Прийоми, що застосовуються під час консультування

Вербальні Невербальні
Використовувати слова, зрозумілі клієнтові Підтримувати зоровий контакт з клієнтом
Повторювати й уточнювати твердження клієнта Спілкуватися на близькій відстані
Адекватно інтерпретувати почуте Реагувати на висловлювання клієнта певними жестами
Використовувати словесне підкріплення (наприклад, “Так..”, Мені це знайомо..”, “Звичайно, це...” Говорити в помірному темпоритмі
Вчасно надавати необхідну інформацію Говорити спокійно, у довірливому тоні
Використовувати гумор для зняття напруги Не приймати закритих поз
Ставитися до клієнта з повагою, без оцінок та осуду  
Уточнювати висловлювання клієнта  

Без чіткої відповіді на всі ці запитання спостереження дуже ускладниться.

Дані спостереження заносяться в протоколи, картки або щоденники.

Якщо метод є шляхом, способом досягнення мети й розв’язання поставле­них завдань, то форма є способом організації змісту роботи. Форми роботи – варіанти організації взаємодії фахівця з клієнтами, спрямовані на створення умов для позитивної активності особистості, вирішення відповідних завдань її соціалі­зації, надання допомоги та підтримки. На практиці спеціалісти використовують значну кількість різноманітних форм, проте всі вони мають специфічні ознаки: функціональність (пріоритетність для певного напрямку соціально-педагогіч­ної діяльності); структурність (відповідність спеціальним вимогам до підго­товки та проведення окремих типів форм); інтегративність (результати, одер­жані при використанні одних форм, сприяють упровадженню інших). У соціаль­но-педагогічній роботі форми класифікують за кількістю учасників: індивіду­альні (робота фахівця з окремою людиною, випадком), групові (робота з гру­пою, сім’єю), масові (спрямовані на залучення великої кількості людей – акції, конкурси, фестивалі тощо); за домінуючим засобом впливу: словесні (лекції, бесіди, диспути); практичні (аукціони, тренінги, ярмарки послуг тощо); наочні (соціальна реклама, відеолекторії тощо).

Метод індивідуальної соціальної роботи був запроваджений М. Річмонд. Його сутність полягає у вирішенні проблеми клієнта шляхом його підтримки, ство­рення ситуації, що стимулює клієнта до подолання певних перешкод. В основі цього методу – механізм адаптації клієнта до певної життєвої ситуації. До ос­новних складових цього методу зараховують: встановлення первинного контак­ту спеціаліста з клієнтом, вивчення та аналіз ситуації, визначення мети й зав­дань спільної роботи з клієнтом, оцінка результатів сумісної діяльності.


Модуль 3. Основні етапи роботи з вихованцями притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей

В основі здійснення індивідуальної роботи – корекція взаємостосунків інди­віда із собою та соціальним оточенням. Корекція ставлення до себе, до власно­го “Я” передбачає прояв адекватної самооцінки; усвідомлення причин пригніче­ності та їх подолання; вироблення навичок самостійності; формування почуття гідності, поваги до себе; зміни в ієрархії системи цінностей і домагань клієнта. Корекція ставлення до інших (рідних та сторонніх) базується на здатності до емпатії, розумінні почуттів інших; толерантності у ставленні до їхніх недоліків. Корекція ставлення до життя можлива за умови формування навичок прийнят­тя відповідального рішення, самоорганізації особистості, оптимістичного став­лення до реальності.

Використання методів індивідуальної роботи доцільне під час адаптації ди­тини до нових соціокультурних умов, допомоги в подоланні стресових чи психо-травматичних ситуацій, у період емоційно нестабільних станів клієнта тощо.

Групова робота базується на положеннях про те, що група сприяє пізнанню себе, свого досвіду, можливостей і дає людині зворотний зв’язок щодо її пове­дінки, сприйняття оточуючими тощо. Метою цього методу є надання допомоги клієнту через передачу групового досвіду для розвитку фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки. До переваг групової роботи зараховують такі:

– група створює умови “суспільства в мініатюрі”, що дозволяє програвати та аналізувати реальні ситуації;

– група дає можливість особистості отримати зворотний зв’язок і підтримку;

– у процесі групової взаємодії відбувається розуміння потреб та цінностей інших;

– у групі кожний відчуває себе рівним партнером, на відміну від індиві­дуальної роботи;

– група заохочує спробу до самовдосконалення та саморозкриття кожного її члена, внаслідок чого зростає їх упевненість у власних силах.

Наразі не існує єдиної класифікації груп, оскільки в основу їх групування по­кладено різні критерії. У соціальній роботі в основу класифікації груп переважно закладають критерій головної мети діяльності групи або спосіб реалізації цієї мети (див. табл. 3.3.).

Однією з ефективних форм групової роботи є тренінг – форма групової робо­ти, спрямована на отримання або поглиблення нових знань і формування прак­тичних навичок учасників.

Кожний тренінг містить певні базові компоненти. Відповідно до класифікації В.Д. Веблера тренінговий процес реалізується в межах шести тісно пов’язаних між собою компонентів.

1. Учасники – цільова група людей, для якої буде проводитися тренінг. Оптимальна кількість учасників – 7-10 осіб.


КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

Таблиця 3.3.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: