Поняття і предмет аграрного права 11 страница

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона — виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 ЗК.(124 ЗК)

Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог ЗУ «Про оренду землі».

Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом.

У разі надходження двох або більше заяв (клопотань) на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший порядок.

Порядок проведення конкурсу чи аукціону та набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається законодавством. (16. ЗУ «Про оренду землі»)

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Реєстрація договорів оренди земельної частки (паю) здійснюється на підставі постанови КМУ від 24.01.2000 N “Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)”.

Після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і отримання державного акта на право приватної власності надання земельної ділянки в оренду здійснюється згідно з Законом України “Про оренду землі”. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98 N 2073 “Про затвердження Порядку державної реєстрації оренди землі” передбачені єдині умови реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Реєстрація договорів оренди земельної частки (паю) проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Для реєстрації договору оренди орендодавець подає особисто або надсилає поштою до відповідного виконавчого комітету органу місцевого самоврядування:

-договір оренди у двох примірниках;

-сертифікат на право на земельну частку (пай).

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради перевіряє у дводенний термін подані документи, реєструє або готує обгрунтований висновок про відмову в реєстрації.

Договір оренди реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком.

Датою реєстрації договору оренди є дата внесення відповідного запису до цієї Книги.

На обох примірниках договору оренди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір.

Рішення про відмову у реєстрації може бути оскаржено у судовому порядку.

Перший примірник договору оренди передається орендарю, другий — орендодавцю.

Договір оренди підлягає перереєстрації у разі, коли до нього внесено зміни.

Реєстрація договорів оренди земельних часток (паїв) проводиться безоплатно.

Державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів:

-районні відділи земельних ресурсів;

-управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування;

Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів.

Для державної реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа (заявник) подає особисто або надсилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів:

-заяву про державну реєстрацію договору

оренди;

-договір оренди (у трьох примірниках);

-план (схему) земельної ділянки, яка надається в оренду (у трьох примірниках);

-рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності;

-результати конкурсу чи аукціону

- у разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах;

-копію державного акта на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

Крім зазначених документів до заяви додаються:

-акт перенесення меж земельної ділянки, яка надається в оренду, на місцевість — у разі невизначення їх у натурі;

-проект відведення земельної ділянки - у разі надання її в оренду із зміною цільового призначення.

У разі державної реєстрації договору суборенди земельної ділянки до заяви про державну реєстрацію договору суборенди додається договір (у трьох примірниках) та акт перенесення меж ділянки на місцевість — якщо передається не визначена в натурі частина орендованої земельної ділянки.

Договір оренди відповідно до законодавства повинен бути нотаріально посвідченим, а договір суборенди — може бути нотаріально посвідченим.

Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених пунктом 8, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 Закону України “Про оренду землі” є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Державний орган земельних ресурсів у 20-денний термін перевіряє подані документи на відповідність чинному законодавству та за результатами перевірки готує висновок про державну реєстрацію або обгрунтований висновок про відмову у такій реєстрації і передає реєстраційну справу відповідно виконавчому комітету сільської, селищної та міської ради, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за місцем розташування земельної ділянки для засвідчення факту державної реєстрації або відмови у такій реєстрації.

Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди).

Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком.

Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації.

Рішення про відмову у державній реєстрації приймає у 10-денний термін голова відповідної ради або голова Київської, Севастопольської міської державної адміністрації. До рішення додається обгрунтований висновок державного органу земельних ресурсів про таку відмову.

Рішення про відмову у державній реєстрації може бути оскаржено у судовому порядку.

Один зареєстрований примірник договору оренди зберігається у реєстраційній справі, яка передається до архіву державного органу земельних ресурсів, другий передається орендарю, а третій — орендодавцю.

У разі внесення змін до договору оренди він підлягає перереєстрації.

Перереєстрація, а також поновлення договорів оренди проводиться в порядку, встановленому для їх державної реєстрації.

Про результати державної реєстрації договору оренди відповідний державний орган земельних ресурсів повідомляє заявника.

ПОРЯДОК НАДАННЯ ЗЕМЕЛЬ С/Г ПРИЗНАЧЕННЯ В СУБОРЕНДУ

Суборенда землі — це передача земельної ділянки її користувачем (орендарем) іншій особі в користування на певний строк та на умовах, погоджених з орендодавцем. Такі відносини оформляються відповідним договором.

Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Таким чином, якщо у договорі оренди земельної ділянки не передбачено право орендаря здавати ділянку в суборенду, то право на таку передачу орендар набуває лише після отримання письмової згоди орендодавця. Також орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду, якщо орендодавець протягом одного місяця не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення.

Слід пам'ятати, що умови договору суборенди мають обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому, а термін суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі (ст. 8 Закону України „Про оренду землі").

Для суборенди земельних ділянок, орендованих для сільськогосподарських потреб, законодавством встановлено особливі умови.

Так, фізичні особи (громадяни) можуть здавати і брати в суборенду земельні ділянки сільськогосподарського призначення для товарного сільськогосподарського виробництва лише за наявності належної кваліфікації або досвіду роботи в сільському господарстві. Кваліфікація підтверджується відповідним дипломом або свідоцтвом сільськогосподарського навчального закладу, а набутий досвід роботи в сільському господарстві — записом у трудовій книжці. Крім того, фізична особа-орендар земельної ділянки сільськогосподарського призначення має право здавати цю ділянку в суборенду лише за таких обставин:

1) тимчасова непрацездатність (хвороба);

2) інвалідність;

3) призов на строкову військову службу;

4) навчання з відривом від виробництва;

5) обрання на виборну посаду в органи місцевого самоврядування чи органи державної влади України (за умови, що згідно чинного законодавства, орендар не може поєднувати свою службову діяльність з роботою на іншій посаді, займатися підприємницькою діяльністю і одержувати від цього прибуток).

Юридичні особи, які беруть в суборенду земельні ділянки сільськогосподарського призначення для товарного сільськогосподарського виробництва, мають дотримуватись лише однієї умови: цей вид діяльності має бути вказаний в установчих документах. Жодних інших обмежень щодо укладання договорів суборенди земельних ділянок, орендарями та суборендарями яких є юридичні особи, законодавство не встановлює.

Плата за суборенду земельних ділянок державної і комунальної власності не може перевищувати орендної плати.

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТ ПРО СЕРТИФІКАЦІЮ С/Г ПРОДУКЦІЇ.

Підтвердження відповідності — діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають встановленим законодавством вимогам; сертифікація — процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвічує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управлінням довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.(ЗУ „Про підтвердження відповідності”)

Підтвердження відповідності здійснюється акредитованими в установленому законодавством порядку органами із сертифікації будь-якої форми власності, які уповноважені на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Уповноваженими органами із сертифікації можуть бути виключно резиденти України.

Уповноважені органи із сертифікації ведуть реєстри виданих сертифікатів відповідності, свідоцтв про визнання відповідності та подають в установленому порядку інформацію про них до державного реєстру сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання відповідності.

Уповноважені органи із сертифікації мають право укладати за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності угоди про взаємне визнання результатів робіт з підтвердження відповідності з уповноваженими органами інших країн.

Вимоги до уповноважених органів із сертифікації та порядок надання їм повноважень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підтвердження відповідності цієї продукції вимогам стандартів та іншим нормативно правовим актам, чинним в Україні, є обов’язковим для товаровиробників та постачальників продукції:

1) Техніка сільськогосподарська.

2) Харчова продукція та продовольча сировина.

Сертифікація проводиться у відповідності з вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності. Виробник зобов’язаний наносити на продукцію знак відповідності у законодавчо регульованій сфері.

Порядок проведення сертифікації сільськогосподарської продукції в системі УкрСЕПРО такий же, як і іншої продукції і основні його етапи наступні:

-подання та розгляд заяви на проведення сертифікації, прийняття рішення з визначенням схеми сертифікації;

-атестація виробництва продукції, що сертифікується, або системи якості, якщо це передбачено схемою;

-відбір, ідентифікація проб продукції та випробування;

-аналіз отриманих результатів та прийняття рішення щодо можливості видачі сертифіката і ліцензії;

-видача сертифіката, ліцензії та занесення сертифікованої продукції до Реєстру Системи;

-визнання сертифіката, що виданий за кордоном чи міжнародним органом;

-технічний нагляд за сертифікованою продукцію в процесі її виробництва;

-інформація щодо результатів робіт з сертифікації.

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО КОНТРОЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ С/Г ПРОДУКЦІЇ.

КОНТРОЛЬ - перевірка, а також постійне спостереження з метою перевірки або нагляду.

Контроль діяльності за виготовленням сільськогосподарської продукції покладено на Держконтрольсільгосппрод згідно «Положення про Державну інспекцію з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку” затв. постановою КМУ від 22 січня 2004 р. N 65

Держконтрольсільгосппрод є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і підпорядковується йому. Держконтрольсільгосппрод є правонаступником Головної державної інспекції якості та сертифікації сільськогосподарської продукції Мінагрополітики.

Держконтрольсільгосппрод у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням та наказами Мінагрополітики.

У межах своїх повноважень Держконтрольсільгосппрод узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, здійснює систематичний контроль за його виконанням, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і вносить їх на розгляд Міністру аграрної політики.

Основними завданнями Держконтрольсільгоппроду є:

- участь у межах компетенції в реалізації державної політики у сфері державного контролю якості сільськогосподарської продукції, зокрема зерна та продуктів його переробки, проведення моніторингу ринку сільськогосподарської продукції;

- участь в організації контролю за формуванням державних та регіональних ресурсів сільськогосподарської продукції, її якості, сприяння здійсненню заходів щодо державної підтримки товаровиробників;

- здійснення державного контролю за додержанням вимог стандартів, технічних умов, інших нормативних документів, пов'язаних з якістю, безпекою, сертифікацією сільськогосподарської продукції під час її заготівлі, зберігання, переробки, реалізації та здійснення експортно-імпортних операцій.

Держконтрольсільгосппрод відповідно до покладених на нього завдань:

- забезпечує виконання нормативно-правових актів з питань контролю якості та безпеки сільськогосподарської продукції;

- координує роботу з додержання нормативно-правових актів на підприємствах незалежно від форми власності та господарювання, здійснення державного контролю якості сільськогосподарської продукції, додержання технічних умов, вимог технічних регламентів, державних стандартів та інших нормативно-технічних документів під час її виробництва, зберігання та реалізації, ведення технологічних процесів;

- забезпечує контроль та координацію роботи з визначення показників якості сільськогосподарської продукції, зокрема зерна та продуктів його переробки, з видачею сертифікатів якості, які є обов'язковими під час здійснення експортно-імпортних операцій та відвантаження її в пункти накопичення для подальшого експорту та/або за спеціальним призначенням переміщення по території України;

- забезпечує проведення експертизи зерна та продуктів його переробки, які визнані за результатами лабораторного аналізу непридатними для продовольчого використання, а також приймає рішення про можливість їх подальшого використання або знищення в установленому порядку.

Держконтрольсільгосппрод має право:

- одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та господарювання інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

- відвідувати підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, які здійснюють закупівлю, зберігання і переробку сільськогосподарської продукції для державних та регіональних потреб, і видавати приписи про усунення порушень та недоліків у забезпеченні її якості;

ОСНОВНІ ОРГАНИ, ЯКІ МАЮТЬ ПОВНОВАЖЕННЯ КОНТРОЛЮВАТИ СУБЄКТІВ АГРАРНОГО ПРАВА.

Державно-правове регулювання агропромисловим комплексом, крім функцій управління, передбачає здійснення органами державного управління державного контролю за додержанням аграрного законодавства всіма аграрними товаровиробниками.

Мінагрополітики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості та комплексного розвитку сільських територій.

У складі Міністерства аграрної політики України дакі підпозділи:

-Управління ревізії і контролю;

-Державна інспекція з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку;

-Департамент харчової промисловості;

-Державний департамент ветеринарної медицини;

-Державна служба з охорони прав на сорти рослин;

-Державна інспекція з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку;

-Головна державна племінна інспекція;

-Українська державна насіннєва інспекція.

Головна державна інспекція з карантину рослин України При Міністерстві аграрної політики України на підставі наказу від 8 листопада 2000 р. № 222 створені і діють відповідні структурні підрозділи. Управління ревізії і контролю є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Міністерства аграрної політики України (діє на підставі Положення про Департамент стратегії розвитку аграрної економіки, затвердженого вищевказаним наказом.

На нього покладено функції організації і проведення згідно з чинним законодавством ревізій та перевірок господарсько-фінансової діяльності державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Це управління контролює цільове та ефективне використання бюджетних коштів, матеріальних і фінансових ресурсів, збереження державного майна, правильність і достовірність ведення бухгалтерського обліку, виявлення та усунення фактів порушення фінансової дисципліни, викриває нанесені збитки, безгосподарність і марнотратство, перекручення звітності на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління міністерства.

Контроль якості сільськогосподарської продукції покладено на Держконтрольсільгосппрод згідно «Положення про Державну інспекцію з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку” затв. постановою КМУ від 22 січня 2004 р. N 65

Держконтрольсільгосппрод є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і підпорядковується йому. Держконтрольсільгосппрод є правонаступником Головної державної інспекції якості та сертифікації сільськогосподарської продукції Мінагрополітики.

У межах своїх повноважень Держконтрольсільгосппрод узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, здійснює систематичний контроль за його виконанням, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і вносить їх на розгляд Міністру аграрної політики. Координує роботу з додержання нормативно-правових актів на підприємствах незалежно від форми власності та господарювання, здійснення державного контролю якості сільськогосподарської продукції, додержання технічних умов, вимог технічних регламентів, державних стандартів та інших нормативно-технічних документів під час її виробництва, зберігання та реалізації, ведення технологічних процесів. Здійснює інші функції.

