Ефективність використання різних форм навчання багато в чому зизначається способами організації навчальної діяльності школя-
Див.: Подласьт И.П. Педагогика: В 2 кн. — М, 1999. — Кн.
Розділ 2. Дидактик. |
рів. Ці способи (форми) складалися протягом століть існування школи. Домінуючими є такі способи: індивідуальна, колективна] фронтальна і групова робота школярів.
Індивідуальна робота передбачає виконання школярем навчаль-) ного завдання самостійно на рівні його навчальних можливостей і без взаємодії з іншими школярами, використовуючи допомог вчителя безпосередньо чи опосередковано (коли виконує домашню роботу на основі рекомендацій вчителя). Ця форма роботи знаходить застосування за умов програмованого, комп'ютерного навчання, при перевірці знань.
Фронтальна робота передбачає одночасне виконання всіма учнями одного й того ж завдання під керівництвом учителя (фронтальна бесіда).
Колективний спосіб організації навчальної роботи передбачає спілкування, взаємодію учнів.
При колективній роботі:
— клас усвідомлює спільну мету, відповідальність за виконання завдань, запропонованих учителем;
— здійснюється розподіл функцій, обов'язків, який враховує інтереси, здібності кожного учня, що дозволяє йому проявити себе в спільній діяльності;
— переважає атмосфера співробітництва і товариської взаємодопомоги;
— існує взаємоконтроль і відповідальність кожного перед класом і групою;
— підводяться підсумки виконаної роботи, дається відповідна соціальна оцінка діяльності всіх і кожного учасника окремо.
Групова робота — спосіб організації навчальних занять, при якому ставиться певне завдання для групи школярів. Позитивні результати групової роботи були одержані ще в кінці минулого століття. На початку XX століття в багатьох країнах цей спосіб організації навчально-пізнавальної діяльності школярів одержав широкого застосування.
Групова робота передбачає, що:
— клас на занятті розбивається на декілька груп для розв'язання конкретних навчальних завдань;
— кожна група одержує певне завдання і виконує його разом під безпосереднім керівництвом лідера групи чи вчителя;
— завдання виконуються так, щоб враховувати та оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи;
— склад групи набирається таким чином, щоб з максималь
ною ефективністю для колективу могли реалізуватися можливості
кожного члена групи. Для цього враховувати: |
2.6. Форми організації навчання 355
— рівень досягнутого розвитку, засвоєних знань, умінь, навичок, особливо з таких предметів, як фізика, математика, мови;
— включати в групи учнів, які мають приблизно однаковий темп роботи;
— у групах повинні бути школярі з різним рівнем інформова-ності, щоб вони мали можливість збагачувати один одного, стверджувати себе у рамках конкретної проблеми, в певній галузі;
— враховувати соціально-психологічні фактори. Наприклад, не включати до одної групи тих, які негативно ставляться один до одного.
Розрізняють такі форми групової роботи: ланкові, бригадні, парні.
Ланкова форма передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів, які разом планують навчальну діяльність, сприймають та осмислюють інформацію, обговорюють, здійснюють взаємоконтроль. Усі учні працюють над єдиним завданням. Наприклад, при вивченні нового вчитель пояснює матеріал, а потім у групах здійснюється повторний розбір за питаннями, які запропонував учитель. Після цього проводиться взаємоконтроль.
Результативності роботи сприяє:
— вміле формування ланок (хтось повинен уміти планувати спільну навчально-пізнавальну діяльність, налагоджувати контакти);
— оптимальна кількість школярів (4—5 чоловік);
— створення змішаних груп (учні з високими навчальними можливостями, середніми, низькими, бо ланки, що складаються тільки з учнів з низькими можливостями, майже не функціонують);
— оптимальна тривалість роботи для різних вікових груп (5—7 хвилин — молодші школярі, 10—15 — середні, 15—20 — старші).
Бригадна форма передбачає формування тимчасових груп учнів для виконання певних навчальних завдань. Розрізняють кооперативне-групову (кожна група виконує частину загального завдання, що доцільно при вивченні великого за обсягом матеріалу) та диференційовано-групову форму організації роботи учнів з різними навчальними можливостями, тобто проводиться диференціація завдань залежно від рівня навчальних можливостей школярів.
