Володіння

Поняття володіння та держання

Володіння - різновид речового права:

- правомочність власника – право володіння;

- самостійний правовий інститут.

Володіння - фактичне панування особи над річчю, незалежно від наявності права на неї. Римські юристи називала володіння посесіумом (від слова "сидіти, сідати").

З розвитком землеробства земельні ділянки почали ділитись на частини, що віддавались у володіння. Оскільки це общинна земля, то кожний фатерфаміль'є міг заплати за ту ділянку, що знах. в воолодінні іншої особі, якщо та особа не обробляла або не з'являлась на тій землі. Це підтверджували закони ХІІ таблиць. Щоб стати цивільним власником нерухомих речей - треба володіти нею 2 роки, рухомих - 1.

Володіння - фаткичне становище, що не мало юридичних наслідков, тому що не ґрунтувалось на праві. У зв'язку з цим володіння не могла захищатись, однак претори надавали володінням юр. захист,

Римські юристи визнавали, що володіння мало місто при сукупності лише 2-х елементів:

- об'єктивний (фактичне і реальне панування над річчю);

- суб'єктивний (передбачав намір і воля володільця володіти річчю і володіти нею як своєю власною).

В найдавніші часи, щоб володіти речі потрібно було лише доторкнутись до них. Відносно нерухомого майна - необхідно було вступити на ділянку, освоїти її, обмежувати її від сусідних земель. Фактичне володіння передбачало собою постійне володіння. Якщо річ передавалось у користування, то це не припиняло володіння. Якщо суб'єктивно, то воно не вимагало особливих форм прояву. Цей елемент завжди припускався якщо річ фактично приналежелу володільцу. Особа, яка має фактичне володіння річчю на підставі договору, не визнавалось володільцем із-за суб'єктивного елементу. Це була аренда. Для володіння саме в юридичному вразумінні, необхідна була воля відноситись до речі як до своєї власної, не визнаючи над собою волю іншої особи. Така воля була у дійсного власника речі, а також у особи, яка в силу добросовісної помилки, вважала себе власником, хоча і не була ним. Така воля існує і у незаконного загарбника чужої речі, який знає, що він не власник, але має волю.