Структура приватного делікту

Приватні правопорушення, або як їх називали римляни, деліктні правопорушення завдавали шкоду правам та інтересам окремих приватних осіб, а тому і наслідком зазначених правопорушень був обов’язок того, хто його спричинив відшкодувати заподіяну шкоду. Це відшкодування заключалося у виплаті потерпілому суми вартості майна або інших об’єктів, що були знищені або пошкоджені та у сплаті потерпілому відповідного штрафу.

Однак, як зазначає І.Б. Новицький в коло приватних правопорушень римське право включає і такі, які з сучасної точки зору, є важкими кримінальними злочинами (наприклад, грабіж, крадіжка, тощо.).

У потерпілого до правопорушника виникало право вимагати шляхом пред'явлення позову відшкодування заподіяних йому збитків (actio геі persecutoriae) або сплати штрафу (actiones poenales) чи винагороди за збитки і штрафу (actiones mixtae), тобто змішані позови.

Як і система контрактів, так і система деліктів мала замкнутий характер, включаючи вичерпний перелік правопорушень.

Деліктом визнавалися і мали наслідком відповідальність тільки ті правопорушення, що в законі визначалися як: особиста образа, крадіжка, неправомірне знищення або пошкодження чужого майна, грабіж.

Для настання деліктної відповідальності вимагалася наявність певного юридичного складу.

фактична шкода, що заподіяна протиправними діями однієї особи іншій;

винна протиправність дій особи, що вчинила шкоду;

визнання законом зазначеної протиправної дії як приват­ноправового делікту.