Дія третя

Кунштація та ж.

Явдоха, Маруся прибрана. Цвіркун і Цвіркунка, виводячи Марусю з хати.

Цвіркунка

Бач, яка тепер ти хороша, Марусю, що аж подивитись любо! Так як маків цвіт! Нехай уже тобі бог помага на добре діло. Не журись, доню, все гаразд буде. Воно тілько спершу трохи страшненько виходить заміж, а далі й байдуже...

Кулина і китишний ¹ сотник Тупиця.

Кулина в сльозах чіпляється на шию Явдосі і тяжко тужить.

Ой матінко!

Голубочко!

Рятуй мене,

Лебідочко!

Оборони

Од напасти!

Не дай мені

Враз пропасти!

Харько мене

Ізвів стидкий!

Хотів сватать, —

Збрехав бридкий!

Літа мої

Дорогії,

Літа мої

Золотії,

Ізвів марно,

І барвінок

Зом’яв, ненько,

Як починок!

¹ Китишний — тим звався сотник, що китиця в його була коло шаблі (примітка автора). /309/

Твою дочку

Хоче брати,

Мене бідну

Зацурати!..

Ой матінко!

Голубочко!

Рятуй мене,

Лебідочко!

(За сльозами більш не здужа співати)

Явдоха

(утирає сльози. До сотника)

Здорові, пане! Що це? чого вона так тужить дуже?

Тупиця

Оце твій гаспидський зять Харько занапастив оцю дівку. А ти ще й дочку пхаєш за його. Чи ти з глузду зсунулась, чи що. Розпитайсь лиш попереду. Він, єретичий дід, підманив оцю дівку, обіщавсь женитися з нею ще в Новоселиці. От коли знаєш старого діда Кучугуру, що жив землянкою на Матні між хріном...

Явдоха

Та як же? знаю! я й сама була в тім урочищі і добре знаю старого Кучугуру. Так оце Кулина, його дочка? Я знала її, як ще вона малою була.

Тупиця

Е, є! оце ж то й вона! Так вона — сказано: дурний дівоцький розум — поквапилась, що в його, бісового діда, багацько грошей є, та й покинула батька, що, може, досі з голоду згинув, та й притьопалась за ним аж сюди. Так що ж? Старий собака з очей жене. Оте твоїй і дочці буде, о що!

Явдоха

Спасибі ж вам, добродію, що ви оце сказали. Цур йому, тому Кабиці! не віддам дочки за його! А мені Маруся й каже, що він такий, так я не поняла віри. /310/

Цвіркунка

(до Явдохи)

Так оце бідна Кулинка, мабуть, така, як у тій піееньці співають.

(Приспівує)

Батько дочки питає:

«Чом барвінок посихає?»

— «Котки мишей гонили,

Барвіночок зломили».

Мати дочки питає:

«Чом хвартушок не стикає?,

— «Кукурудзу, мамо, їла,

Кукурудза набубніла».

Кулина

Горе мені, бідній сироті! До чого я довела себе!

(Плаче)

Цвіркун

(перебиваючи жінці доспівувати пісню)

А йон же йон! де не посій, там і вродиться. Сядь та мовчи, бо битиму!

Цвіркунка

(затуливши рот рукою)

Сідайте, добродію!

Тупиця

Та тут не те, що сідайте, а треба подумати, як би оцій бідній Кулині помогти?

Явдоха

Та як же, ви то знаєте, добродію; а я, далебі, не знаю, чим. Я б рада їй свого пальця врізати, щоб їй помогти, так що ж? /311/

Тупиця

Отже, слухай! Він, вражий дід, пішов попа єднати, щоб звінчав його з твоєю дочкою, — я все знаю; то, як він прийде сюди, то ми Кулину заховаємо хоч у хижу, а Марусю посадимо з ним, та й почнемо його частувати: то він, єретичний дід, як уп’ється, то ми Марусю геть, а Кулину пх’иць до його, та й перевінчаєм. Хоч він завтра й оглядиться, що лопатки в горосі, то байдуже: привикне та й житиме. А я твоїй дочці кращого зятя найду.

(До Марусі тихесенько)

Івана Прудкого.

Маруся

(радесенька, сама собі)

Івана!

Явдоха, Цвіркун і Цвіркунка

То й добре, добродію! оце — то так!..

Явдоха

Я собі думаю, що як відказати прямо Кабиці, то тоді й не відчепишся від його; а оце добре ви кажете, добродію!

Маруся

(веселенько)

Так я ж тепер піду та наряжу Кулину та й вийду сюди, як треба буде.

Явдоха

Та й іди ж, іди. Бач, вража дочка, мов не та стала: зараз повеселішала.

Кулина

Спасибі ж вам, ненько! Спасибі й вам, добродію, що ви не оставляєте мене, бідну сироту. Вам бог заплатить за добре діло. Ходімо, Марусю! ходімо, моя голубочко! /312/

Маруся

Ходімо, Кулино.

(Виходять обидві)

Тупиця

(учувши топіт)

Отже, либонь Кабиця чимчикує.

III

Кабиця

(входить, під чаркою трохи, співаючи)

По дорозі жук, жук,

По дорозі чорний:

Подивися, дівчинонько,

Який я моторний;

Подивися, глянься,

Який же я вдався!

Хіба даси півталяра,

Щоб поженихався.

(Побачивши Тупицю, зупиняється, знімає шапку)

Ваші голови, отамане батьку й товариство!¹

¹ Так запорожці вітались (примітка автора).

Тупиця

Товариство! А що ж, Харькуі чи ти справився з попом? Бач, я до тебе на сватання прийшов.

Кабиця

Спасибі, батьку! Та чи ви знаєте, що зо мною трапилось? чудо та диво! Я окульбачив шкапу та хотів бігти в город попа єднати, щоб звінчав. Коли мені люди й кажуть, що в Видну новий піп приїхав. Я шкапу покинув та до його. Коли дивлюсь, аж Яцько Передерій кисляківський попом — ха! ха! ха! Розпитався з ним, аж його, знаєте, що багато дечого нашкодив, військовий суддя Головатий приструнчив трохи та й послав /313/ на попа до владики в Крим, так той його й поставив; так тепер вуси — отакі, а на голові й на бороді тілько пеньки стирчать... Так ми з ним розбалакались, випили по чарці, по другій та й ще; так оце я вже п’яненький трохи.

Ілько зазирає в вікно.

Цвіркунка

(до Явдохи тихенько)

От же й добре! Небагато тепер і треба.

Явдоха

А що ж ти? Поєднав попа?

Кабиця

Аякже! Я тебе, каже, зараз і звінчаю!

Ілько

(потиху)

Я б тебе звінчав!

Тупиця

Так се той Передерій, що в розмир на Кисляківському байдаку був писарем?

Кабиця

Та еж!

Тупиця

Ну, то й не диво: то чоловік письменний і розумний з біса. Вже коли з його був козак завзятий, то й попом добрим буде. А ти, Харьку, гаразд дуже оце робиш, що здумав женитися; а то тебе враг не взяв, ти чоловік не вбогий. Тепер тілько шукай гарної жінки та й годі.

Цвіркунка

А якої ж йому, добродію, кращої жінки треба, як Маруся буде? Вже, як по правді сказати, то хоч би й не Кабиці така хороша дівка. /314/

Кабиця

(взявшись у боки, передражнює Цвіркунку)

Хоч би й не Кабиці така хороша дівка! А Кабиця чим не козак? Дивись лиш добре. Якого ж Марусі кращого молодця треба, як ми... Хоч збоку...

(Повертається боком)

Хоч ззаду...

(Повертається задом)

Хоч спереду...

(Повертається передом)

Куди не поверни, кругом козак бравий...

Тупиця

Та що про те балакати? видно Хому по походу. Тут лиш про се толкуємо, щоб тебе скоріше оженити, та й кінці в воду...

Кабиця

Та я не від того.

Цвіркунка

(перебиваючи)

Що ж тут, добродію, за мудрощі Кабицю оженити? Хіба ж ми мало переженили всякого народу? У нас у Чорноморії затого всі діди переженяться з молодими дівчатами. Тепер уже така поведенція, що старі усе женяться з молодими, не тілько у нас у Чорноморії, та й по всьому світу.

Цвіркун

Але і тут не вмовчить!..

Тупиця

Та яке нам діло до цілого світа? Ми знаймо свою Чорноморію, а до...

Цвіркунка

Хіба ж тілько й світу, що в вікні? що Чорноморія та й годі? Поїдьте лиш у Русь та подивіться, що там робиться. От ми йшли з старим на сю землю через Дін, /315/ так дивились від самого Санджарова аж до Дону, що багато наїхало московських панів скрізь по городах; та й багато, добродію, є між ними таких старих та череватих, та й зроду нежонатих. Інший і добрий є, такий привітливий та балакучий, а до іншого не з вівсом. Я вже довго не забуду, як один на нас кричав: «Ей, хахли! хахли!» Ми ж думали: на кого б то він каже? аж він, добродію, на нас! Поки ж ми розчурукали та зупинились, коли дивимось, аж і солдати за нами біжать, і той пан московський іде та так розсердивсь, що крий боже! та й каже: «Што ви за люді?» та так лається погано, що цур йому! Ми й сказали, що йдемо на Чорноморію, так він нас вилаяв, вилаяв, та й каже: «У вас там всё брадяги», та й вернувся лаючись.

Цвіркун

Та годі тобі, хоть дух переведи. Се біс! і не заціпить їй, гаспидській торохтійці!

Маруся ввійшла і зупинилась.

Явдоха

Слухай, Харьку! сідай лиш отак: оце пан сотник буде за батька, а я вже за матір; а Цвіркун з Цвіркункою старостами, та тілько ось яка вмова: щоб ти нашої дочки не звав Марусею, а Кулиною.

(До Цвіркунки)

Частуй лиш.

Ївга частує по черзі.

Ілько

(потиху)

Бач, як баньки вивалив, мов баран!

Кабиця

(схаменувшись, придивляється в парсунок Марусі)

А на що ж ви її Марусею зовете? /316/

Явдоха

У неї була старша сестра Маруся, так вони так любилися, що крий боже! та як ішли із Слободзеї на сю землю, так вона дорогою в Перекопі вмерла; то оця дочка й просить мене: «Не зовіть, каже мене, мамо, Кулиною, а зовіть Марусею, щоб я своєї сестри не забула». Так я й кажу: «Та й сількось!» та й зову її Марусею, а воно, бачу, гріх...

Кабиця

(про себе)

Не хотілось би мені на се мення звати, та нічого робити...

(Голосно)

Та й буду звати Кулиною!

Ілько

(потиху)

Будеш, хоч не схочеш...

Явдоха

Побожись же, що будеш так звати: а то й вінчання не вінчанням, як ти скажеш попові, що Маруся, а не Кулина; а він так і почитуватиме.

Тупиця

Та ще в метрики як заведе Марусею, а вона тебе здума покинути, то тоді як підеш тягатись, а вона людей підведе, що її звати не Марусею, то й відсудять у тебе жінку.

Кабиця

Та й, далебі, що буду!..

Явдоха

Ке лиш, Ївго, ще й я зятенька попоштую.

(Бере горілку і частує).

Кабиця

Та нехай же хоч сяде дівка коло мене, то хоч мені повеселіша. /317/

Явдоха

(до Марусі)

Сідай, сідай!

(Маруся сідає)

От тепер і в парі.

(Частує)

Ілько

(потиху)

Якраз пара! Мов маківка з реп’яхом!

Кабиця

(бере і п’є)

Оце вже слабше пішла.

Ілько

Жаль, що в горлі не застряла.

Тупиця

Та дай лиш ще й я попоштую; а Кулина нехай хустку знайде та рушники.

Кабиця

Е, е, е, хустку осюди.

(Показує на руку).

Ілько

(потиху)

Тобі вона й пристала, як собаці лико.

(Маруся встає й виходить)

Тупиця

Ну, се ж уже, Харьку, випий від мене, та й пов’яжемо вас.

(Підносить чарку. Кабиця простягає руку, а Тупиця обманив).

От бач, ти вже і впивсь! Ще ж я попереду вип’ю. /318/ Здоров, Харьку! Щасливо тобі жениться, та люби свою Кулину.

(П’є, наливає і підносить Кабиці)

Кабиця

Е, е, е, буду любити.

(Бере і п’є)

Ілько

(потиху)

Як собака цибулю.

Кабиця

(випивши)

Спасибі!

Кулина вносить на тарілці рушники і хустку.

Явдоха

На лиш, Ївго, подерж тарілку; а ти, Харьку, встань та беріть у нас благословення, та й з богом.

(Бере в Кулини тарілку і передає Ївзі)

Кабиця

(встає, озирає себе і підходить до Кулини, убраної в Марусину одежу; бере її і підводить до Тупиці і Явдохи)

Благословіте, тату, і ви, мамо, молодим на рушник стати.

Ілько

(потиху)

Гляди, щоб не впав!

Тупиця і Явдоха

Боже вас благослови! та боже вам помагай на добре діло! /319/

Благословляють; потім Кулина бере хустку з тарілки у Ївги і перев’язує руку Кабиці, а потім рушниками через плечі Цвіркуна і Цвіркунку. Сідають усі.

Кабиця

А що! може, я не молодець? хоч в отютянти поверни, то й там би з десятка не викинули.

Ілько

(потиху)

Бач, який козир!

Кабиця

(співає п’яним голосом)

Ой ти, дівчино,

Горда да пишна!

Ой спасибі тобі, серце,

Що за мене вийшла!

Кулина

Як же мені, козаченьку,

За тебе не вийти,

Що без тебе не матиму

Я життя у світі!

Кабиця

Отепер ти, моє серце,

Будеш панувати:

Єсть у мене вівці, коні

І воли рогаті.

Ілько

(підспівує тихенько)

Будеш мене, моє серце,

У плуг запрягати,

Та по спині ломакою

Добре потягати.

Явдоха

(постерігши Ілька в вікні)

Се ти, Ільку? /320/

Iлько

Я.

Явдоха

Іди сюди, вражий парубче! А то ще хто дивився з-за плеча?

Ілько

Та то Пріська Притулівна.

Явдоха

Бач! клич же й її сюди. От же й гаразд, що трапився боярин із дружкою...

Кабиця

(співа, куняючи)

Гарна була Марусенька,

Ще краща Кулина!..

Чи є в тебе, моє серце,

М’якенька перина?

Ілько і Пріська

Помагай біг вам на усе добре!

Явдоха

Спасибі, діточки. Іди, Прісю, до нас. Ти будеш дружкою, а Ілько боярином.

(До Цвіркуна і Цвіркунки)

Оце ж буханка панотцеві і пляшка горілки, та й ідіть, нехай вам бог помагає.

Кабиця, Кулина, Цвіркун і Цвіркунка виходять. Музики грають відхожої.

Тупиця

Отак скрутимо вражого Кабицю, що йому й не присниться. /321/

Явдоха

Та де ви, добродію, Кулину зуспіли?

Тупиця

Ішла бідна дівка світ за очі. Доходилась до того, що й їсти ніхто не дає. Край чужий, роду нема ніякого. Ішла та й сіла при Кубані над кручею і ноги звішала; то якби я не трапився на той час, то досі якийсь би сом поснідав би нею добре. Так я, відкликавши, розпитав її та почув од Ілька, що тут у вас діється, та й напустив її, а далі й привів із собою. Ну, слава господеві, що так трапилось. До злидня таких сіром поженилось з молодими дівчатами, та такі хазяїни поробились, що й геть-то. А сього нечистий не візьме. Та ти знаєш що, Явдохо? Уже коли робити добро людям, то робити. Оддай лиш Марусю за Івана Прудкого.

Явдоха

Та воно б то й так, добродію! та треба перше з народом розпитатись.

Тупиця

Та вже з ким хоч питайсь, то всяк скаже, що він козак добрий, з себе бравий, не п’яниця, не волоцюга, не розбишака, а моторний, проворний: хоч до лука, хоч до дрюка. Чи ще ж тобі одиноке життя не обридло?

