Реакція в Зх. Світі на «жовтневий» переворот 1917 р. в Росії

Жовтне́вий переворо́т, інакше відомий як Велика Жовтнева Соціалістична революція — революція в Росії, внаслідок якого владу захопили більшовики. Під час Жовтневої революції більшовики отримали перемогу над іншими партіями і встановили диктатуру над суспільством, яка тривала сім десятиліть.25 жовтня 1917 р. більшовики повалили Тимчасовий уряд і на II Всеросійському з'їзді Рад утворили Раднарком на чолі з В.Леніним. Сприйняли її негативно. Офіційно держави Антанти підтримували уряди окремих районів Росії які перебували під контролем білогвардійців. Розпочата інтервенція: війська Великобританії та Франції висадилися на Чорноморському узбережжі поблизу Одеси, в Грузії, на Далекому Сході (японці). Підтримка Польщі у веденні нею війни проти Радянської Росії. Поступово у ставленні до більшовиків відбуваються зміни. Великобританія укладає 1921 р торговельну угоду. Дипломатичну ізоляцію Радянської Росії було подолано у 1922 році коли Німеччина з одного боку і Радянський уряд з другого уклали Раппальський договір. На систему Міжнародних економічних відносин в першій половині 20-го століття певний вплив мала Велика жовтнева соціалістична революція (Жовтневий переворот в Росії). Цей вплив мав прояв у тому, що Радянська Росія після жовтня 1917 року, а пізніше Радянський Союз (після 1922 року) виявився ізольованим від світогосподарських зв'язків. Головна причина – політика уряду Радянської Росії і Радянського Союзу і реакція на цю політику країн світу. Радянський уряд конфіскував будь-яку іноземну власність на своїй території і відмовився визнати зовнішні борги попередніх режимів. Перша реакція країн світу була бойкотувати Радянську Росію. Якщо в 1913 році зовнішньоторговельний оборот Росії піднявся до рівня 2,3 млрд. рублів, то в 1919 році цей показник становив всього 2,6 млн. рублів. Економічну блокаду Радянського Союз однією з перших прориває Великобританія. В 1921 році цю ініціативу підтримали цілий ряд держав Європи (Німеччина, Італія, Данія, Австрія).

6. Утворення Ліги Націй. У розпал 1 світової війни, коли з фронтів приходили звістки про численні жертви і масові руйнування, зародилася ідея створення міжнародної організації, здатної назавжди покінчити з війнами і забезпечити мирну співпрацю народів світу. Спеціальні комісії в США, Великій Британії, Фр., Італії розробляли проект про створення такої між нар.організації. Ще поч..роботи мирної конференції було досягнуто згоди про необхідність створення Ліги націй, проте в справі черговості обговорення її статуту виявлялися розбіжності. Навколо кожного пункту статуту між учасниками конференції розгорталися дискусії. Було відхилено пропозицію Япон.делегації включити Статут про положення рівність рас. Прийнятий в остаточному вигляді 14.02.1919р. Статут Ліги націй містив 26 статей, які регулювали структуру, функції і принципи діяльності цієї організації. Згідно зі статутом головними органами Ліги націй були Загальні збори представників країн учасниць(Асамблея), Рада, що складалася з представників великих держав США,Великої Британії, Франції, Італії та Секретаріат.У статуті передбачалося, що всі члени Ліги націй виступатимуть за скорочення озброєнь до мінімуму, зобов’язуються оберігати терит.цілісність та існуючу політ.незалежність усіх членів Ліги. Окремий пункт статуту підкреслював, що Ліга націй у випадку в загрозі війни повинна вжити заходів, здатних дієвим чином зберегти мир. Ліга націй об'єднувала 44 країни світу.. Робочими мовами Л. Н. були французька і англійська. Місцем перебування головних органів Л. Н. була Женева (Швейцарія). При Л. Н. на правах автономних орг-цій діяли Міжнародна організація праці та Постійний трибунал міжнарод­ного правосуддя. Як орг-ція із забезпечення миру, Л. Н. не змогла створити ефективної системи міжна­родної безпеки, що стало причиною поступового занепаду її авторитету. З різних причин зі складу Л.Н. вийшли Бразилія (1926), Японія і Німеччина (обидві -1933), Гватемала, Нікарагуа, Ефіопія (всі - 1936), Іта­лія, Парагвай, Сальвадор (всі - 1937). Л. Н., висту­паючи за збереження миру у всьому світі, у 2-й пол. 1930-х років не виробила ефективного механізму стримування тенденцій застосування сили для вирішення міжнар. проблем. Нездатність Л. Н. запо­бігти агресивним діям (окупація Ефіопії Італією, аншлюс Австрії, загарбання Судетської обл. Чехословаччини нацист. Німеччиною) Рішення про розпуск Л. Н. прий на 21-й сесії Асамблеї 18.04.1946. Все майно Л. Н. передано ООН.

7. Вашингтонська конференція 1921-1921рр. Ініціатором скликання нової міжнародної конференції виступали США. 11серпня1921р. президент США дж. Гардін запросив до Вашингтона представників ВБ, Фр., Італії, нідерландів, Бельгії, Португалії, Японії та Китаю для участі конференції, яка б розглянула питання про роззброєння військово-морських сил, вирішила б проблеми далекого сходу і тихоокеанського регіону. Японія, що не брала участі у Паризькій конференції прагнула домогтися певних переваг на Далекому Сході та в тихоокеанському регіоні;США мали на меті політ.закріпити своє лідерство у світі. США також намагалися примусити ВБ скоротити свій флот. У рамках Вашингтонської конференції було підписано 3 великомасштабні договори і досягнуто кілька 2-сторонніх угод. Першим був договір чотирьох держав про тихий океан(13.12.1921р), термін дії якого було визначено на 10років. Відповідно до його умов втрачав силу англо-японський союз про поділ сфер впливу в Тихому океані між цими 2 країнами. США, ВБ, Японія та Фр. брали взаємні зобов’язання поважати права сторін стосовно їх острівних володінь у зоні Тихого океану. Договір 9 держав(США,ВБ,Фр.,Япон.,Італії, Бельгії, Нідерландії, Португалії і Китаю), укладений 6.02.1926р. проголошував принцип поважання суверенітету, терит.цілісності й адмініс.недоторканості Китаю, надавав рівню можливості країнам учасницям у торгівлі й участі в промисловому розвитку на всій території Китаю. 6.02.1922р. було підписано договір 5 держав(США,ВБ,Японія,Франція і Італія), про обмеження морських зброєних сил, зокрема про встановлення граничного тоннажу лінійного флоту й кількості лінкорів.Держава, що підписала договір заборонялося будувати й купувати кораблі такого типу в інших країнах водотоннажністю понад 35тис.тонн. Цей договір скасовував принцип розбудови брит.флоту, тобто право Анг.мати флот, що кількісно та якісно дорівнював флотам 2 держав разом взятих. Отже, Вашинг.конференція закріпила панівну роль у світі США і мала надати світові додаткові гарантії нового глобального конфлікту.

8.Версальський мирний договір. Паризька мирнаконференція Першочергове завдання повоєнного світового порядку полягало в необхідності юридично оформити результати війни та укласти мирні договори з переможеними державами. Для цього було скликано міжнародну конференцію в Парижі, яка відкрилася 18 січня 1919р. і працювала з перервами до 21 січня 1920р.. Її учасниками стали 27 країн, що воювали на блоці Антанти, або підтримували її. Паризька конференція стала найбільш представницькою за всю історію дипломатії. Загальна кількість її учасників 10 тис.осіб. Серед них- глави держав міністри закордоних справ, експерти, фахівці з різних галузей, журналісти. Конференція, яка повинна була розв’язати життєво важливі для народів проблеми, була вкрай невдало підготовлена. Відкрив Конференцію президент Фр. Р. Пуанкаре, а головував прем’єр міністр фр. уряду Ж. Клемансо.Центральним пунктом у роботі конференції було обговорення проекту договору з Нім., яку було визнано винною у розв’язанні світової війни. Особливо серйозні суперечки точилися довкола терит., екон., війс.та колоніального питань. 28.06.1919р. в дзеркальній залі Версальського палацу, був підписаний мирний договір з переможеною Нім. Версальський договір містив 15 розділів. Нім.зобов’язувалась: 1.дотримуватися встановлених згідно з договорів кордонів з Бельгією, Люксембургом, Фр., Австрією, Польщею, Данією. 2.здійснити демілітаризацію Рейнської зони.3. повернути під фр.суверенітет Ельзас і Лотарингію.4. визнати незалежність всіх територій Рос.імперії, які входили до її складу до 1.08.1914р. 5.відмовитися від власних колоній. 6. Скоротити армію і ф лот, скасувати Генштаб, загальну військову повинність. 7.сплатити репарації переможцям. 8. Відкликати свої війська з Прибалтики. 9. Дотримуватися принципу найбільшого сприяння екон.відносинах із союзними державами. Скасувати всі екон.угоди з Росією, Румунією, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією. Складовою частиною Версальської системи стало прийняття статуту Ліги націй. Версальський договір набув чинності у січні 1920р., він офіційно завершив 1 світову війну.

9. Українське питання у політиці західних держав (1918-1923).
Важливе місце в роботі Паризької конференції займали питання визнання держав які перебували в процесі утворення. У Париж приїхали делегації з країн Балтії, Закавказзя та України. Українська делегація на Паризькій мирній конференції була спільною від УНР і ЗУНР. Спочатку її очолював колишній іністр Центральної Ради), а з 22 серпня 1919 р. – М. Тишкевич. Заступником голови призначено В. Панейка (держ. Секретаря закордонних справ ЗУНР). Членами делегації були А. Марголін, професори О. Шульгин, М. Туган-Барановський, доктор М. Матюшенко, Д. Ісаєвич. У Парижі до складу делегації включено представника українців Канади М. Кушніра.Від самого початку роботи конференції російські кола, польська делегація розгорнули антиукраїнську компанію, зображаючи представників України лише як колишніх австрійських союзників або пробільшовицьки налаштованих політиків.Найбільш непримирену позицію що до визнання укр. державності займала французька делегація на чолі з Ж. Клемансо. На пропозицію одного з дипломатів визнати незалежність України він заявив, що «Галичина і Україна – дві окремі справи. Галичина є спадщиною Австро-Угорської держави, Україна – спадщиною Росії. Тому й говорити про ці країни треба окремо».Поміркованішу позицію займала англійська делегація, очолювана Д. Ллойд-Джорджем, який різко виступав проти анексії укр. земель Польщею: «Польща не повинна поглинати населення яке не є і не хоче бути польським». /Лінія Керзона/ Американська делегація формально виступила за надання автономії укр. народові в складі новоутворених держав. Наголошувала, що Сх. Галичина може бути приєднана до України якщо «виявить життєздатність». У випадку, коли Україна перебуватиме у «стані хаосу», Східну Галичину рекомендували приєднати до Польщі як провінцію з «самоврядуванням, котрій Ліга націй гарантує право вирішити пізніше свою незалежність». Незважаючи на окремі розходження в позиціях делегацій країн Антанти щодо вирішення укр. питання, вони були єдиними в прагненні не допустити проникнення більшовизму в Європу. Тому 25 червня 1919р. – Антанта визнавала за Польщею право окупувати Сх. Галичину. Проте Рада послів Антанти не погодилась. Поразка укр. армії у війні з поляками і більшовиками 1919-1920рр. призвела до ще більшого послаблення позицій укр. делегації в Парижі. Після укладання Ризького договору (1921)між Польщею і Радянською Росією, за яким зах. укр. землі відходили до польської держави, укр. еміграційний уряд висловив протест у Лізі націй. Проте 14.03.1923 р. було прийняте остаточне рішення про приєднання Сх. Галичини до Польщі з умовою надання укр. населенню автономії. Але умова була чисто декларативною. Інші укр. території: 10.09.1920 – Сен-Жерменський договір: Буковина включена до Румунії; 04.06.1920 – за Тріанонським: Закарпаття до Чехословаччини. Висновок: Версальська система поділила укр. землі між 4-ма державами.

10. Конференція в Локарно в 1925р. Ще одна між нар.проблема, що постала у 20рр.стосувалася створення колективної системи європейської безпеки та послідовне скорочення нац..озброєнь. Франція в пошуках противаги Нім.уклала воєнно-політ.договори з Чехословаччиною, Югославією і Румунією. В той же час Фр.позбавлена підтримки зх..держав йшла на поступки: прийняла план Дауса, погодилась з анг.планом європейської безпеки, що передбачав вступ Нім.до Ліги націй. План Анг. Ліг в основу конференції скликаної з 5-16жовтня1925р. у швейцарському місті Локарно. Політ.ядро всього доробку конференції становив Рейнський пакт між Бельгією, Нім., Фр.,ВБ та Італією. Це був 2-сторонній гарантійний договір, в якому визначено гарантійні зобов’язання територіального статус-кво. Держави учасниці брали на себе зобов’язання надання негайної збройної допомоги державі яка зазнає занепаду, в разі коли б Бельгія або Фр.атакували Німеччину або якби Нім.чинила агресію проти однієї з цих держав. У результаті на конференції у Локарно не було укладено заг.договору, який би стосувався усіх кордонів Нім., а йшлося лише про гарантії зх..кордону. тільки Фр., що була вже раніше зв’язана союзними договорами Польщею та Чехословаччиною уклала з ними гарантійні трактати. Згідно з ними ці держави зобов’язувалися надавати взаємну збройну допомогу у випадку нім.агресії, але лише після засудження дій Нім.радою Ліги націй. Локарнський пакт був регіональним пактом колективної безпеки нового типу, в якому поєднувалося старий принцип договору про взаємну допомогу з системою колективної безпеки. Наслідком Локарнських угод стали прийняття Нім.до Ліги націй 8.03.1926р. Зх.держави оцінювали Локарно як ліквідацію війни назавжди.

11.Пан"європейський рух.
Засновник руху за Пан’вропу – Ріхард Коденгоф-Калергі. Своє бачення об’єднаної Є. він вперше виклав у статті «Пан’європа – пропозиція», яка з’яв. 15.11.1922 р. в берлінській і віденській газетах. У 1923 р. у замку Вюртінг він написав свою програмну книгу «Пан’європа», зміст якої став його життєвою темою.не йшлося ні про академічний захист, ні про натхненну книгу для політиків, а про початок для масового руху. Він вважав, що вся проблема полягає у застарілій політичній системі, а об’єдн. Європи має стати стратегією виживання. Об’єдн. Народів може відбутись або добровільно – через утвор.Пан’європ.держ.об’єдн., або через насильницьке завоювання Росією.
Саме молодь Єю. Покликана вести рух. Символом рузху він обрав в 1923 р. червоний хрест на золотому сонці – символ людяності та духу.Заклик К.-К. швидко знайшов прихильників (Гарден, Цвейг, брати Манн, Рільке, Фройд). В Австрії президентом пан’європ.унії став Ігнац Зайпель.
Австр. Уряд надав у розпорядж.Пан’є.унії приміщення у віденському Гофбурзі, які були центр.офісом до приєдн в 1938 р. В Австр. І Нім. Рух швидко знайшов прибічників. У квітні 1924 р. вперше з’яв щомісячний журнал «Пан’європа», як офіц. Орган унії. У наступні місяці К.-К. намагався започаткувати свій рух у якомога більшій к-сті країн.
3-6.10 він скликав перший конгрес Пан’європи у Відні, в якому взяли участь 2000 осіб 24-х націй. Ріхард К.-К. був обраний Міжнародним През шляхом акламації. У 1927 р. почес през Міжнар Пан’’європ унії став Арістид Бріан.
На пропозицію К.-К. Бріан на виступі перед Женевським нар зібранням запропон утвор Федерації європ націй. Але в 1929 р. провалюється спроба об’єдн Нім. Після смерті Штреземана, економ кризи і падіння рейтингу Бріана.