Ой ти, дівчино, з горіха зерня

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Чом твої устонька — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим жаром,
Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, — й сонця не хоче!
І чом твій усміх — для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре,
Ти мої радощі, ти мое горе!

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Ти моя радість, ти моє горе,
Ой ти, дівчино, ясная зоре!

ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ, ТА Й НА ВЕЧЕРНИЦІ

Ой не ходи, Грицю, та й на вечерниці,
Бо на вечерницях дівки чарівниці.
Котора дівчина чорні очі має,
То тая дівчина чарувати знає.

Ой одна дівчина та чарів не знала
Та і тая Гриця та й причарувала.
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок переполоскала.

У вівторок рано зіллячко варила,
У середу рано Гриця отруїла,
Як прийшов четвер, Гриць уже умер,
Як прийшла п’ятниця, поховали Гриця.

А в суботу рано мати дочку била:
— Ой нащо ти, доню, Гриця отруїла?
— Ой мати, мати, жалю в вас немає,
Нехай же Гриценько нас двох не кохає.

Ой нехай не буде ні тій, ні мені,
Нехай достанеться та сирій землі.
Оце тобі, Грицю, такая заплата,
Із чотирьох дошок темненькая хата.