Тема 5.2 Підготовка дитини до повернення в біологічну сім ’ю

Ключові поняття: біологічна сім’я дитини; теорія прив’язаності; потреба дитини виховуватися в рідній родині; підготовка дитини до змін.

Лекція.

Роль біологічної сім’ї у розвитку дитини

План

1. Реалізація в Україні права дитини виховуватися в сімейному середовищі.

2. Сім’я як база для розвитку індивідуальності дитини, її самооцінки та збереження культурної ідентичності.

3. Вилучення дитини із сім’ї як початок депривації.

4. Концепція сильних сторін дитини у взаємостосунках з біологічними родичами.

Матеріали лекції

Одним із базових прав дитини, як зазначає Конвенція ООН про права дити­ни, є право дитини на сім ’ю. Адже саме сім’я є найкращим середовищем для життя, розвитку і виховання дитини. Кожна дитина має зростати в сімейному оточенні в атмосфері любові, бо лише так повною мірою забезпечуються її потреби, створюються оптимальні умови для гармонійного розвитку особис­тості та її успішної соціалізації.

Законодавчі акти, що засвідчують важливість для дитини сімейного середо­вища, такі:

- Конвенція ООН “Про права дитини”;

- Закон України “Про охорону дитинства”;

- Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”;

- Сімейний кодекс України та ін.

Діти - вихованці притулків для дітей чи центрів соціально-психологічної реа­білітації потрапляють у такі заклади тому, що в їхніх родинах виникли складні життєві обставини. І перше, що мають зробити працівники - це докласти мак­симум зусиль для того, щоб створити або відновити позитивні стосунки дитини й родини, з тим щоб об’єднати сім’ю. Безперечно, відновлення позитивних зв’язків можливе тільки після з’ясування обставин, які стали причиною того, що дитина залишилася без батьківської опіки, а також визначення потенціалу батьків щодо спроможності подальшого виховання дітей.

Науковим підґрунтям важливості роботи щодо відновлення відносин з біоло­гічною родиною є концепції прив’язаності. Згідно із цією теорією у немовлят формуються первісні взаємоприв’язаності з людиною, яка ними опікується на постійній основі. Саме взаємоприв’язаність є фундаментом для емоційного, пізнавального та суспільного розвитку дитини, вона формує вміння радіти, вміння дати собі раду, справлятися зі стресами та долати життєві перешкоди. Більш того, первісна взаємоприв’язаність є основою всіх інших взаємин, які розвива­ються впродовж наступних років і пізніше - у дорослому житті. Важливо зазна­чити, що первісна взаємоприв’язаність

Сім я

формується незалежно від якості опіки батьків або дорослих, які їх замінюють, на постійній основі. Діти і надалі у своє­му житті будуть емоційно пов’язані з першою людиною, яка ними опікувалася, міцною невидимою ниткою. Саме цим можна пояснити, на перший погляд, не­зрозумілий факт того, що у випадках занедбань або ж навіть знущань над дітьми їх так важко “відірвати” від горе-батьків, вони перебувають у стані розпачу під час вилучення їх із рідної домівки. Важливість сім’ї для розвитку дитини пре­зентовано та схемі, представленій нижче.

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей; цінність, що приписується самій собі чи окремим своїм якостям. Основні функції, що виконує самооцінка, - це регуляторна (на основі самооцінки відбувається вирішення завдань особистісного вибору) та захисна (забезпечує відносну стабільність і незалежність особистості). Значну роль у формуванні адекватної самооцінки відіграють оцінки оточуючих як щодо самої людини, так і щодо її досягнень.

Індивідуальність - своєрідність психіки та особистості індивіда, його не­повторності; проявляється в рисах темпераменту, характеру, в специфіці інте­ресів, якостей психічних процесів та інтелекту, потреб і здібностей індивіда.

Культурна ідентичність ~ почуття тотожності з певною культурою, відчут­тя власної істинності, повноцінності, культурної співпричетності до світу та до інших людей; почуття адекватності стабільного володіння власним “Я” неза­лежно від зміни ситуації, оточення.

Відсутність рідної сім’ї значною мірою впливає на самооцінку, індивідуальність і культурну ідентичність дитини.

По-перше, самооцінка страждає через травму від фізичної або сексуальної наруги, через занедбаність або погане ставлення. Діти можуть відчувати відпо­відальність за погані речі, що з ними трапляються, і думати, що вони не заслу­говують любові, відчувати, що їх не цінують.

По-друге, іноді діти пережили декілька переміщень і не можуть успішно при­в’язатись або пережити скорботу через втрату попередніх прив’язаностей. Вони можуть мати проблеми з розумінням того, що з ними трапляється і можуть не довіряти майбутньому.

По-третє, при всіх цих проблемах дитині тяжко зберігати власну індивіду­альність і підтримувати позитивну самооцінку.

По-четверте, діти можуть втратити частину своєї сімейної історії і бути че­рез це стурбованими. Іноді діти при переїздах гублять фотографії та пам’ятні речі. Усе це впливає на здатність дитини розуміти, хто вона є.

Фахівці служб, закладів та установ, які працюють з дітьми, мають знати, що момент, коли працівник служби у справах дітей або міліціонер забирають дити­ну з родини, є початком або посиленням емоційної депривації дитини. Ефект депривації - це брак сенсорної, емоційної, соціальної стимуляції розвитку дити­ни, внаслідок чого відбувається відставання в її психічному та особистісному розвитку.

Необхідно звернути увагу на те, що діти, які потрапляють до притулку для дітей чи в центр соціально-психологічної реабілітації дітей, можуть мати різний попередній досвід, що значно впливає на їх стан.

А. Діти щойно втратили батьків чи покинули родину або їх вилучили із сім’ї. У такому випадку в дитини зберігається певне відчуття сім’ї та став­лення рідних до неї, які вплинули на її самооцінку. Це може бути як позитивний досвід спілкування з батьками, який підтримував розвиток дитини, так і досвід приниження або агресії, який міг пригнітити або озлобити дитину. Але здебіль­шого такі діти мають певні уявлення про свою приналежність до певного со­ціального класу, до певної культури.

Б. Діти покинули чи втратили свою сім’ю досить давно, або вони втекли з інтернату і тривалий час перебували на вулиці. У такому ви­падку діти дуже часто втрачають відчуття приналежності до відповідної куль­тури та соціального середовища. Це також може трапитись через те, що дити­на довгий час прожила на вулиці або пережила декілька переміщень між різни­ми установами чи навіть сім’ями.

Як можна допомогти дитині справитися зі своєю життєвою ситуацією? Від перших хвилин і годин ізоляції дитини від батьків, від якості піклування з боку фахівців (вихователів, психологів, лікарів тощо) залежить, наскільки сильно деп- ривація вплине на дитину чи підлітка та скільки часу потрібно буде для того, щоб зменшити негативні наслідки.

Для дітей групи “А” не варто розривати до кінця життєву нитку з “найважли­вішим дорослим”, який опікувався нею на найперших етапах життя. Щодо дітей, «сі фізично втратили своїх батьків, можемо говорити лише про влаштування їх на виховання до родичів, що забезпечить дитині родинне середовище. До групи “А” відносяться також діти, які недавно покинули свою родину. Для таких дітей найбільш вірогідне відновлення стосунків з біологічною сім’єю. Для цього пра­цівникам закладів соціального захисту дітей, куди потрапляє дитина, необхідно налагодити контакт із соціальним працівником центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (далі - ЦСССДМ) за місцем проживання сім’ї дитини, який з’ясує ситуацію, що склалася в родині, та забезпечить соціальний суп­ровід родини, що передбачає сприяння сім’ї в подоланні складних життєвих обставин та почне працювати із членами сім’ї в напрямку відновлення сто­сунків з дитиною. Паралельно у закладі, де перебуває дитина, має проходити процес її підготовки, який включає аналіз її родинних зв’язків, прив’язаностей і має бути направлений на з’ясування бажання дитини до повернення в родину, виявлення тих членів сім’ї або родичів, які для дитини є найбільш значимими.

