Папи І Папство. Папа Пій ІХ. Маріологічні догмати римо-католицької церкви

До найпізніших догматичних визначень, проголошених Римо-католицькою церквою відносяться два догмати про Діву Марію, так звані маріальні догмати: догмат про непорочне зачаття Діви Марії і догмат про тілесне вознесіння Діви Марії на небо.

У православному святоотцівському богослів’ї автономна маріологія відсутня. Учення про Пресвяту Богородицю існує у святих отців тільки всередині христології, а не як певна самостійна маріологія, чи особливий розділ антропології, присвячений Святій Діві. Саме іменування Богородиця, котрим на III Вселенському Соборі (431) Церква урочисто підтвердила Богоматеринство Пресвятої Діви, утвердилося в контексті христологічних суперечок. На противагу тим, хто заперечував Богоматеринство, тут борониться іпостасна єдність Сина Божого, Котрий став Сином Людським: Той, Хто народився від Неї, є невідхильно Бог і людина.

У ]Римо-католицькій церкві є два нещодавно прийняті догмати, що торкаються Діви Марії, які сильно перекручують учення Вселенської Церкви.

Перший з них ухвалений у 1854 році. Це так званий догмат про непорочне зачаття Діви Марії.

Одразу і висловимо застереження: католики не прирівнюють безсіменне зачаття Христа Спасителя до непорочного зачаття Діви Марії. Вони не говорять, що так само, за особливою дією Духа Святого, з’явилася на світ Богородиця Марія. Вони не говорять, що це одне і те саме: народження Божої Матері і народження Христа Спасителя.

Згідно з цим догматом, Пресвята Богородиця, хоча Вона й народилася, як усі люди, від природного зачаття батьків Своїх Йоакима й Анни, але в перший же момент була звільнена від провини першорідного гріха з огляду на майбутні викупні заслуги Христа Спасителя і завдяки особливому, дарованому Їй привілею. Тобто Вона опинилася у стані, у якому перебували Адам і Єва до гріхопадіння.

Цей догмат був прийнятий, здавалося б, з найкращою метою – для прославлення Пресвятої Діви Богородиці Марії. Для особливої вказівки на Її святість і непорочність навіть ще до її народження. Тим. не менше наша Церква, прославляючи Богообрану Отроковицю, не приймає цього католицького догмату і прийняти не може.

Чому? Які висновки, наперед неприйнятні для всього церковного вчення, випливають з прийнятого твердження, що Божа Матір була звільнена від провини першорідного гріха.

Виявляється, цей догмат підриває самі основи християнської віри й учення про спасіння. Адже ще до викупної жертви Христа, з огляду на особливий привілей, стає можливим спасіння, всеціла святість і непорочність однієї людини Пресвятої Діви Богородиці Марії; чому ж тоді той самий привілей не міг надатися й іншим? Скажімо, старозавітним праведникам, прародичам Христа у тілі? Коли прийняти, що одна людина була викуплена, то чому Бог не помилував взагалі усіх старозавітних праведників? Чому вони повинні були зійти до пекла?

Пророк і Предтеча Іоанн прийшов і звістив майбутнє викуплення, але ніхто з них не міг бути звільненим від пекла, бо відокремленість від Бога ще не могла бути подоланою.

Церква завжди із слушністю вчила, що тільки після того, як Христос Спаситель прийшов, утілився в реальній історії людській, постраждав і по Воскресінні вознісся на Небеса із Своїм Пречистим Тілом, з’явилась можливість спасіння й обожествлення людини.

Таким чином, цей, видавалося б, покликаний прославити Божу Матір, догмат насправді принижує Її особисту святість і особисту заслугу. Виходить, що звільнення від наслідків першорідного гріха було дано Їй автоматично, без огляду на той винятково незвичайний подвиг святості, що його Вона несла в час Свого земного життя.

Особливо відмітьмо, що догмат про непорочне зачаття розриває єдність людського роду і тим самим піддає сумніву саме спасенне втілення Сина Божого і сприйняття Ним на Себе справжньої людської природи. Багато святих отців повторюють глибокий вислів про викупний подвиг Христа, сказаний уперше святителем Григорієм Богословом: “Що не сприйнято, те не зцілено”.

Для того, аби уздоровити повністю всю людину, Христос Спаситель повинен був сприйняти всю людину (крім гріха, котрий на самому початку не був властивий людській природі). Це сприйняття було можливим тільки в тому випадку, коли Божа Матір ніяким чином і нічим не була відділена з попереднього покоління роду людського якщо Вона не була особливим творінням, що перебувало у винятковому становищі, якщо за природою своєю Вона була точно такою, як і всі інші люди. Католики ж, по суті справи, через прийняття догмату про непорочне зачаття піддають це сумніву.

Є і третя причина, з якої цей догмат не може бути прийнятим Православною церквою.

Вся історія Старого Заповіту – це історія того, як рід людський ведений провидінням Божим, повинен був через покоління праотців, святих, праведників, принести Ту, Котра була б не тільки особисто свята, але в Котрій проявилася б святість усього людства.

Котра стала б вершиною людського роду

А якщо прийняти католицький догмат, то виходить, що в будь-який момент котромусь – от міг датися привілей непорочності, незалежно від того, хто була ця людина. Таким чином, втрачаються значення Старого Заповіту, як приготовлення людства до втілення Христа Спасителя.

