Виникнення володіння

Якщо особа фактично користувалась річчю для себе, то припускалось, що в неї вже є намір відноситись до речі як до своєї. Набуття володіння завжди встановлювалось вперше і самостійно самою особою.

Якщо набуття володіння здійснювалось вперше (захват землі), то це володіння називалось первісним.

Коли володіння набувалось з-під особи, яка вже володіла річчю шляхом передачі предмета володіння, то виникало похідне володіння (залежало від волі попереднього володільця).

При первісному володінні факт заволодіння обов'язково повинен бути пов'язаний з волею особи володіти річчю для себе. Існувало правило В Римі: "Ніхто не може змінити сам собі володільницьку волю, не змінивши підставу володіння". Для виникнення в Римі похідного володіння достатньо було вказати набувачеві на предмет володіння. В Римі мав місце самовільний захват, коли особа насильно порушувало чуже володіння, але й така особа могла визнаватись володільцем на тій підставі, якщо володілець, що мав цей предмет володіння не оспорював цього захвату.

Припинення володіння

У разі матеріальної втрати речі (фактичне) або втрати намірів власника. Недобровільне - втрата обладання річчю проти волі володільця, але вона повинна бути тривалою. Володіння припинялось в разі фізичної загибелі речі, юридичної загибелі речі, із втратою одного із елментів воллодіння.

Володіння в РПП користувалось самостійним володільницьким захистом. У спорі, щодо володіння в Римі не вимагалось доказувати право на річ у володільця. Для отримання захисту потрібно було встановити факт володіння річчю і факт порушення володіння. Володіння захищалось адміністративними фактами претора - інтердиктами.

Види володільницьких інтердиктів:

- інтердикти про утримання володіння - спрямовані на утримання наявного володіння нерухомістю і рухомою річчю;

- інтердикти про повернення володіння - спряіовані на повернення насильно або таємно втраченого володіння;

- інтердикти про встановлення володіння - спрямовані на встановлення володіння вперше при спадкуванні.

Держання - фаткичне володіння річчю без наміра відноситись до неї як до своєї власної. Практичне значення різниці володіння від держання в тому, що володілець захищався від всяких незаконних позіхань на річ безпосередньо (сам подавав позив про захист), а держатель отримував захист свого володіння. Держатель, сплачуючи арендну плату, відрізнявся від володільця речі.