За умови вилучення дитини із сім’ї, як правило, вже були вжиті всі заходи по відношенню до батьків щодо повноцінного забезпечення ними безпеки дитини, п потреб у розвитку та вихованні, але які не стали результативними. Проте іноді саме вилучення дитини із сім’ї змушує батьків переглянути свій спосіб життя і зробити все, щоб повернути дитину. У цьому випадку із сім’єю має працювати соціальний працівник ЦСССДМ, а з дитиною - працівник закладу соціального захисту дітей, у якому вона перебуває. За умови неможливості повернення ди- їини в біологічну сім’ю працівнику закладу соціального захисту дітей спільно із соціальним працівником центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді не­обхідно розглянути всі можливі варіанти щодо встановлення контактів з іншими родичами дитини з метою повернення її в родинне середовище. Якщо ж і це неможливо, то має бути забезпечений процес пошуку варіантів розміщення ди­тини до сімейних форм виховання.

Для дітей групи “Б” робота щодо повернення їх у біологічну родину буде надзвичайно складною. Адже, як уже зазначалося, у цих дітей втрачене відчуття приналежності до сім’ї, прив’язаності, порушені емоційні зв’язки, тобто триває процес депривації. Починаючи роботу з такою дитиною, необхідно сформувати стійкий емоційний зв’язок дитини з іншим дорослим, наприклад, одним із вихо­вателів притулку для дітей або фахівцем центру соціально-психологічної реабі­літації. Звичайно, така сформована прив’язаність буде другорядною, але вона також матиме властивості “лікувати” емоційну депривацію, вона ж допоможе у вирішенні подальшої долі дитини. Часто вже перший етап - пошук родини дитини - виявляється надзвичайно складним, до якого варто залучати правоохо­ронні органи, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, засоби масової інформації. Робота із сім’єю дитини - це сфера діяль­ності соціальних працівників центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Якщо співпраця працівників закладів соціального захисту дітей і соціальних пра­цівників центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді щодо аналізу жит­тєвої ситуації дитини з’ясує, що існує хоча б один шанс для відновлення родин­них стосунків, цей шанс має бути максимально використаний. Поверненню такої дитини до родинного середовища має передувати копітка й тривала психологі­чна підготовка, направлена на подолання або хоча.б зменшення наслідків деп­ривації, “лікування” емоційного стану дитини, формування почуття прив’яза­ності, сприяння розумінню дитиною важливості сім’ї та родинних зв’язків у житті людини. Психологічну підготовку мають пройти і члени родини, куди повер­тається дитина. Така підготовка має бути забезпечена соціальним працівником центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання.

Для вчасного корегування роботи щодо повернення дитини в родинне сере­довище необхідний постійний зв’язок фахівців вищезазначених організацій та взаємне інформування про хід процесу підготовки.

Для дитини, яка втекла з інтернату, тривалий час жила на вулиці, вірогідність повернення в біологічну сім’ю надзвичайно мала. Проте варто провести де­тальний аналіз родинних зв’язків дитини, який може дати певні результати. Наприклад, старша сестра (брат) досягла повноліття і має можливість опікува­тися дитиною, що й забезпечить їй родинне середовище.

Незалежно від попереднього досвіду для дитини важлива підтримка іден­тичності з її рідною сім’єю, культурним та соціальним середовищем.

При роботі з дитиною щодо повернення її в біологічну родину рекомендуєть­ся звернути увагу на необхідність дотримання таких правил:

1. Найважливіше правило - враховувати бажання або небажання дитини пригадувати свою сім’ю, підтримувати зв’язки з родичами.

2. Обов’язок працівників - надавати дитині правдиву інформацію про її минуле в тому разі, якщо в неї є запитання та виникає інтерес до цього. Якщо дитина хоче дізнатися про своїх родичів, важливо допомогти їй у пошуках. Але так само важливо не поглиблювати травми, які переживала дитина в минулому, та не висловлюватись у присутності дитини негативно про її сім’ю.

3. Важливо при роботі з дитиною дотримуватися конфіденційності.

4. Якщо батьки дитини позбавлені батьківських прав, то вони не мають права вимагати зустрічей з дитиною. Такі зустрічі можливі лише за згоди самої дитини й у присутності працівника закладу соціального захисту дітей (за умови, що це не суперечить рішенню суду про можливість чи неможливість таких зустрічей).

5. Слід пам’ятати, що відмова дитини від спогадів про свою сім’ю, від контактів з родичами, може вказувати на значні психологічні травми, яких вона зазнала в минулому

6. Працівники мають бути готові у будь-який час повернутися до обговорення з дитиною її минулого.

Важливим механізмом роботи з підготовки дитини до повернення її в біоло­гічну сім’ю є концепція сильних сторін (див. табл. 5.З.). Запланована робота з дитиною має спиратися на інформацію, що стосується позитивного потенціа­лу як дитини, так і членів її родини. Це вимагає від працівників встановлення з дитиною емоційного контакту з моменту першої зустрічі. Без створення таких відносин фахівець може бути тільки “наглядачем” над дитиною і не матиме у своєму розпорядженні базової інформації, необхідної для надання справжньої допомоги у відновленні контактів з біологічною родиною.

У свою чергу, пошук вад членів біологічної родини дитини (“асоціальний”, “патологічний” тощо) погіршує встановлення близьких емоційних стосунків з дитиною та збільшує почуття її провини. Робота з дітьми, які звикли до нега­тивної сторонньої оцінки, буде успішною тільки в тому випадку, коли вона базу ватиметься на пошуках, хай і незначних, але позитивних можливостей та здібно­стей як їх самих, так і членів їх родини.

Нижче наведено приклади застосування концепції “сильних сторін” щодо відновлення відносин дитини з біологічними родичами.

Варто зазначити, що розглянута концепція є досить ефективною, тому що сприяє налагодженню стосунків спеціаліста з дитиною, адже кожна особа буде вдячна за позитивне ставлення до її родини і більше того - це сприятиме пози­тивній самооцінці дитини і формуванню її власної гідності.

- Разом із тим, використовуючи зазначену технологію, необхідно зважати на те, чи висловлюють родичі дитини готовність долучитися до її виховання. Не виключеними є ситуації, коли родичі хоча ніби й налаштовані на співпрацю, про­те не мають бажання або ж можливостей опікуватися дитиною, взяти її на виховання у свою сім’ю. За цих умов треба підтримувати контакти з родичами дитини, але не обіцяти дитині неможливого.

Таблиця 5.3

Застосування концепції сильних сторін у роботі з дитиною

Дитина	Сильна сторона	Що можна зробити (потреба)
Саша	Дитина пам’ятає про деяких родичів	Підкріплювати цю пам’ять, намалювати генограму родини, спробувати знайти когось із родичів, налагодити контакт
Маша	Має прив’язаність до когось із родичів	Підкріплювати цей зв’язок. Установити контакт із ССД та ЦСССДМ щодо пошуку та можливості влаштування дитини до цієї родички
Петрик	Трапляються випадкові контакти з тіткою (привітальні листівки, листи)	Спробувати перевести випадкові контакти в постійні, ініціювати зустріч, налагодити листування, допомагати дитині в написанні листів, цікавитися листами
Оксана	Береже фотографії батьків, має координати маминого брата, хоча і не спілкується з ним	Говорити з дитиною про батьків. Спробувати дізнатися більше про дядька, налагодити контакт з ним, дізнатися про ставлення до дитини
Оленка	Бабуся цікавиться дитиною	Визначити потреби дитини щодо контактів з бабусею. З’ясувати із ССД та ЦСССДМ питання щодо оцінки безпечності умов, у яких проживає бабуся. У разі, якщо це позитивно, підкріплювати цей зв’язок
Іван і Марійка	Мама цікавиться дітьми, коли твереза, декілька разів намагалася зустрітися	Налагодити співпрацю із соціальним працівником ЦСССДМ щодо соціального супроводу з метою зміни способу життя матері та відновлення її стосунків з дітьми. 3 допомогою спеціаліста ССД визначити, чи можлива зустріч мами з дітьми за умови її тверезого стану