Отже, не все те, що здавалося б, спрямоване на прославлення Бога і Божої Матері, насправді є таким. Судити треба не тільки за словами й спонуками, але й за висновками, що випливають з тих чи тих догматів чи вчень інославних конфесій.

Католики охоче посилаються на те, мовляв, і православні іменують божу Матір Всесвятою, Непорочною, Пречистою. Зрозуміло, що ці іменування є у нас і в богослужбових текстах, і в творіннях святих отців, але вони вживані не в догматичному, не в тому вірознавчому смислі, що засвоюється католицьким догматом, а в смислі богослужбового прославлення чи в тому смислі, у якому ми говоримо про святість старозавітних пророків і праведників, котрі були причетні до першорідного гріха із необхідності сходили в пекло до викуплення Христом Спасителем.

Прийнявши цей догмат, католики повинні були прийти до іншого, що неминуче випливає з першого. Він був прийнятий у 1950 році. Він називається – Догмат про тілесне вознесіння Божої Матері, а звучить так: “Непорочна Богоматір, Вічнодіва Марія, Ти, Що завершила путь земного життя, була взята душею і тілом в Небесну Славу”.

На перший, поверховий погляд, у цьому догматі нема нічого неслушного. Адже у православних піснеспівах на свято Успіння, і у величанні, і в за достойнику (“Ангели, що успіння Пречистої бачили, здивувалися: як Діва підноситься від землі на Небо”), і в канонах, написаних святими отцями і великими догматистами Іоанном Дамаскіним і Космою Маюмським, неодноразово висловлюється думка про те, що Божа Матір не тільки душею, але й пречистим Своїм тілом була вознесена на Небо. На іконі Успіння ми бачимо тіло Божої Матері, що лежить на одрі, і Христа Спасителя, Котрий держить її душу, і в той же час бачимо Божу Матір, Котра сидить у Пренебесному Святому Святих уже в тілі прославленому.

Але тут справа не в зовнішньому збігові, яке справді є, а в тому, з яких тверджень випливають Православне вчення і новий Римо-католицький догмат і які подальші висновки можна з них зробити.

Православна Церква учить так: Божа Матір, як і всі люди, перебувала під відповідальністю першорідного гріха, і тому Вона, хоча й не мала ніяких особистих гріхів (і в цьому смислі була Святою, Непорочною, Пречистою) повинна була спізнати головний наслідок першорідного гріха – смерть.

Божа Матір, закінчивши путь земного життя, спочатку зазнала смерті за таким само законом, що й усі нащадки Адама і Єви, бо наслідки гріха прародичів є спільними для всіх людей.

Але, померши природним чином, як і всі люди, Вона не залишилася у владі смерті і була, ще до загального воскресіння і Преображення, вилучена від спільного присуду всіх народжених на землі і перебуває вже на небі в прославленному Своєму тілі.

У католиків інший підхід. Згідно з їхнім догматом про непорочне зачаття Божа Матір під провиною першорідного гріха не перебувала і не несла відповідальності за нього.

У розпливчатому формулюванні догмату про тілесне вознесення Божої Матері питання про смерть обійдено. Воно зовсім не визначено і не з’ясовано у католицькому богослів’ї, тому існують дві думки, обидві хибні з погляду давньоцерковного вчення.

Якщо Божа Матір, як говорять одні католицькі богослови, не померла, то виходить суперечність з усім вченням давньої нероздільної Церкви, котра цей факт стверджує, зокрема з преподобним Іоанном Дамаскіним, Тому сучасні католицькі мислителі воліють говорити, що Божа Матір спочатку померла, а потім була воскрешена і вознесена. Але якщо визнати, що Божа Матір все ж померла, хоча Вона і не була під провиною першорідного гріха, то значить смерть Її була добровільною.

Вона не була зобов’язана померти, але Вона спізнала смерть добровільно, як добровільно спізнав смерть і Син Божий. Але якщо вона була добровільною, то, значить, вона була й викупною. Католики так і говорять, іменуючи Божу Матір Співвикупителькою. Це один з офіційних титулів, що його нині часто вживають у католицькій літургії.

Отже, неприйняття нами цього догмату ґрунтується на тому, що він зв’язаний з догматом про непорочне зачаття, відповідно з яким смерть Божої Матері виявляється добровільною, а значить, і викупною, а Сама Вона виявляється співвикупителькою людського роду. Немає потреби говорити, як ця доктрина суперечить усьому, що вчила і вчить Церква, і вченню Святого Письма про Христа як єдиного посередника між Богом та людьми.

Таким чином, обидва католицькі догмати відносно Пресвятої Діви Богородиці Марії не можна приймати тому, що висновки, які з них виводяться, розхитують основи церковного віровчення. І насамперед це стосується вчення про спасіння.

Запитання до теми:

Чому Православна Церква,прославляючи Діву Марію, не приймає католицького догмату про Її непорочне зачаття? Назвіть не менше три причини такого погляду?

Чим пояснити неприйняття Православною Церквою і догмату римо-католиків про Її тілесне вознесіння?

Список літератури до теми:

Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.

Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.

А. Міллер. Історія християнської Церкви.

Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.

С. Г. Лозинский. История папства.