Парна робота. Цей спосіб організації навчальної роботи школярів різнобічно розкритий у працях В.К. Дьяченка1. Він виходить з того, що учень засвоює швидко й якісно те, що відразу після засвоєння нової інформації застосовує на ділі або переказує іншому, тобто відбувається спілкування між тими, хто навчається.
Наприклад, взаємні диктанти*. Один учень з пари читає текст, другий пише. Інший текст пише той, хто читав, а читає той, хто писав. Потім кожний бере зошит свого партнера і перевіряє напи-
Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении. — М., 1991. — С. 13—14.
Розділ 2. Дидактика |
сане. Потім відкривають картки і за картками перевіряють удруге, уже разом, спочатку один диктант, потім — другий. Той, хто припустився помилок, під контролем того, хто диктував, робить усний аналіз своїх помилок. Кожний у своєму зошиті записує аналіз своїх помилок. Знову беруть зошити один одного, передивляють-и ся і ставлять свої підписи: «Перевірив такий-то».
Наведемо приклад парної роботи з досвіду вчителя О.Г. Ривіна," про якого пише В.К.Дьяченко'.
Підручник складається з параграфів, статей, абзаців. О.Г. Ривін ввів поабзацне опрацьовування кожної статті, тексту параграфа. Учень опрацьовує перший абзац у парі з другим, другий абзац з третім, третій — з четвертим і т.д. Як іде робота з першим? Хтось з учнів пари читає перший абзац тексту, потім аналізує його: про що говориться в тексті? Який заголовок пропонуєш? Чому вважаєш, що заголовок виражає зміст абзацу? Учні прочитують текст, дискутують, шліфують спільне формулювання заголовка, записують його. Пара розпадається. Перший і другий учні починають роботу в інших парах. Спочатку обмінюються зошитами, питають: «Слухати чи розповідати?». Якщо партнер відповідає: «Слухати», то учень повинен розповісти про те, що засвоїв у першій парі, питає, чи немає питань. Після цього проводиться робота за другим абзацом так само, як і за першим. Таким чином, вивчення параграфа закінчується складанням його плану
Приклад парної роботи можна знайти в описі досвіду у В.Ф. Ша-талова. Перед екзаменами В.Ф. Шаталов відповідає на всі питання екзаменаційних білетів. Потім пропонує всім учням підготуватися, і на наступному уроці бажаючі відповідають біля дошки на будь-яке питання екзаменаційних білетів. Відмінна відповідь на питання дає право учневі екзаменувати інших, але тільки з того питання, на яке відповів учителю. На стенді вивішується відомість. На ній по вертикалі прізвища дітей, а по горизонталі — питання, з яких екзаменує своїх товаришів той чи інший учень. У класі багато хто стає екзаменаторами та екзаменованими. У відомість відмітка ставиться ручкою тільки за згодою екзаменованого.
Узагальнення висновків досліджень з проблеми дидактично-цілеспрямованого співробітництва учнів у навчанні (починаючи з 80-х років) свідчить, «що за сумісної навчальної діяльності»:
— зростає обсяг матеріалу, що засвоюється, і глибина його усвідомлення;
— підвищується пізнавальна активність і творча самостійність дітей;
— менше часу витрачається на формування знань і умінь;
Див.: Дьяченко В.К. Сотрудничєство в обучении. — М., 1991. — 192 с.
2.6. Форми організації навчання _________________________ 357
— знижуються дисциплінарні труднощі, які обумовлені дефектами навчальної мотивації;
— учні одержують більше задоволення від занять, більш комфортно відчувають себе в школі;
— змінюється характер взаємостосунків між учнями;
— різко зростає згуртованість класу, при цьому само- і взаємодопомога зростає одночасно з критичністю, із здатністю адекватно оцінювати свої і чужі можливості;
— учні набувають важливіших соціальних навичок: такт, відповідальність, уміння будувати свою поведінку з врахуванням позицій інших людей, гуманістичні мотиви спілкування;
— учитель одержує можливість індивідуалізувати навчання, враховуючи при розподілі на групи взаємодії нахили дітей, рівень їх підготовки, темп роботи;
— «виховна» робота вчителя стає необхідною умовою групового навчання, тому що всі групи у своєму становленні проходять стадію «конфліктних ситуацій...»1.