Б. Грінченко

Джерела поеми

Над поемою Ш. працював понад 3 роки.

Як видно з самого тексту та приміток до нього, Ш. студіював як фольклорні, так і друковані матеріали про гайдамаччину.

У передмові до “Гайдамаків” поет писав: “Про те, що діялось на Україні 1768 року розказую так, як чув од старих людей; надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого [11] ”.

У примітках або, як говорив поет, у приписах д,о поеми також є свідчення про те, що перекази про Ярему поет чув “од старих людей”: “дід розказував” про волоха, що ходив за гайдамаками, та про інші події, зв’язані з гайдамаччиною.

У поемі автор вказав джерело: “Як старці співають”, народні перекази, історичні пісні і думи, присвячені тим героїчним і трагічним подіям.

Украинские песни – эти верные отголоски народной жизни – по сю пору вспоминают о запорожце Железняке, главном зачинщике восстания, об уманском сотнике Гонте и других сподвижниках Железняка. Есть еще на Украине и старые люди, которые знавали Железняка и рассказывают про Колиивщину как близкие самовидцы. Послушайте их рассказов и песен украинских, сообразите положение Украины и Польши с событиями прежними и вы увидите, что кровный подвиг Железняка был не простой гайдамацкий разбой и не случайное нападение запорожцев на польские владения для грабежа и добычи. Нет, то було огнедышущее извержение народной мести и вражды, целый век копившейся под гнетом Унии…

М.Максимович. Сказание о Колиивщине (1875)

Ш. неодноразово в поемі наголошує, що основним джерелом його поеми є народ, народне бачення цих подій і народна оцінка Коліївщини.

Український народ «…нимало не считает гайдамак злодеями и убийцами, а напротив, героями, мучениками за веру и отечество, подобно древним витязям казачества».

А.Скальський, реакційний історик,

Сучасник Т.Шевченка

У процесі роботи над поемою «Гайдамаки» Шевченко знайомився з працями тодішніх російських і польських істориків. У них вони про масові народні рухи в Росії і на Україні писали не інакше, як про «різню», «смуту» або «розбій». Так, в «Энциклопедическом лексиконе» Плюшара, до якого звертався Шевченко при написанні своєї поеми, гайдамаки показані як «люди, жившие разбоем». Подібні думки висловлені і в статті, надрукованій в 1834 році в журналі «Библиотека для чтения» (Т.4) без підпису автора. В ній говорилося про ті «нещасливі часи», коли «тихий рай» порушили гайдамаки на чолі з Залізняком і Усачем, коли народ було «розбурхано під проводом якогось Гонти»

М.Гнатюк. Поема Т.Г.Шевченка «Гайдамаки». –

К., 1963. – С.10-11.