Воєнні дії 1651 року

1651 р. приніс нові важкі випробування українському народові. Порушивши умови Зборівського дого­вору, королівські війська в лютому 1651 р. несподівано напали на подільське містечко Красне, де перебував один з козацьких полків армії Хмельницького. Розгорівся запеклий бій. Під натиском ворога козаки відступили, частина з них полягла в жорстокій січі. Загинув тоді й відважний полковник Данило Нечай. Незабаром наступ шляхти був спинений поблизу Вінниці загонами талановитого полковника Івана Богуна.

В Україні піднялася нова хвиля визвольної боротьби. Селяни і козаки громили ворога на Поділлі, Волині, в Гали­чині. Неспокійно було в Білорусі.

Події на українських землях викликали також щире спів­чуття й підтримку селян Польщі.

У червні 1651 р. в Краківському воєводстві вибухнуло по­встання на чолі з Косткою Наперським. Повстанці розгромили місцеві гарнізони в ряді міст і сіл. Лише з допомогою регуляр­них королівських військ урядові вдалося придушити повстання. У цій ситуації Б. Хмельницький скликав загальну вій­ськову раду, на якій поставив питання: продовжувати війну або розпочати переговори з королем.

Сучасник цих подій свідчив, що представники народу відповіли: «Пане гетьман! Бог і військо так хочуть, щоб ми ніяк з королем не мирились, бо ми на цьому порішили і для цього сюди прийшли, щоб якби орда від нас відступила, загинути всім... отже, всі загинемо або всіх ляхів винищимо».

Тим часом головні сили польських військ (150 тис.) зосе­реджувалися на Волині поблизу Берестечка. Незабаром туди підійшла 100-тисячна українська армія і 50-тисячна татарська орда.

Протягом 18-20 червня 1651 р. відбувалися кровопро­литні бої, у яких повстанці виявили масовий героїзм і відвагу. Кілька разів шляхетська кіннота атакувала козацький табір, але була відбита. Тоді командування королівських військ вирішило вдарити по лівому фланзі, де знаходилися татари.

Не витримавши цієї атаки, кримські орди знову залишили поле бою. До того ж хан захопив у полон Б. Хмельницького, який намагався зупинити відступ кримців. Це була пряма зрада, внаслідок якої козацькі полки потрапили в оточення. Десять днів тривала героїчна оборона табору. Українські війська відбивали безперервні атаки ворога, який під Бере­стечком поніс значні втрати.

Проте сили були далеко не рівні. Стало відомо, що польське командування перекинуло в тил україн­ському війську кінноту, яка почала перекривати всі шляхи до відступу. В цих умовах, проклавши через болото з возів та сідел гаті, основна частина повстанців на чолі з І. Богуном вийшла з оточення і з боями пробилася в Подніпров'я.

Але в цей час в Україну вторглися війська, очолені литовським князем Радзівіллом. Після тяжких боїв вони захопили Київ. Розпочалося жахливе пограбування міста. Десять днів шлях­тичі розоряли церкви, монастирі, будинки киян. Сотні людей було знищено, інші залишили Київ і втекли у навколишні ліси. Справжнім проявом вандалізму (безглуздого знищення) стало спалення Подолу — одного з найдавніших і наймальовничіших районів Києва.

Незважаючи на тимчасові невдачі, український народ був сповнений рішучості продовжувати боротьбу. Звільнившись з полону, Хмельницький швидко зібрав нову армію. У полум'ї народної війни знову запалала вся Україна.

Проте матеріальні і людські втрати виявилися досить відчутними. Повстанцям не вистачало озброєння, одягу і продовольства. В цих умовах гетьман погодився на переговори з королівськими представниками.

У вересні 1651 р. було під­писано Білоцерківський договір. За цим договором

козацький реєстр скорочувався на 20 тис. чоловік,

територія гетьман­ського правління обмежувалась лише Київським воєводством;

шляхта одержала право знову володіти власними маєтками і відновлювала свою владу над селянами.

Умови Білоцерківського договору викликали велике невдо­волення українського народу.

Частина населення залишила рідні домівки і переселилася на територію Російської дер­жави, інші селяни та козаки із зброєю в руках боронили здо­буті права і вольності.

У цей час розгорнулася справжня се­лянська війна, спрямована проти соціальної політики панівного класу.

Гетьман використав перепочинок у війні для дальшого накопичення сил та відповідних дипломатичних акцій — він знову надсилає посольства до іноземних правителів, прагне заручитися підтримкою або в гіршому випадку нейтралізу­вати їх.