Загальноіндоєвропейські риси у системі голосних давньогерманських мов

Спільноіндоєвропейській мові властива чітка різниця між короткими та довгими голосними. Реконструйована система голосних для піздньоіндоєвропейської мови має такий вигляд:

голосні верхнього підйому: іī uū

голосні середнього підйому: eē oō

голосні нижнього підйому: аā

У ненаголошених складах зустрічався також короткий голосний [ ] (‘шва примум’), який відбився в санскриті як і, а в інших індоєвропейських мовах як а.

Індоєвропейські дифтонги утворилися шляхом сполучення коротких або довгих голосних а, е, о з глайдом (пазвуком), у ролі якого виступали і, и, r, l, m, n. Отже, існували наступні дифтонги: *ai, au, ar, al, am, an, *eu, *ou, *ei, *oi.

Особливістю германських голосних порівняно з індоєвропейськими була залежність від сусідніх голосних та приголосних. Для спільногерманської мови властива чітка різниця між довгими і короткими голосними. Короткі голосні представлені такими фонемами:

· голосні верхнього підйому ĭ, ŭ

· середнього ĕ

· нижнього ǎ

Реконструйована система довгих голосних складалася із 4 фонем:

Отже, в германських мовах зникли короткий ǒ та довгий ā. Змін зазнали індоєвропейські ĭ, ŭ, ĕ, яким властиве уподібнення голосного кореня голосному суфікса або закінчення (спільногерманське переломлення). Існували також такі дифтонги: ei, ai, eu, au.