М. Коцюбинська

Романтизм виявився у:

v використанні яскравих фарб у змалюванні перебігу подій;

v вияві авторського суб’єктивізму;

v швидкій зміні контрастних картин;

v зображенні бурхливих почуттів дійових осіб;

v змалюванні занадто кривавого фону, в якому діють герої;

v розповідь не затримується на деталях;

v психологічному аналізі душевних потрясінь героїв (Галайди та Гонти);

v частій зміні ритму;

v переходах від поезії до прози і навпаки;

v розірваності композиції, вона не струнка;

v використанні усної нар. творчості, зокрема пісні.

Щодо пісні, то Ш., як і Котляревський, поряд з нар. піснями помістив власне авторські. Серед них героїчні, побутові, ліричні, жартівливі – в залежності від обставин.

Композиція:

1. Лірико-філософський полемічний вступ-присвята: поетичний маніфест молодого поета. В ньому він:

q розмірковує над плинністю всього існуючого в житті, вічними змінами в природі і людському суспільстві: “Все йде, все минає і краю немає ”…

q приходить до висновку, що вічними є лише волелюбні прагнення народу, виразниками яких у минулому були гайдамаки.

q виступив проти критиків М.Польового та Й.Сенковського, які із зневагою ставились до друкованого укр. слова, зокрема до “Кобзаря”: «Коли пустять в хату, / То, зустрівши, насміються, - / Такі, бачте, люди: / Все письменні, друковані».

q вказав, що реакціонери – “письменники друковані” вороже зустрінуть його поетичні твори, будуть радити йому відвернутися від народу, “громади в сіряках”, відмовитися від “мужичої мови”, співати заради слави і грошей низькопробні твори про “Матрьошу”, про “Парашу радость нашу, султан, паркет, шпори”, а не про Ярему в постолах. Він відмежовується від них: “Кричіть собі, я слухать не буду”.

q проголосив кровний зв’язок із героями-месниками, яких він називає “своїми дітьми”, “синами”, загалом зв’язок з народом, його вічними прагненнями до волі.

2. Історичний вступ – “Інтродукція”.

Експозиція.

Вказує на причини повстання: терор і знущання польських конфедератів з українського населення Правобережжя[12].

Центральною є тема історії Речі Посполитої як шляхетської держави, в якій панували шляхетська сваволя та розгул, що врешті і призвело до втрати державності.

Було шляхта, знай, чваниться,

День і ніч гуляє

Та королем коверзує…

Ні Стефан Баторій, ні Ян Собеський не мали реальної влади як королі, тому виступити проти зажерливої шляхти не змогли.

Сейми, сеймики ревіли

Сусіди мовчали

Дивилися, як королі

Із Польщі втікають,

Та слухали, як шляхетство

Навісне гукає

“Nie pozwalam!” –