Маруся виходить і поглядає в двері на весілля.

Явдоха

Де ж то, добродію, не обридло, що хто не схоче, той тільки мене, бідну, й не обіжає? От, якби не оцей челядин,

(показує на Марусю)

давно б світ за очі пішла, а то тілько й живу для неї. Воно ні слова — й грошенята водяться, та чи надовго ж то їх стане? Все тягаємо з скриньки, а в скриньку ніхто не положить. /322/

VII

Маруся входить.

Тупиця

А що, Марусю! я тебе оце сватаю. Скажи лиш по правді, чи ти підеш за Івана Прудкого?

Маруся

А чом же, як мати скажуть.

Явдоха

От бач! Вона до сього торгу й пішки! вона давно на його стріляє.

Маруся

Бачите-бо, мамо, як за Кабицю я не хотіла, що боже мій! сама б собі смерть заподіяла, так ви казали все: йди та й іди, а за Івана, то й не кажете...

Явдоха

Бо я Йвана чи не розгляділа гаразд, чи він мені не полюбивсь, і сама не знаю...

Маруся

Бачте, мамо! отже, слухайте.

(Співає)

Ой пий, мати, тую воду,

Що я наносила;

Хвали, мати, того зятя,

Що я полюбила.

Явдоха

(співає)

Ой не буду води пити,

Буду розливати:

Нелюбого зятя маю —

Буду розлучати.

Маруся

Не розливай води, мамо,

Бо тяжко носити. /323/

Не розлучай мене з милим:

Тобі з ним не жити.

Явдоха

Еге! бач! Себто матері на догад буряків, щоб дали капусти...

Тупиця

Отже, слухай, Явдохо. Ти на свої витребеньки плюнь. Ет ти мене знаєш. Я вдовець, дітей нема зроду, то вже отак мені і змерти треба; а те ти знаєш, що в мене є?

Явдоха

Аякже. Се всі знають, що ви грошовиті, добродію.

Тупиця

Еге! отже то бач! оцей Іван Прудкий мій хрещеник та все при мені й жив, козацтва вивчився, і вже, як правду сказати, то вельми добрий козак! так отже й слухай. Оте, що в мене є, то вже кому воно більше достанеться, як не йому? Нехай тільки мене похова.

Явдоха

Та як се ви, добродію, кажете, то я й теє... так де ж він?

Тупиця

Та він тепер у козацькому ділі, та швидко й буде.

(Чути гомін і топіт)

Тупиця і Явдоха

(заразом)

Що там таке? Та се наше весілля йде з вінчання.

VIII

Цвіркун і Ілько ведуть під руки Кабицю п’яного; Пріська і Цвіркунка ідуть і співають. Кулина тут же.

Летів горностай через сад,

Пустив пір’ячко на весь сад: /324/

Збирайте, дружечки, пір’ячко,

Звийте Кулині гіллячко.

Саджають Кабицю на ослоні, а він розвертається і засипає.

Тупиця

От тобі й звив Харько гіллячко! що й ноги відкинув, мов кулик після яйця...

Кабиця

(спросоння)

Що є за диво?.. Глянь!.. Чого се ви догори ногами ходите? що се вам сталось! оце диво на світі!.. Гай, гай!..

Цвіркунка

Бач, як його розварило! все йому невість що і ввижається... Насилу перевінчали. Трохи й попа не звалив. Повінчавши, ще й піп дав по чарці, так уже, боже мій, і рук не чуємо: насилу довели.

Тупиця

Ільку! а ходи лиш сюди.

Кабиця

(лежачи, дригае ногами, мов танцює, та й приспівує)

Танцювала риба з раком,

А петрушка з постернаком,

Цибулиця з часником,

А дівчина з козаком.

Цибулиця дивується,

Як хороше танцюється.

Як Кабиця мимрить пісню, Тупиця шепче щось Ількові на вухо. Ілько виходить з хати та й каже: «Зараз, батьку!»

Тупиця

(голосно)

Потривайте, лиш: я ще коло його пошепчу дещо.

