Відображення індоєвропейських коротких голосних у давньогерманських мовах

Короткі голосні.

Германська ǎ відповідає двом індоєвропейським голосним ǎ та ǒ, оскільки індоєвропейська ǒ > герм. ǎ:

і.-є. ǎ || герм. ǎ: авест. ana, грец. ana, рос. на – гот. ana, двн.-ісл. ana, двн.-фр., двн.-сакс. an, двн.-в.-нім. ana.

і.-є. ǒ || герм. ǎ: двн.-інд. ghortó, грец. χóρτος, лат. hortus ‘сад’ – гот. gards ‘дім’, двн.-в.-нім. gart, двн.-сакс. gardo, двн.-фр. garda, двн.-ісл. garðr.

Розвиток нової фонеми – короткої ǒ відносять у германських мовах до періоду їх окремого існування.

Індоєвропейські короткі ĭ, ĕ, ŭ могли переходити у відповідні германські без змін. Проте, якщо за кореневим голосним слідували вузькі голосні і(j) або u, а також сполучення “носовий+приголосний”, то кореневий приголосний звужувався, в інших випадках у давньогерманських мовах, за виключенням готської, зберігалися широкі звуки:

і.-є. ĭ || герм. ĭ: лат. piscis ‘риба’ – гот. fisks, двн.-ісл. fiskr, двн.-англ., двн.-сакс., двн.-в.нім. fisc.

і.-є. ĕ || герм. ĕ: грец. έδω, лат. edo ‘їсти’, лит. ėdmi – двн.-англ. etan, двн.-в.-нім. eЗЗan, двн.-ісл. eta.

і.-є. ĕ || герм. ĭ: грец. μετά ‘між’ – гот. miþ, двн.-англ. mid, двн.-в.-нім. mit, двн.-фр. mith, двн.-сакс. mið.

і.-є. ŭ || герм. ŭ: скр. sûnú, авест. hunu, лат. sūnu, лит. sūnús ‘син’ – гот. sunus, рун. sunuR, двн.-ісл. sunr, двн.-англ., двн.-в.-нім., двн.-сакс., двн.-фр. sunu.

і.-є. ŭ || герм. ǒ:скр. yugá, грец. ζυγόν, лат. jugum, вал. iau ‘ярмо’ – двн.-англ. geoc, двн.-в.нім. joch, двн.-сакс., двн.-ісл. ok.