Державна інспекція по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів є окремим підрозділом Міністерства аграрної політики України, яка діє на підставі Положення і забезпечує в межах наданих повноважень реалізацію державної політики з питань нагляду за технічним станом машин та обладнання підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також здійснення через систему органів Держтехнагляду державного технічного нагляду за дотриманням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами правил технічної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, посівних та збиральних машин), правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях галузей агропромислового виробництва.

Державний насіннєвий контроль здійснюється Українською державною насіннєвою інспекцією Міністерства аграрної політики України, повноваження якої закріплені в Положенні про Українську державну насіннєву інспекцію, затвердженому наказом Мінагрополітики України від 19 грудня 2000 р. № 255.

Українська державна насіннєва інспекція Міністерства аграрної політики України відповідно до Закону України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал'", є органом державного контролю в насінництві. Вона очолює службу державного насіннєвого контролю України, яка складається з Укрдержнасінінспекції, Державної насіннєвої інспекції Автономної Республіки Крим, обласних, міжрайонних, районних та міських державних насіннєвих інспекцій.

Ця інспекція та її органи на місцях здійснюють державний контроль за діяльністю суб'єктів усіх форм власності й господарювання у сфері насінництва, які займаються виробництвом, заготівлею, обробкою, зберіганням, реалізацією й використанням насіння сільськогосподарських культур, декоративних і лікарських рослин та садивного матеріалу картоплі щодо додержання ними методичних і технологічних вимог із забезпечення сортової чистоти, біологічних і урожайних властивостей сорту та посівних якостей насіння, за веденням документації сортових посівів, ділянок гібридизації насіння, за правильним відбором проб на визначення посівних якостей насіння для власних потреб виробника, за оформленням документів про сортові, гібридні та посівні якості насіння, за введенням насіння в оборот. Важливим є той факт, що право видачі документів про якість насіння для всіх видів використання та в експортно-імпортних операціях надається лише державним насіннєвим інспекціям.

Згідно із Законом України від 30 червня 1993 р. "Про карантин рослин" в системі Мінагрополітики діє Головна державна служба з карантину рослин. Вона діє на підставі Статуту державної служби з карантину рослин України, який Кабінет Міністрів затвердив своєю постановою від 28 жовтня 1993 р. № 892. На неї покладено обов'язок здійснювати систему державних заходів щодо захисту рослин, продукції їх перероблення, сировини, окремих вантажів тощо від карантинних об'єктів.

До державної служби з карантину рослин належать: Головна державна інспекція з карантину рослин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральний фумігаційний загін Мінагрополітики, інші спеціальні органи в галузі карантину рослин, підпорядкованих Головній державній інспекції з карантину рослин.

Статут державної служби визначає основні завдання з карантину рослин, до яких належить: охорона території країни від занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантинних об'єктів; їх своєчасне виявлення, локалізація й ліквідація, а також запобігання проникненню їх в регіони країни, де вони відсутні, здійснення державного контролю за додержанням особливого карантинного режиму й вжиттям заходів щодо карантину рослин під час вирощування, заготівлі, вивезення, ввезення, перевезення, зберігання, перероблення, реалізації та використання підкарантинних матеріалів та об'єктів.

До компетенції органів державної служби з карантину рослин віднесено: проведення експертизи підкарантинних матеріалів та об'єктів, видача карантинних документів на імпорт насіння, рослин і продукції рослинного походження; внесення подання до Кабінету Міністрів України про запровадження особливого карантинного режиму, здійснення контролю за додержанням законодавства з карантину рослин, зокрема під час укладання договорів (контрактів) на завезення з-за кордону продукції рослинного походження; державний контроль за вжиттям карантинних заходів підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Для виконання цих повноважень вказані органи мають право вживати відповідно до законодавства термінові заходи щодо локалізації та ліквідації карантинних об'єктів, запобігання їх поширенню.

Закон України від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину" передбачає здійснення державного ветеринарного контролю. Органом, який виконує ці функції є Державний департамент ветеринарної медицини, що діє на підставі Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2001 р. № 641. Державний департамент ветеринарної медицини є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і йому підпорядковується. Напрямами його діяльності є:

здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю й нагляду за якістю та безпекою сировини, продовольчої сировини, продуктів та харчових продуктів тваринного походження, а також охорони території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони будників інфекційних хвороб тварин;

узагальнення практики застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції, розробка пропозицій щодо вдосконалення цього законодавства;

розроблення й реалізація в установленому порядку комплексу заходів щодо: охорони території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин; профілактики, діагностики інфекційних, інвазійних і незаразних захворювань тварин та їх лікування; захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей; державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду за виробництвом доброякісної у ветеринарно-санітарному відношенні продукції тваринного походження тощо.

Держветмедицини виконує свої повноваження безпосередньо та через управління ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, обласних і районних держадміністрацій, регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті, підприємства, установи і організації ветеринарної медицини.