(Підходить до Кабиці, виймає з кишені капшучок з грішми та й оддає Кулині). /325/

Кабиця

(думаючи, що Кулина)

Та потривай, Кулинко! дай мені відпочити хоч трошки... Хоч трішечки, Кулинко!

Тупиця

На, Кулино, оці гроші, та й заховай, та й гляди, не давай йому до рук; а як спита, де дівались, то ти запрись, що не знаєш про їх і не бачила.

Кулина

А як же він мене битиме?

Тупиця

Адже він завтра тут буде, то хто ж тебе попустить? Ти-бо слухай, дурна! Тим тебе і Кабиця обманив, що ти дурна така. Ось слухай та вчись: як схоче Кабиця похмелитись, або як на що друге треба дуже, то ти й вийми червінця та й купи, що треба; коли ж спита, де взяла, то ти й скажеш або на мене, або на Явдоху, буцім дали тобі, а чи нас спитає, то й ми скажемо, що дали, то він як побачить, що в його гаспид-ма й копійки при душі, а від тебе перепадатиме, то він тебе любитиме, жалуватиме і слухатиме.

Ілько вбігає і приносить сакви.

Ке лиш сюди.

(Бере сакви, висипає з них додолу мизеряку, знаходить гроші в торбинці і оддає їх Кулині)

На ж от і сі гроші, як глядітимеш, то стане з вас на ввесь вік.

(До Ілька)

А ти, Ільку, візьми, збери все в сакви, однеси та й повісь їх там, де й були. Та ще слухай.

(Знов шепче щось йому на вухо)

Кабиця

(крізь сон)

У! ху! ху! та й журавлів же якого багато літає!.. /326/

Ілько

(виходячи)

Добре, батьку! усе зроблю по-молодецькій.

Кулина

(кланяється всім)

Спасибі вам, добродію, спасибі вам, моя матусю, спасибі й вам усім, добрі люде, що не дали мені, бідній сиротині, пропасти!

Тупиця

Однесіть же Кабицю в хижу, нехай вже там з Кулиною собі як знають...

Всі беруть Кабицю і несуть через хату в хижу; там його і Кулину зоставляють і всі виходять на кін.

Кабиця

(сонний співає)

Наварила гарбуза

Та вкинула маку;

А в той гарбуз

Цвіркун загруз,

Тілько видно...

Явдоха

Сідайте! сідайте! а ти, ївго, пошануй Пріську та Ілька, як прийде. Спасибі їм, що потрудились; а то б досталось бігти та шукати боярина з дружкою.

Цвіркунка

Та тут такий вражий Ілько балакучий та чудний! От бач: тут і мовчав, мов не він, а як ішли до попа, то всю дорогу регочеться та жартує, а я й собі...

Цвіркун

Та мовчи ж, ледащо! а то я й тут іще дам товченика тобі!

Тупиця

Та годі вам витребенькувати! Сідайте лиш та слухайте готового: оце ми вже одно діло добре зробили, що старого Кабицю оженили з Кулиною; а тепер я сватаю Марусю за Йвана Прудкого. /327/

Цвіркун і Цвіркунка

Так що ж? Боже, помагай! І ми знаємо, що то козак хороший.

Тупиця

Так рішай же, стара, чи даєш благословення своїй дочці за мого Івана? Він козак бравий; дівка ного любить і хоче за його заміж. Чи так, Марусю?

Маруся

Коли матуся скаже, то адже ж!

Тупиця

О! бач! ну, кінчай же діло.

Явдоха

Та де ж він? нехай же явиться. Як бог дасть, що вернеться, то я й поблагословлю їх, коли вже так бог судив Марусі. А до того часу нехай лиш молода нас почастує. Треба могорич запити.

Тупиця

Оце річ до діла! Ану лиш, Марусю, давай по чарці. Ми вип’ємо за твоє з женихом здоров’я.

Маруся

З щирого серця.

(Частує сотника)

Ілько вбігає, танцює й співає.

Ей гоп! гоп! гоп! та чуки!

Повернулись козаки!

Усі

Чи вже? чи справді?

Ілько

Слухайте! /328/