Контактні та токсико-алерпчні медикаментозні стоматити

Катаральний та катарально-геморагічний стоматити (гінгівіт, глосит) є найчастішими формами уражень СОПР при алергії. Вони можуть виникати при застосуванні будь-яких лікарських засобів. Хворі скаржаться на відчуття печіння, свербіння, су­хості у роті, а також на біль під час вживання їжі. Загальний стан їх при цьому, як правило, не порушується. Об'єктивно відзначаються гіперемія і набряк СОПР, на бічних поверхнях язика та щоках по лінії змикання зубів чітко проявляються відбитки зубів.

Язик гіперемійований, яскраво-червоного кольору. Сосочки бувають гіпертрофовані (малиновий язик) або атрофовані (ла­кований язик). Водночас може мати місце катаральний гінгівіт (мал. 104). У деяких випадках на тлі катарального стоматиту з'являються геморагічний висип, енантеми, частіше у ділянці твердого і м'якого піднебіння.

Диференціальна діагностика. Катаральні та катарально-геморагічні ураження СОПР при алергії треба диференціювати від подібних змін при патології травного каналу, гіпо- і авітамінозах (аскорбінової кислоти, тіаміну, піридоксину, ціанокобаламіну), ендокринних порушеннях, цукровому діабеті, серцево-судинній патології, захворюваннях крові, грибкових ураженнях, грипі та ін.

Ерозивні ураження CO виникають на фоні набряку та гіперемії у ділянці губ, щік, бічних поверхонь язика, твердого піднебіння.

При цьому спостерігаються різної величини болючі ерозії, покриті фібринозним нальотом. Ерозії можуть зливатись між собою, утворюючи суцільну ерозивну поверхню (мал. 105). Язик при цьому обкладений нальотом, набряклий. Ясенні між­зубні сосочки гіперемійовані, набряклі, легко кровоточать при дотику.

Підщелепні лімфатичні вузли збільшені і болючі. Загальний стан порушується: спостерігаються підвищення температури тіла, нездужання, відсутність апетиту.

Іал. 104 Медикамен-ззний катаральний гін-востоматит

[ал. 105 Медикамен-)знийерозивний сто-атит

Диференціальна діагностика. Ерозивні ураження алергічного незу треба диференціювати від герпетичного й афтозного сто-атитів, пухирчастої хвороби, БЕЕ

Виразково-некротичні ураження СОПР алергічної природи не-хнорідні Процес може локалізуватися на твердому піднебінні, іиці, щоках Інколи він буває дифузним, із залученням CO не

Мал.106 Медикамен­тозний виразково-нек­ротичний стоматит

лише рота (піднебінних мигдаликів, задньої стінки глотки), а й всього травного каналу. Виразки вкриті некротичним розпадом білясто-сірого кольору (мал. 106). Хворі скаржаться на сильний біль у роті, утруднення його відкривання, біль під час ковтання, підвищення температури тіла.

Диференціальна діагностика. Виразково-некротичні ураження алергічної природи треба відрізняти від виразково-некротичного стоматиту Венсана, травматичних і трофічних виразок, специ­фічних уражень при сифілісі, туберкульозі, а також виразкових уражень при захворюваннях крові.

Алергічна (анафілактоїдна) пурпура, геморагічний васкуліт, хвороба Шенлейна — Геноха — асептичне запалення дрібних судин, обумовлене ушкоджуючою дією імунних комплексів. Проявляється геморагіями, порушенням внутрішньосудинного згортання крові й мікроциркуляторними розладами.

Ураження СОПР при хворобі Шенлейна — Геноха характе­ризується геморагічними висипаннями на яснах, щоках, язиці, піднебінні. Петехії та геморагічні плями діаметром від 3—5 мм до 1 см не виступають над рівнем CO і не зникають при натис­куванні склом (мал. 107). Загальний стан хворих порушений: їх непокоять слабість, нездужання.

Диференціальна діагностика. Алергічні геморагічні висипання треба диференціювати від хвороби Верльгофа, гемофілії, авітамінозу С.

Діагностика алергічних уражень грунтується на таких крите­ріях:

1. Алергологічний анамнез.

2. Особливості клінічного перебігу (гіперергія).

Мал.107. Синдром Шенлейна — Геноха (анафілактична пурпура)

3. Результати специфічних алергологічних, шкірно-алергічних проб (скарифікаційна, гістамінова, з бактеріальними алергенами, реакція лейкоцитолізу).

4. Дані гемограми (еозинофілія, лейкоцитоз, лімфопенія).

5. Результати імунологічних реакцій (Шеллі, Кумбса та ін.). Лікування алергічних уражень повинно проводитися залежно від гостроти перебігу і характеру клінічних проявів захворюван­ня, даних анамнезу та результатів клініко-лабораторних дос­ліджень.

При цьому слід дотримуватись загальних засад терапії:

1. Етіотропне лікування: усунення впливу АГ на організм.

2. Патогенетичне лікування:

— пригнічення проліферації лімфоцитів та біосинтезу AT;

— пригнічення сполучення АГ з AT;

— специфічна десенсибілізація (утворення захисних блокую­чих AT);

— інактивація БАР (інгібітори протеолітичних ферментів, пре­парати з антигістамінною та антисеротоніновою активністю);

— захист клітин від дії БАР.

3. Симптоматичне лікування: вплив на вторинні прояви та ускладнення (корекція функціональних порушень в органах і системах: спазмолітичні, серцево-судинні засоби та ін.).

Крім того, будуючи схему терапії, необхідно враховувати, що ліку­вальні заходи повинні впливати на різноманітні фази алергічної реакції:

1. Імунологічну (вилучення АГ, його денатурація, зменшен­ня надходження в організм, сприяння утворенню захисних бло­куючих AT).

15*

2. Патохімічну (вплив на проміжні субстанції алергічної ре­акції — БАР: гістамін, серотонін та ін.).

3. Патофізіологічну (застосування нестероїдних та сте­роїдних засобів і вплив на вторинні прояви й ускладнення алергічних реакцій — симптоматична терапія).

У разі розвитку алергічних реакцій негайного типу (ана­філактичний шок, набряк Квінке, кропив'янка) потрібна негай­на допомога. Передусім необхідно припинити подальший до­ступ в організм речовини, що викликала алергічну реакцію (зняти пов'язку з лікарськими препаратами, промити пародон-тальні кишені, шлунок тощо), і ввести хворому підшкірне 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну та 0,5 мл цього розчину в осередок ураження.

У тяжких випадках вводять суміш такого складу: 1 мл 0,1% розчину адреналіну, 1 мл 0,1% розчину атропіну, 10 мл 10% розчину кальцію хлориду і 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

З метою впливу на БАР вводять: кортикостероїди — 80—100 мг преднізолону (або 4—8 мг дексаметазону) з гепарином; анти-гістамінні засоби — 1 мл 1% розчину димедролу (або 2% розчи­ну супрастину чи 2,5% розчину піпольфену).

Симптоматична терапія: стимуляція діяльності серця: 1—2 мл кордіаміну підшкірне або 1 мл 10% розчину коразолу; стимуляція центру дихання: 0,5—1 мл цититону, киснева терапія, у разі зу­пинки дихання — штучна вентиляція легень. При розвитку набря­ку гортані — інтубація, пункція трахеї чи трахеостомія.

Схема терапії захворювань СОПР, що перебігають за типом алергічних реакцій сповільненого типу, включає етіотропне, па­тогенетичне і симптоматичне лікування (загальне і місцеве). Загальну патогенетичну терапію складають методи специфічної і неспецифічної гіпосенсибілізуючої терапії. Специфічну гіпосен-сибілізуючу терапію проводять за спеціальними схемами після ретельного алергологічного обстеження і встановлення у хво­рого стану сенсибілізації до певного алергену. Неспецифічна гіпосенсибілізуюча терапія реалізується призначенням препа­ратів кальцію, гістаглобуліну (на курс — 4—10 ін'єкцій, вводять через 3—4 доби), антигістамінних засобів, а також аскорбінової кислоти чи аскорутину.

За тяжкого перебігу призначають кортикостероїдні препара­ти (преднізолон по 30—50—80 мг, дексаметазон — 4—6 мг, тріамцинолон — 10—12 мг) за узвичаєними схемами.

Місцеве лікування, як правило, проводять за принципами терапії катарального стоматиту чи ерозивно-некротичних ура­жень СОПР. Тому арсенал засобів місцевої терапії включає ан­тисептики з анестезуючими засобами, антигістамінні та корти­костероїдні препарати, протизапальні засоби та інгібітори протеїназ.

При некротичних ураженнях показані протеолітичні фер­менти; для відновлення CO — кератопластичні засоби.

Дієта повинна сприяти виведенню алергену і пригніченню алергічної реакції. Тому призначають лужне питво, соки, багаті аскорбіновою кислотою, та овочеві страви, зокрема з буряка й моркви, які нормалізують роботу кишок.