double arrow

Лекція. Сімейні форми виховання дитини в Україні

План

1. Існуючі сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні, їх характеристики.

2. Нормативно-правова база сімейних форм виховання.

3. Схожість і відмінність сімейних форм виховання.

4. Соціальний статус дітей.

Матеріали лекції

У контексті соціально-економічних та політичних перетворень оновлюється підхід до забезпечення прав дітей. У сучасних умовах його потрібно розуміти як комплекс взаємодії державних заходів і зусиль неурядових організацій щодо законодавчого та соціального закріплення прав дітей, в основі яких лежить пріоритет дитини, гарантування особистих і соціальних прав на здоров’я, осві­ту, повноцінне харчування, першочергову увагу до фізичного та духовного роз­витку.

Ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, Україна зобов’язалася визнати право кожної дитини зростати в сім’ї, допомагати й підтримувати батьків у виконанні ними своїх батьківських обов’язків. Саме тому забезпечення дітей правом зростати і виховуватися у сімейному середовищі – першочергове зав­дання державної політики стосовно дитинства в Україні.

Законодавчого закріплення інститут прийомної сім’ї як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, набув у Законі Ук­раїни “Про охорону дитинства”, що визначив поняття “прийомна сім’я”. Згодом Положенням про прийомну сім’ю (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. ¹ 565) та Положенням про дитячий будинок сімейного типу (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. ¹ 564) був окрес­лений порядок передачі дітей на виховання і спільне проживання в прийомні сім’ї/дитячі будинки сімейного типу.


КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

Без сумніву, сімейне чи родинне оточення є набагато кращим для дитини, ніж життя у супероблаштованому закладі. Любов і ласка, яку можуть дати батьки (рідні, прийомні, усиновителі), є надзвичайно потужним і незамінним чинником, що позитивно впливає на розвиток дитини.

Згідно із Законом України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуван­ня” передбачено такі форми влаштування цих категорій дітей:

Усиновлення – це прийняття усиновлювачем у свою сім’ю дитини на пра­вах дочки чи сина, здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини про­вадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім’ї громадян України, які перебува­ють, переважно, у сімейних, родинних стосунках із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їхнього виховання, освіти, розвитку й захисту їхніх прав та інтересів. Опіка та піклуван­ня встановлюються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування: опіка – над малолітньою дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування – над неповнолітньою дитиною віком від 14 до 18 років.

Передача до прийомної сім’ї – добровільне прийняття за плату сім’єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на вихо­вання і для спільного проживання.

Передача до дитячого будинку сімейного типу – прийняття в окрему сім’ю, створену за бажанням подружжя або окремої особи, котра перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менше п’яти дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, разом із рідними (біологічними), у такій сім’ї не може перевищувати десяти осіб.

Основні нормативно-правові документи, які регламентують сімейні форми виховання, це:

Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року ¹ 2402-ІІІ;

Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13.01.2005 ¹ 2342 – ІV;

Положення про прийомну сім’ю (постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року ¹ 565);

Положення про дитячий будинок сімейного типу (постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року ¹ 565);

Постанова КМУ від 24.09.2008 р. ¹ 866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язані із захистом прав дитини”;


Модуль 5. Підготовка дитини до зміни середовища та самостійного життя

Постанова КМУ від 08.10.2008 р. ¹ 905 “Про затвердження Порядку про­вадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей”.

Зупинимося більш детально на організаційних моментах створення та за­безпечення функціонування сімейних форм виховання дітей.

Попри спільну назву “сімейні форми”, яка, по суті, означає перебування ди­тини на вихованні в сім’ї, кожна із зазначених форм відрізняється одна від одної як за організаційними, так і за правовими ознаками.

Порядок провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей чітко визначає категорії дітей, які можуть бути усиновлені, регламентує процедуру знайомства і встановлення контакту з дитиною (що дозволить убезпечити дитину від тиску на неї при прийнятті рішення щодо її усиновлення, маніпулювання дитиною й кандидатом в усиновлювачі), чітко визначає обсяг документів, що необхідні як для дитини, так і для усинов-лювача для здійснення процедури усиновлення, запроваджує обліково-статис­тичну картку – соціальний паспорт дитини, це дозволить чітко простежувати етапи роботи щодо влаштування дитини, пошуку для неї сім’ї, акумулювати інформацію про розвиток і стан здоров’я дитини. Крім того, Постановою впер­ше запроваджено порядок публічного інформування громадян про дітей, які можуть бути усиновлені. Така інформація може розміщуватись у засобах ма­сової інформації, на офіційних веб-сайтах районних держадміністрацій, виконав­чих органів міських, районних рад, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту і Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини; визначено, що інформація про дітей може містити фотокартку дитини, відомості про її ім’я, вік, правові підстави для усиновлення, наявність братів, сестер, їх вік, особливі потреби дитини, форму влаштування без зазначення адреси місця пе­ребування дитини, а також контактні телефони та адресу служби у справах дітей, Департаменту, де можна отримати направлення для знайомства з дити­ною.

Дитина може бути влаштована на усиновлення з будь-якої форми влашту­вання: опіки, прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, інтернатного закладу, якщо вона перебуває на обліку як дитина, котра підлягає усиновленню. Якщо громадяни України бажають усиновити дитину, вони повинні перебувати на обліку в службі у справах дітей за місцем проживання як кандидати в уси-новлювачі.

Слід зазначити, що усиновлення не може відбутися без згоди дитини. Сімей­ним кодексом України не визначено мінімальний вік дитини, з якого потрібно брати у неї згоду на усиновлення, а також обов’язкову форму цієї згоди. Проте визначено, що згода дитини потрібна, якщо вона досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити. Форма згоди дитини на усиновлення також має відповідати її вікові та стану здоров’я.


КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

Більш традиційною для України є сімейна форма влаштування дитини-сиро-ти або дитини, позбавленої батьківського піклування – опіка (піклування). Вона встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів дітей. Опіка (піклування) над дітьми-сиротами та дітьми, позбав­леними батьківського піклування, встановлюється рішенням органу опіки та піклування або суду. Порядок здійснення опіки (піклування) над дітьми регу­люється Сімейним і Цивільним кодексами України та постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. ¹ 866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини”.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (ма­лолітня особа), а піклування – над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнад­цяти років (неповнолітня особа).

Законодавством України визначено, що опікун або піклувальник признача­ються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання самої дитини.

Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право проживати в сім’ї опікуна або піклувальника, на забезпечення їй умов для всебічного роз­витку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності. За дитиною збері­гається право користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитини має право на його отримання відповідно до закону. Встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкоду­вання шкоди у зв’язку зі втратою годувальника. Опікун (піклувальник) також має право отримувати державну допомогу на підопічну дитину. З 1 січня 2009 року відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” щодо розміру допомоги на дітей, над яки­ми встановлено опіку чи піклування” (від 15.04.2008 р. ¹ 269-VІ) розмір випла­ти державної допомоги становить два прожиткові мінімуми.

Опікун (піклувальник) у свою чергу зобов’язаний виховувати дитину, піклу­ватися про стан її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток та забезпе­чення одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Опікуни (піклу­вальники) не мають права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Дитина, над якою встановлено опіку (піклування), протягом усього часу пе­ребування в сім’ї опікуна зберігає статус дитини-сироти або дитини, позбавле­ної батьківського піклування.

Контроль за тим, як дитина проживає та виховується в сім’ї опікуна (піклу­вальника), здійснює районна служба у справах дітей.


Модуль 5. Підготовка дитини до зміни середовища та самостійного життя

Звільнення від виконання обов’язків здійснюється на підставі рішення орга­ну опіки та піклування за бажанням опікуна або піклувальника, або в разі неви­конання ним своїх обов’язків; при влаштуванні вихованця до державного закла­ду або коли між опікуном та підопічним склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування, огрган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою дитини, над якою встановлено піклування. Рішення про звільнення опікуна (піклувальника) від повноважень може також прийматися судом на підставі звернення органу опіки та піклуван­ня в разі невиконання цією особою обов’язків, передбачених законом.

