Неотомістська естетика (Е.Фромм, Ж.Марітен)

Однією із специфічних граней розвитку сучасної західної естетики і мистецтва є створення «ілюзорної дійсності», свідоме проникнення у твор­чість «нового містицизму». Зв'язок західної філософії з релігією відбувається сьогодні в кількох напрямах. Це передусім теологізація сучасних філософсько-естетичних концепцій. Так, Е. Фромм вважає за необхідне створити нову релігію — для інтелігенції. Інтелектуальний розвиток інтелігенції, вважає вчений, обов'язково веде до нігілізму. Виникає своєрідна залежність: чим вищим є інтелект, ширшим коло інтересів, глибшим значення людини, тим активніше формуються її нігілістичні уявлення.

Теологізація окремих шкіл сучасної філософії й естетики Заходу обумовлена і значним впливом на їх представників неотомізму — офіційної доктрини католицької церкви. Томізм, який спирався на вчення монаха-домініканця Фоми Аквинського (1225—1274 рр.) користувався особливою популярністю і впливом в епоху середньовіччя. Під тиском матеріалістичної філософії XVII — XVIII ст., наукових досягнень цього періоду він поступово втратив свою популярність. Відродження томізму почалося у дру­гій половині XIX ст., а у 1879 р. модернізована форма його — неотомізм — проголошується офіційною філосо­фією католицької церкви, підтримується Ватіканом.

Первинним неотомісти вважають «божественне», «чисте» буття. Матеріальний світ проголошується вторинним, похідним. Бог визнається першопричиною буття і першо­основою всіх світоглядних установок людини. В основі неотомістської естетики — підкорення мистецтва, митця ідеї служіння Богові, церкві.

Кожен твір релігійного мистецтва є втіленням у художніх образах божественної ідеї, а митець розглядаєть­ся як провісник Бога.

Особливу увагу приділяють неотомісти розвиткові музики, зокрема про­блемам літургійної музичної культури. Після прийняття на Другому ватиканському соборі (1962—1965 рр.) «Кон­ституції святої літургії» почався процес модернізації мо­ви богослужіння — заміни «священної латини» на до­ступніші мовні форми, а це, безперечно, демократизувало літургічну дію. Наголошуючи на ролі і значенні музики, представники неотомістської естетики розробляють шляхи використання традиційною релігійною музикою націо­нальних музичних надбань певних регіонів, властивих їм ритмів, мелодій, музичних інструментів.

Прихильники неотомізму осмислюють прекрасне через поєднання абсолютної і відносної краси, при цьому носієм абсолютної, «вічної» краси проголошується Бог.

Найбільш послідовно і повно естетична проблематика неотомістів представлена у працях Ж- Марітена, зокрема в його книзі «Відповідальність митця», яка була написана наприкінці 50-х років і спиралася на попередні досліджен­ня «Мистецтво і схоластика» та «Межі мистецтва», здій­снені вченим ще у 20-і роки. Ж- Марітен іронічно ставить­ся до людини взагалі, вважаючи її твариною, яка «жи­виться трансцендентним». На противагу звичайній люди­ні, митець, на думку теоретика, керується вищими уявлен­нями й оперує поняттями краси, гармонії, опановує твор­чу потенцію, яка є індивідуальною здібністю людини. Марітен вводить поняття «диктат краси» і вважає, що митець, підкоряючись диктатові краси, осмислює її і трансформує в людські форми.

Особливу увагу Ж. Марітен приділяє роздумам про значення, роль і функції мистецтва. Він при цьому не відокремлює мистецтво від митця, а намагається пов'яза­ти конкретний твір (незалежно від специфіки виду мис­тецтва) з творчим процесом митця. Це, в принципі, теоре­тично плідний шлях — саме такий підхід багато в чому і викликає інтерес щодо позиції відомого неотоміста. Визначаючи мистецтво, Марітен підкреслює, що він має на увазі «мистецтво всередині митця, всередині душі і творчого динамізму митця, тобто певну приватну енер­гію, вітальну здібність.

Чимало уваги приділяють неотомісти (Ж. Марітен, Е. Жільсон) проблемам етико-естетичного виховання, однак вони розглядаються і вирішуються через ідею «християнізації» сучасної культури. Значна частина митців бере активну участь у «християнізації» культури, розробляючи біблійні сюжети.