виховного процесу, реалізація яких сприяє ефективності даного процесу. У практиці виховного процесу важливо враховувати ці закономірні зв’язки між компонентами виховного процесу, які суттєво впливають на його результат. Наприклад, такі закономірності:

1. Залежність характеру вихованця від умов життя і потреб суспільства.

2. Чим більше виховання спонукає до самовиховання, тим воно ефективніше.

3. Ефективність виховання визначається тим, наскільки доцільно вдається організувати взаємини, що стосуються спілкування і конкретної діяльності вихованців.

4. Виховний процес тим ефективніший, чим значніший його вплив на внутрішню сферу особистості, чим більше він зачіпає, перебудовує потреби, мотиви, емоційно – вольову сферу.

5. Ефективність виховного процесу тим більша, чим більше він забезпечує єдність свідомості й поведінки, діяльності учнів.

6. Процес виховання виявляє та опирається на позитивні якості дитини.

7. Процес виховання залежить від єдності й погодженості педагогічних зусиль учителів, школи, сім’ї, громадськості.

8. Взаємозв’язок учня і колективу класу у виховному процесі.

9. Залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня.

10. Процес виховання особистості спрямовується на забезпечення їй успіху від діяльності й досягнутого результату.

Принципи виховання – вихідні положення, які визначають зміст, методи і форми організації виховання.

Сам термін „принцип” розкривається як основа, керівна ідея, що визначає напрям діяльності педагога, його виховну систему.

Принципи виховання виходять з мети виховання, його закономірностей, з вимог суспільства, з даних анатомії, фізіології, психології розвитку особистості.

Вихователю необхідно знати принципи, щоб правильно, на науковій основі здійснювати виховання, свідомо узгоджувати мету, засоби, методи виховання, передбачити вплив на вихованця тих чи інших умов.

Незнання принципів не відміняє їхнього існування і дієвості, а робить процес виховання ненауковим, суперечливим, несистемним, отже, малоефективним. Принципи виховання становлять струнку систему, їх ефективність проявляється тільки в комплексному та послідовному використанні. Вони тісно взаємопов’язані, їхні вимоги часто випливають одна з одної. Тому вони не застосовуються ізольовано

Обов’язковою умовою ефективності принципів виховання є творче їх застосування з урахуванням педагогічної майстерності вихователя, індивідуально-психічних особливостей вихованця і конкретної виховної ситуації.

В сучасній педагогіці існує декілька класифікацій принципів виховання. Вони постійно збагачуються під впливом вимог суспільства до виховання. Розглянемо найзагальніші.

У зв’язку з вимогами становлення України як незалежної, самостійної держави на чільне місце висувається принцип народності у вихованні дітей. Принцип передбачає єдність загальнолюдських і національних цінностей; забезпечення національної спрямованості виховання; оволодіння духовним багатством свого народу – мовою, традиціями, звичаями, культурою; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні.

Ідея народності – це центральна ідея педагогічної системи К.Д.Ушинського, яку він глибоко обґрунтував у цілому ряді робіт, і перш за все в одній із перших статей „Про народність в громадському вихованні”. (1857 р.) Писав: „виховання, створене самим народом, засноване на народних засадах має ту виховну силу, якої нема в самих кращих системах, заснованих на абстрактних ідеях у інших народів”. „Загальної системи народного виховання для всіх народів немає не тільки на практиці, а і у теорії. У кожного народу своя особлива національна система виховання”.

"Не педагогіка і не педагог, а сам народ і його видатні люди прокладають дорогу в майбутнє: виховання тільки йде по цій дорозі”. К.Д.Ушинський вважав, що чим повніше і розумніше школа будуватиме свою навчально – виховну роботу на засадах народності, тим ближче стане до життя свого народу і тим краще буде виконувати своє завдання: готувати справжнє покоління патріотів своєї країни, її захисників, які одночасно поважають гідність інших народів. К.Д.Ушинський реалізував принцип у своїй роботі. Його книга „Рідне слово” мала 150 видань і побудована переважно на фольклорній основі. У першій частині вміщено 75, а в другій 50 % фольклорних творів. Ушинський ввів до „Рідного слова” 366 прислів’їв, 62 загадки, 51 баєчку, 32 нар. казки.

Реалізації принципу народності великого значення надавав Б.Грінченко. Він вважав опору на народність у вихованні як головний виховний засіб.

Видатний український письменник, педагог, громадський діяч, автор багатьох поезій, оповідань (1863 – 1910) народився на Харківщині. Його твори на педагогічні теми „Народні учителі і українська школа”, „Яка нам потрібна школа”, читанка „Рідне слово”, словник української мови були найкращим шляхом реалізації даного принципу. Перебуваючи під впливом думок К.Д.Ушинського, він критикував недоліки навчально – виховної роботи в тодішніх школах (зубріння, фізичні покарання, засилля релігії...) Боровся за створення народних шкіл з українською мовою навчання, сам нелегально вчив школярів і дорослих українською мовою за складеним ним рукописним підручником „Українська граматика до науки, читання і письма”.

У статті „Яка тепер народна школа на Україні”, Грінченко, посилаючись на твори Ушинського, великого значення надавав принципу народності в освіті і вихованні, розуміючи його як вивчення рідної мови і літератури та історії народу.

Яке ж сучасне звучання принципу народності?

Національною педагогікою для української школи є українська народна педагогіка – це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається у пам’яті народу, постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюється.

Поняття „народознавство” ширше, порівняно з терміном „народна педагогіка”. Народна педагогіка входить у склад народознавства і одночасно виступає як головний засіб його реалізації.

Народознавство – сукупність знань про народ, його походження, розселення, історію, національну культуру, побут. Внаслідок його вивчення формується історична пам’ять та духовність підростаючих поколінь.

Завдання:

- домогтися, щоб народознавчим змістом була пройнята вся навчально – виховна робота школи. Для цього більше уваги приділяти вивченню рідної мови, літератури, історії України, природи, спеціальні уроки народознавства, заняття народної музики, образотворчого мистецтва, краєзнавства, фольклору.

- народознавство повинно охопити всі виховні ланки: сім’ю, дитсадок,

школу, позакласні заклади через перепідготовку кадрів, всеобуч

батьків.

- народознавчу роботу проводити систематично.

Засоби реалізації принципу народності: рідна мова, фольклор, систематична посильна праця, національні звичаї, культурно – історичні традиції, народне мистецтво, ремесла і промисли, народні свята, обряди, символи, атрибути, дитячі ігри, іграшки, народний календар, знання народної моралі, культура сімейних, родинних відносин.

Форми: уроки народознавства, перегляд кінофільмів, подорожі, читання книг, живої природи, години улюбленої праці, творчості, фестивалі народної пісні, танці, студії народної пісні, мандрівки в історію рідного народу, конкурси „казка за казкою”, гуртки, фольклорні свята, свята рідної мови, малі академії народних мистецтв.