Випадками, у разі настання яких опіка (піклування) припиняється, є: переда­ча малолітньої особи батькам (усиновлювачам); досягнення підопічним 14 років (у цьому разі особа, яка здійснювала обов’язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього); досягнення дитиною повноліття; реєст­рація шлюбу неповнолітньої особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

У 1998 році в Україні було розпочато й успішно нині розвивається створення прийомних сімей як форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавле­них батьківського піклування. З лютого 2006 року ця форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, регулюється Сімейним кодексом України.

Прийомна сім’я – це сім’я або одинока особа, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування. Тобто, на відміну від усиновлення та опіки, кількість дітей у прийомній сім’ї обмежена. Прийомні діти влаштовують­ся в сім’ю до досягнення вісімнадцятирічного віку (повноліття) або до закін­чення навчання у професійно-технічних чи вищих закладах, але не пізніше до­сягнення ними 23-річного віку.

Прийомна сім’я як сімейна форма влаштування має такі ознаки: – дитина, яка виховується в такій сім’ї, не позбавляється статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. За нею зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також право на відшкодування шкоди у зв’язку зі втратою годувальника, які вона мала до влаштування у прийомну сім’ю; – прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, окрім випадків, коли це може завдати шкоди їхньому життю, здоров’ю та моральному вихованню; – кандидати в прийомні батьки обов’язково проходять курс навчання, розрахований на формування в них розуміння проблем, пов’язаних з особливостями дітей, які за різних життєвих обставин втратили батьків;


КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

– прийомні батьки у вирішенні проблем прийомної дитини співпрацюють із соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї; – прийомна сім’я створюється на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади. Між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сім’ї, укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім’ї на спільне виховання і проживання, який визначає права та обов’язки обох сторін; – утримання прийомної дитини в сім’ї фінансується державою. Одному з прийомних батьків виплачується два прожиткові мінімуми на утримання, виховання, навчання, лікування, харчування дитини та грошове забезпечення в розмірі 35% від загальної суми виплат на дітей за виконання обов’язків прийомних батьків. Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім’ю. Відповідно до зазначеного Положення прийомними батьками можуть бути особи працездатного віку. При влаштуванні дитини у прийомну сім’ю має бути враховане таке: дитина повинна досягти повноліття до досягнення прийом­ними батьками пенсійного віку. Час улаштування дітей визначається відповід­но до віку молодшого з прийомних батьків. На момент досягнення батьками пенсійного віку сім’я втрачає статус прийомної, а всі прийомні діти мають бути виведені з неї. Проте, враховуючи непередбачені обставини (наприклад, якщо дитина буде влаштована у прийомну сім’ю, а через певний час виникає потреба влаштування старшого брата чи сестри), в окремих випадках прийомна сім’я продовжує функціонування після досягнення прийомними батьками пенсійного віку, але термін не повинен перевищувати п’яти років. На подовження терміну діяльності прийомної сім’ї потрібна згода прийомних батьків та місцевого орга­ну виконавчої влади.

Особи, які виявили бажання стати прийомними батьками, в обов’язковому порядку мають пройти навчання, організоване обласними центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо, за програмою, затвердженою Міністерством Ук­раїни у справах сім’ї, молоді та спорту.

Окрім проходження спеціальної підготовки, до кандидатів на створення прийомної сім’ї висуваються вимоги щодо достатнього матеріального забез­печення сім’ї.

Під час оформлення прийомної сім’ї на влаштування до неї дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, необхідна згода всіх по­внолітніх членів родини, які проживають разом. У свою чергу прийомні батьки мають враховувати згоду не лише дорослих членів родини, а й рідних дітей, які досягли повноліття.


Модуль 5. Підготовка дитини до зміни середовища та самостійного життя

На влаштування до прийомної сім’ї потрібна згода дитини, якщо вона досяг­ла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її влаш­тування до прийомної сім’ї з’ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності прийомних батьків і представника органу опіки та піклування, про що складається відповідний документ.

Дія договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомну сім’ю, укладеного між прийомними батьками та місцевим органом виконавчої влади, що прийняв рішення про створення цієї прийомної сім’ї, припи­няється в разі виникнення в прийомній сім’ї несприятливих умов для виховання дітей та спільного проживання, через тяжку хворобу прийомних батьків, зміну їх сімейного стану, відсутність взаєморозуміння між батьками та дітьми, конфліктні стосунки з дітьми, невиконання прийомними батьками обов’язків щодо належного виховання, розвитку й утримання прийомних дітей, повернення дітей рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновлювачу); досягнення ди­тиною повноліття; досягнення батьками пенсійного віку; за згодою сторін.

У разі припинення дії договору сім’я позбавляється статусу прийомної, а подальше влаштування прийомних дітей визначається органом опіки та піклу­вання.

Особливою формою сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є дитячий будинок сімейного типу. В Україні створен­ня дитячих будинків сімейного типу почалося в 1989 році. Функціонування бу­динків сімейного типу регулюється Сімейним кодексом України, Законом Ук­раїни “Про охорону дитинства”, Законом України “Про забезпечення організа­ційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать­ківського піклування” (2005 рік) та Положенням про дитячий будинок сімейно­го типу.

Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім’я, що створюється за бажан­ням подружжя або окремої особи, яка перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейного виховання та спільного проживання не менше п’яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Особи, які беруть на себе зобов’язання щодо дітей, набувають статусу батьків-вихователів. Діти, влаштовані до дитя­чого будинку сімейного типу, є вихованцями і не втрачають статусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вихованці виховуються в дитя­чому будинку сімейного типу до 18 років, а в разі продовження навчання у про­фесійно-технічному, вищому навчальному закладі – до його закінчення, але не пізніше досягнення 23-річного віку.

Сім’я може отримувати статус дитячого будинку сімейного типу лише за умови прийому на виховання п’яти і більше дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Кількість дітей у такій сім’ї, як рідних, так і дітей-вихованців, не повинна перевищувати десяти осіб. Обов’язковою умовою ство­рення дитячого будинку сімейного типу є проходження батьками-вихователя-


КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

ми курсу підготовки для кандидатів на створення прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу, проведення якого забезпечують обласні центри со­ціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Батьки функціонуючих дитячих бу­динків сімейного типу мають раз на два роки проходити курс підвищення ква­ліфікації (перепідготовку).

Батьками-вихователями можуть бути повнолітні та працездатні особи за винятком таких, котрі:

– визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

– позбавлені батьківських прав;

– звільнені від обов’язків опікунів (піклувальників, усиновителів) за неналежне виконання покладених на них обов’язків;

– за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей (інваліди 1 і 2 групи, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу; мають розлади психіки, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства).

При прийнятті рішення про створення дитячого будинку сімейного типу ви­моги висуваються не лише до осіб, які висловлюють бажання взяти на вихо­вання дітей, позбавлених батьківського піклування, а й до членів їхньої родини. Не можуть бути батьками-вихователями особи, які проживають разом із чле­нами сім’ї з глибокими органічними ураженнями нервової системи, алкоголь­ною та наркотичною залежністю, хворими на СНІД, відкриту форму туберку­льозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, на­хили до насильства.

Законодавчо встановлено вікові обмеження щодо кандидатів на створення дитячого будинку сімейного типу залежно від віку дітей, які влаштовуються в сім’ю. При влаштуванні різниця у віці батьків-вихователів і дітей має бути та­кою, щоб на час досягнення обома батьками-вихователями пенсійного віку всі вихованці досягли віку вибуття з дитячого будинку сімейного типу. Вікові обме­ження визначаються відповідно до віку молодшого з батьків. За певних обста­вин передбачено можливість подовження терміну діяльності дитячого будинку сімейного типу за домовленістю батьків-вихователів та місцевих органів вико­навчої влади. Проте цей термін не повинен перевищувати п’яти років.

Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається рай­онною, районною у містах Києві та Севастополі держадміністрацією, виконав­чим комітетом міської ради міст республіканського значення (АР Крим) і міст обласного значення на підставі заяви особи або осіб, які виявили бажання ство­рити такий будинок, з урахуванням результатів навчання та подання відповідно­го центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а також висновку служби у справах дітей про наявність умов для його створення.


Модуль 5. Підготовка дитини до зміни середовища та самостійного життя

Підбір вихованців здійснюється поступово протягом дванадцяти місяців. На­самперед до дитячого будинку сімейного типу влаштовуються діти, які перебу­вають між собою в родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медични­ми показниками або з інших причин вони не можуть виховуватися разом. Допо­могу та контроль за влаштуванням дітей здійснює служба у справах дітей.

Відповідно до Сімейного кодексу України обов’язковою умовою для влаш­тування дитини до дитячого будинку сімейного типу є згода дитини, якщо вона досягла відповідного віку і такого рівня розвитку, що може її висловити. Згода на влаштування до дитячого будинку сімейного типу з’ясовується представни­ком закладу, в якому дитина перебуває, у присутності батьків-вихователів та представника органу опіки та піклування й оформляється документально.

Батьки-вихователі несуть відповідальність за життя, здоров’я, фізичний, духовний і психічний розвиток дітей. Вони є представниками своїх вихованців і захищають їхні права та інтереси в органах державної влади, у тому числі судо­вих, як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень. Вони не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини.

Оформлення рішення місцевого органу виконавчої влади є підставою для набуття родиною статусу “дитячий будинок сімейного типу”. Між органами виконавчої влади та батьками, які беруть на себе зобов’язання щодо утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, укладається угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу. В угоді визначаються права й обов’язки кожної зі сторін, формулюються вимоги щодо умов виховання та утримання дітей у сім’ї, регу­люються питання захисту житлових прав батьків-вихователів та членів їх сім’ї.

Для утримання, виховання, навчання, лікування, харчування дітей-вихованців батьки-вихователі одержують державну соціальну допомогу в розмірі двох про­житкових мінімумів на кожну дитину-вихованця та грошове забезпечення бать-кам-вихователям у розмірі 35% від загальних виплат на дітей. Сумарний обсяг грошового забезпечення батьків не повинен перевищувати п’яти прожиткових мінімумів для працездатної особи і розподіляється між батьками-вихователя-ми рівними частинами за їх згодою.

Представники органів виконавчої влади мають право контролювати умови виховання, утримання дитини, і якщо вони не виконуються – право розірвати угоду з батьками-вихователями.

Підстави, які можуть призвести до розірвання угоди, можуть бути спровоко­вані внутрішніми сімейними обставинами: важка хвороба батьків-вихователів, відсутність взаєморозуміння з дітьми, конфліктні стосунки між дітьми, невико­нання батьками-вихователями обов’язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей; також пов’язаними з виходом вихованців із сім’ї: повернен­ня дітей-вихованців рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю), до­сягнення дитиною повноліття тощо. Розірвання угоди може бути здійснено на підставі рішення суду.


КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

При зменшенні кількості дітей-вихованців служби проводиться поповнення дитячого будинку сімейного типу новими дітьми або ж здійснюється переве­дення такої родини у статус прийомної. У випадку ліквідації дитячого будинку сімейного типу подальше влаштування вихованців вирішується органом опіки та піклування. При цьому мають бути вжиті заходи щодо подальшого сімейно­го влаштування дітей.

Однією з умов створення дитячого будинку сімейного типу є надання родині житлової площі, що дає можливість забезпечити гармонійний розвиток дітей, гарантує кожному вихованцю нормальні умови життя.

Умови забезпечення дитячого будинку сімейного типу житловим приміщен­ням визначається Житловим кодексом України. Місцева державна адміністра­ція позачергово має надавати батькам-вихователям індивідуальний будинок або багатокімнатну квартиру. Користування наданим житловим приміщенням здійснюється в порядку, встановленому законодавством для користування служ­бовими приміщенням. Житлове приміщення має бути обладнане необхідними меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку, пе­релік яких визначається органом, що ухвалив рішення про створення дитячого будинку сімейного типу.

