Дифтерія (dyphtheria) — гостра інфекційна хвороба, яка передається повітряно-крапельним шляхом.
Етіологія. Збудником дифтерії є дифтерійна паличка (Леф-флера).
Клініка. Дифтерія уражає зів і мигдалики. При цьому спостерігаються катаральне запалення CO зіва, піднебінних дужок, піднебінного язичка, набряк мигдаликів. На них утворюються масивні фібринозні білі або сірувато-білі плівчасті нальоти, які поширюються на CO носової частини глотки, тверде піднебіння, дужки і м'яке піднебіння. Плівчастий наліт щільно спаяний з підлеглими тканинами і дуже важко знімається, оголюючи поверхню, що кровоточить. Виникнення плівок пов'язане з фібринозною формою запалення і є місцевою реакцією на заглиблення палички Леффлера і її токсинів. З прогресуванням хвороби наліт поширюється і потовщується, колір його стає брудно-сірим. Якщо плівки зняти, вони утворюються знову. В порожнині рота плівки розміщуються також на яснах та язиці. Підщелепні лімфовузли збільшені, болючі.
Диференціальна діагностика. Дифтерію слід відрізняти від скарлатини, інфекційного мононуклеозу, лейкозу, ангіни Вен-сана.
Наявність щільних брудно-сірих плівок з характерним солодкуватим запахом, реакція лімфовузлів, а також результати
бактеріологічного дослідження дають можливість виключити інфекційний мононуклеоз. Відсутність характерних змін у картині крові, ураження мигдаликів і частіше — задніх відділів порожнини рота дають підставу виключити лейкози. При ангіні Венсана за допомогою мікроскопічного дослідження визначають характерний фузоспірилярний симбіоз, при дифтерії — паличку Леффлера.
Лікування. Місцеве — полоскання рота 2% розчином борної кислоти, антибіотиками у поєднанні з ферментами, штучним лізоцимом, окисниками, 1% розчином галаскорбіну, соком каланхое. Перелічені лікарські засоби застосовують залежно від стадії захворювання (гідратація чи дегідратація). Для профілактики дифтерії важливе значення має щеплення анатоксином.