Зборівський договір

Зібравши величезне ополчення шляхти, яке було підкріплене силами німецьких найманців, королів­ський уряд улітку 1649 р. кинув їх проти повсталого народу. Незважаючи на мужній опір повстанців, польсько-шляхетські війська знову захопили Галичину і вторглися на Поділля. Над українським народом нависла загроза нового понево­лення.

Щоб не допустити дальшого просування шляхетських військ у глиб території, українська армія вирушила назу­стріч ворогові. Після незначних збройних сутичок польські війська поспішно відступили і в червні 1649 р. отаборилися поблизу міста Збаража, яке обложили повстанські полки і татарські загони.

Бої, які точилися тоді під містом, принесли успіх Б. Хмельницькому. Польсько-шляхетський табір прак­тично було повністю оточено і його зв'язки з зовнішнім сві­том перервані. Оточені невдовзі почали відчувати брак про­довольства, фуражу для коней, боєприпасів. Серед шляхти розпочалися паніка та дезертирство. Проте воєнні дії не припинялися. З особливим успіхом козаки використовували так звані гуляй-городи, тобто пересувні заслони, під прикриттям яких вони наближалися до ворога і здійснювали обстріл табору. Не обійшлося і без тяжких втрат з боку повсталого народу. В цих крово­пролитних боях загинуло багато селян і козаків. Серед них і відомі полковники повстанської армії Н. Морозенко і К. Бурляй.

Тим часом на допомогу обложеним поспішали головні сили польської армії, очолюваної самим королем. Гетьман, добре обізнаний з планами ворога, вирішив перерізати йому шлях. Умілим і разом з тим непомітним маневром він зняв частину військ з-під Збаража й напра­вив назустріч шляхетському війську.

Повстанці непомітно зайняли ворожі позиції поблизу міста Зборова. Нічого не підозрюючи, польські загони 5 серп­ня 1649 р. розпочали переправу через р. Стрипу. Зав'язався бій, у якому шлях­та зазнала великих втрат. Лише у дру­гій половині дня їй вдалося спорудити укріплений табір. З новою силою бої розгорілися наступного дня. Козаки прорвали укріплення і ось-ось мали увірватися в розташування ворожих військ. Становище шляхти було без­вихідним. Проте у найбільш вирішаль­ний момент бою кримський хан зрадив своєму союзницькому обов'язку.

Побоюючись об'єднання шляхетських військ та ханських загонів, Хмель­ницький змушений був розпочати пере­говори з польським королем. Наслідком їх було укладення в серпні 1649 р. Зборівського договору.

ü кількість козацького війська мала ста­новити 40 тисяч чоловік,

ü територія, яка перебувала під владою гетьман­ського правління, обмежувалася трьома воєводствами (Київським, Чернігівським і Брацлавським).

ü повернення до своїх панів тих селян, які не потрапили до списків козаків.

ü Релігійні питання. Так, на звільне­ній території адміністративні посади могли займати лише православні, а питання про існування унії виносилося на засідання чергового сейму.

На перший погляд здавалося, що Б. Хмельницький вирвав небачені поступки з рук поляків, які, по суті, визнали існування козацької України. Це було справді так. Але водночас умови договору далеко не відпо­відали успіхам, здобутим козацьким військом у ході кампанії 1648-1649 рр.

Селяни довідалися, що вони повертаються під панську владу і не включаються до козацького реєстру. У свої маєтки посунула шляхта, над народом знову нависла примара «лядської неволі». Крім того, безчинствували татари, забираючи в ясир українську людність.

Не могла бути задоволеною договором і польська сторона, яка вважала зроб­лені поступки надто великими і прагнула «вогнем і мечем» придушити козаків.

Мир, укладений між козаками і поляками, виявився не­тривким. Б.Хмельницький не міг розраховувати на вели­кодушність польських панів й продовжував утримувати у бойовій готовності козацькі полки. Селяни, міщани й козаки знову взялися за зброю. Їх очо­лили сміливі й досвідчені ватажки — полковники Данило Нечай, Матвій Гладкий та ін. У полку Нечая, наприклад, налічувалося близько 40 тис. чоловік. Загострилися також суперечності на Запорожжі, де, незважаючи на заборону старшини, рядові козаки знову рвалися в бій.