Дитячому будинку сімейного типу може бути надана в користування земельна ділянка для ведення садівництва та городництва поблизу місця його розташування, а також транспортний засіб. Умови передачі й користування земельною ділянкою і транспортом визначаються угодою про створення дитячого будинку сімейного типу.

За вихованцями дитячого будинку сімейного типу зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування збитків у зв’язку зі втратою годувальника, які вони мали до влаштування до дитячого будинку сімейного типу.

Діти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу, не втрачають ста­тусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що передбачає збереження пільг, які гарантуються державою таким дітям: при отриманні жит­лової площі, влаштуванні на навчання, матеріальної підтримки, оздоровлення тощо. У випадку, якщо за дитиною закріплено майно та житло, воно зберігається до досягнення дитиною-вихованцем повноліття; відповідальність за його збережен­ня покладається на органи опіки та піклування за місцем знаходження майна.

При влаштуванні дітей до дитячого будинку сімейного типу сімейних право­відносин не виникає – діти-вихованці мають право підтримувати особисті кон­такти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форма стосунків визначається органами опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями й за участю соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитячого будинку сімейного типу.

Таким чином, узагальнені особливості та відмінності форм сімейного вихо­вання наведені у таблиці нижче.


Модуль 5. Підготовка дитини до зміни середовища та самостійного життя

Схожість та відмінність сімейних форм виховання Таблиця 5.4.
  Усиновлення Опіка, піклування ДБСТ Прийомна сім’я
Кількість дітей у родині разом з рідними Не обмежена Не обмежена    
Кількість дітей Не обмежена Не обмежена 5–10 1–4
Фінансове утримання дітей (харчування, одяг та ін., комунальні послуги) Одноразова виплата як при народж. першої дитини Виплати з бюджету на утримання дитини, згідно з нормами утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме два прожиткові мінімуми Виплати з бюджету на утримання дитини, згідно з нормами утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме два прожиткові мінімуми Виплати з бюджету на утримання дитини, згідно з нормами утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськог о піклування, а саме два прожиткові мінімуми
Фінансове утримання/ підтримка батьків/опікунів Відсутня 35% від виплат на утримання кожної дитини. Виплати з бюджету 35% від виплат на утримання кожної дитини. Виплати з бюджету
Житло Власне житло Власне житло Службове приміщення, власне житло Власне житло
Оздоровлення дітей За власний рахунок За кошти державного бюджету За кошти державного бюджету За кошти державного бюджету
Права прийомних дітей на майно прийомних батьків Як у рідних дітей Немає Немає Немає

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

У дітей, які можуть бути розміщені в сімейні форми виховання, має бути статус: “дитина-сирота” чи “дитина, позбавлена батьківського піклування”.

Опрацювати рішення про влаштування дитини в ту чи іншу форму сімейного виховання потрібно в кожному випадку індивідуально, виходячи з оцінки її по­треб.

Подальший розвиток сімейних форм улаштування дітей-сиріт та дітей, поз­бавлених батьківського піклування, в Україні має базуватися саме на принципі забезпечення найкращих інтересів дитини і, при можливості, збереження для неї рідної біологічної сім’ї.

Аналітично-довідкові дані Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту щодо розвитку сімейних форм виховання свідчать, що:

– протягом чотирьох останніх років розроблено і прийнято 80 нормативно-правових актів, основні мета й завдання яких – сформувати засади забезпечення прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання в сім’ї; – станом на 01.01.2009 р. в Україні налічувалося 103542 особи дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що складає 1,2% від загального числа дітей в Україні; – на початок 2009 року 62965 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають під опікою, піклуванням громадян, що складає 61,2% від загальної кількості дітей зазначеної категорії; – 6655 дітей (станом на 01.01.2009р.) – виховуються у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу, – це 6,4% від загальної кількості дітей зазначеної категорії. Це на 2134 дитини більше, ніж на 01.01.2007 р. та майже на 5,6 тис. більше проти 2003 року (відповідно – 1061 дитина); – протягом 2008 року 2066 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлені громадянами України, 1587 дітей – усиновлені іноземними громадянами.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: