Ерозивний стоматит

Ерозивний стоматит (Stomatitis erosiva) — інфекційне захво­рювання, збудником якого є диплокок. Інфекційну природу за­хворювання описали І.О.Новик і Є.В.Скроцький 1938 p.

Збудник ерозивного стоматиту має форму коротких паличок з заокругленими кінцями, рідше — витягнутих коків. Роз­міщується попарно, нерідко накопичується в епітеліальних клітинах та біля них. Ці мікроорганізми грамнегативні, спор не утворюють, інколи оточені капсулою.

Ерозивний стоматит уражає людей різного віку (частіше 20— 40 років), з однаковою частотою чоловіків і жінок, рідше дітей. Захворювання інколи набуває характеру епідемії, хоча воно ма-локонтагіозне. У більшості випадків ерозивний стоматит розви­вається після перенесеного грипу, ангіни чи іншої інфекції. Сприяють виникненню захворювання термічні або хімічні под­разнення СОПР, хірургічні втручання. Тривалість інкубаційного періоду становить 2—6 діб.

Клініка. Хворі скаржаться на свербіння, печіння, інколи не­значну болючість у порожнині рота під час вживання їжі. В лег­ких випадках скарги відсутні. Для ерозивного стоматиту типові два елементи ураження — ерозія та еритема.

Ерозивний стоматит розпочинається з появи на CO губ (пере­важно нижньої), твердого піднебіння (в зоні переходу твердого піднебіння в м'яке), рідше — на щоках і язиці чітко обмежених еритематозних плям невеликого розміру. CO в цих місцях набряк­ла, епітелій місцями десквамується, утворюючи поверхневі ерозії. Піднебінний язичок та зів можуть бути гіперемійовані.

Ерозії, які розміщуються на гіперемійованій CO, мають круглу форму, діаметр їх не перевищує 2—3 мм. Пізніше вони зливаються, досягаючи 20 мм і більше. Відмітною особливістю елементів ураження при ерозивному стоматиті є відсутність нальоту і плівок на поверхні ерозій. Ерозії весь час чисті, по­лум'яно-червоного кольору, чітко відмежовані. Набряклий епітелій, що оточує ерозії, легко відшаровується при меха­нічному зскрібанні. За декілька діб ерозії епітелізуються. Епітелізація починається з країв ерозії.

При ерозивному стоматиті в процес ніколи не залучається шкіра. Регіонарні лімфатичні вузли незначно збільшені або без змін. Тривалість захворювання становить 4—10 діб, інколи про­цес набуває затяжного характеру. Ерозивний стоматит може ре-цидивувати, проте прогноз завжди сприятливий.

Диференціальна діагностика. Ерозивний стоматит необхідно диференціювати від грипозного та герпетичного стоматиту. Ве­ликою мірою полегшують діагностику відсутність в анамнезі пухирців, значної болючості, нальоту на поверхні ерозій та не­великі їх розміри. Можливе знаходження збудника (диплокока) в зскрібках з поверхні ерозій.

Лікування. Часто буває досить місцевої етіотропної (оброб­лення СОПР лише антисептичними засобами або антисептич­ними засобами у поєднанні з місцевоанестезуючими: сульф­аніламідні препарати у вигляді присипки, паст) та патогене­тичної терапії (протизапальні засоби і препарати кератопла-стичної дії).

У разі потреби призначають загальну етіотропну (анти­біотики або сульфаніламідні препарати), патогенетичну (проти­запальні засоби) і симптоматичну терапію.