Розуміння краси

Важливе місце в естетиці - поняття “краса ”.

“Краса ототожнюється з:

v красою материнства: „Воно сповитеє кричало / У холодочку за снопом. / Розповила, нагодувала,/ Попестила, і, ніби сном, / Над сином сидя задрімала ”,

v чистотою дівочості: „Розплелася густа коса / Аж до пояса. / Розкрилися перси-гори, / Хвилі серед моря; / Засіяли карі очі, / Білі руки простяглися - / Так би й обвилися / Кругом стану ” („Дівочії ночі ”),

v ідеалом національного героя, краса пов’язана з ореолом мучеництва за народ (Гус, Прометей): „Мов кедр серед поля / Ливанського, - у кайданах / Став Гус перед ними! / І окинув нечестивих / Орліми очима, / Затрусились, побіліли, / мовчки озирали / Мученика” („Єретик”),

v ідеалом українського пейзажу: „Летим. Дивлюся, аж світає, / Край неба палає, / Соловейко в темнім гаї / Сонце зустрічає. / Тихесенько вітер віє, / Степи, лани мріють, / Меж ярами над ставами / Верби зеленіють ” („Сон”).

Бездушність, душевна порожнеча відразу знімає поняття краси.

Не існує лише зовнішньої краси, т.з. “чистої ”. Краса у нього є даром Божим.

Побачити Бога в людині – розкрити духовний смисл, одухотвореність, ідею – це значить розкрити красу людини. Красива людина – це вільна щаслива людина.

Естетика патріотизму

Я вперше зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину й свій народ.

Акакій Церетелі (грузинський поет)

Рушійна сила культури Ш. - “цільність і неподільність патріотизму ” (Міцкевич).

Сприймається як втілення волелюбності, здатної сформувати героїчні постаті, касту поводирів і речників.

…Шевченко не тільки поет національний, але й поет-націоналіст. Питання про долю української національності займає перше місце в його поезії. Це зрозуміло вже з політичних причин, які споріднюють націоналізм Шевченка з націоналізмом Фосколо, деяких ірландців, з націоналізмом великої народної поезії сербів… Тараса Шевченка я ставлю поруч з іншими поетами-націоналістами, але жоден з них, навіть великий з великих – Міцкевич, не виявляв своєї любові до вітчизни в такій зворушливій формі, з такою майже шаленою силою.

Анатолій Луначарський

Патріотизм всеохопний, пристрасно тенденційний, все сприймається крізь призму свої країни, болів і потреб народу, коли свій народ розростається до розмірів людства.

ßßß

Соціальні і національні кривди сприймаються

як кривди власні, особисті.

Мені однаково... Чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні