Міжнародні відносини Української держави

Зовнішньо­політична діяльність Б. Хмельницького переслідувала одну мету — забезпечити найбільш сприятливі умови для ведення військових дій, а також не допустити створення коаліцій держав на чолі з Польщею.

Як відомо, Б. Хмельницький на­самперед налагодив зв'язки з Кримським ханством, що у роки війни переживало періоди спаду і піднесення, але основ­ним було те, що вдалося привернути на бік України татар­ську орду і тим самим забезпечити тил молодої козацької держави.

Водночас гетьман вів активні переговори з Туреч­чиною. Він обмінюється з Портою — урядом Османської імперії посольствами, заявляє про готовність прийняти про­текторат султана (1651 р.), прагне заручитися його підтримкою.

Іншим об'єктом зовнішньої політики Української держави була Молдова. Тогочасний правитель князівства Василь Лупул поводився непослідовно і неодноразово допомагав польській шляхті придушувати повстання в Україні. Б. Хмельницький, намагаючись привернути на свою сторону молдавського гос­подаря, послав улітку 1650 р. козацькі полки. Обидві сторони уклали мир, який передбачав допомогу Молдови Українській державі. Гарантією міцності нової угоди мало стати одру­ження старшого сина гетьмана, Тимоша, на дочці Лупула красуні Розанді.

Гетьман підтримував взаємини з правителями Трансільванії і Валахії, прагнув налагодити контакти з Ве­неціанською республікою та Бранденбургом. Відомо, що до Б. Хмельницького написав лист керівник англійської буржу­азної революції Олівер Кромвель.

При гетьманській канцелярії існувала навіть дипломатична служба, що розробляла інструкції, готувала посольства. В резиденції гетьмана склалась ціла церемонія прийому послів, ведення з ними переговорів, підготовки аудієнцій тощо.

Взаємини з Російською державою. Значне місце у полі­тичних планах Б, Хмельницького посідали взаємини з Моск­вою. Вони мали давні та стійкі традиції, коріння яких губи­лося у товщі попередніх століть. Уже в червні 1648 р. гетьман надіслав російському цареві листа, де пропонував у зв'язку з смертю короля зайняти польський престол. У наступні роки політичні зв'язки між обома сторонами не припинялися. Обмін посольствами і переговори дипломатів мали місце по декілька разів на рік.

Гетьман неодноразово просив допомоги у боротьбі з ворогом, пропонував взяти Військо Запорозьке під «високу царську руку». Але цар Олексій Михайлович вичікував. Він то пропонував посередництво у переговорах гетьмана з коро­лівськими представниками, то надсилав козакам допомогу хлібом, сіллю і боєприпасами, проте остаточного рішення не приймав.