Після 1917 року він (Шевченко) являвся нам і комуністом, і незаможним селянином, і виразником петлюрівської ідеології, і захисником формули «Єдина, неділима»

І.Айзеншток. До тексту Шевченкових творів // Шляхи мистецтва. – 1922. - Ч.2. – С.47.

«Червоний Христос» - П.Любченко (ст. «Червоний Христос» // «Пам’яті Т.Шевченка» (1920)), Микита Шаповал (брошура «Шевченко й самостійна Україна»).

…можна говорити «щонайменше про яких шість-вісім відмін сфальшованого Шевченка (пригадайте: «Шевченка-народника», в обов’язковому кожусі й шапці з кобзою в руках або біля ніг, Шевченка «поета перед-пролетаріату», «Шевченка-гетьманця і слов’янофіла», «Шевченка-соціаліста» в солдатській шинелі з кацапською бородою, що нагадувала не то старовіра, не то своє погруддя роботи Архипенка)».

Р.Задніпрянський. Чи був Шевченко «малоросом»? – Вид-во «Українська критична думка»,

С.1-2.

Футуристи

Скидали Шевченка з «корабля сучасності».

Ти підносиш мені засмальцьованого “Кобзаря” й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно... Ти підносиш мені заяложені мистецькі ідеї, й мене канудить. Чоловіче, мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось. Я хочу сказати, що де є культ, там немає мистецтва. А передовсім воно не боїться нападів. Навпаки. В нападах воно гартується. А ти вхопився за свого “Кобзаря”, від якого пахне дьогтем і салом, і думаєш, що його захистить твоя пошана. Пошана твоя його вбила... Я не приймаю такого мистецтва... Я бажаю йому смерті... Я палю свій “Кобзар”.

Михайль Семенко. Маніфест “Сам”, зб. “Дерзання”.

Нині Шевченко під моїми ногами.

Михайль Семенко

Трагізм ситуації – і для української культури, і для М.Семенка – полягав у тому, що список пам’яток та імен, які треба було скидати з пароплава сучасності, в багатьох європейських літературах вміщувався на певній кількості сторінок, а в літературі українській він по суті зводився до одного імені – Т.Шевченка.