Робота в малих групах

Робота в малих групах надає всім учасникам можливість діяти, практикувати навички співпраці, спілкування (зокрема, володіння прийомами активного слухання, вироблення загального рішення, вирішення виникаючих розбіжностей). Роботу у групах потрібно використати, коли необхідно вирішити проблему, з якою важко справитися індивідуально, коли є інформація, досвід, ресурси для взаємного обміну, коли одним з очікуваних учбових результатів є надбання навичок роботи у команді.

До групової роботи потрібно привчатися поступово та починати з малих груп з двох-трьох учасників. За мірою освоєння правил роботи можна збільшувати склад груп до 5-7 осіб, розширюючи діапазон можливостей, досвіду та навичок її учасників. Але також підвищується імовірність неконструктивної поведінки, дезорганізації, конфлікту. Чим більше група, тим більше вміння потрібно від учасників, щоб кожному була дана можливість висловитися. І чим менше часу відпущено на роботу у групі, тим менше повинен бути розмір групи. Разом з тим, чим більше утворено груп, тим більше часу витрачається на уявлення результатів групової роботи.

У групах з двох осіб (у парах) високий рівень обміну інформацією та менше розбіжностей, але вище й імовірність виникнення напруженості. У разі незгоди учасників обговорення може зайти у глухий кут, оскільки у такій групі не знайдеться ні союзника, ні арбітра.

У групі з трьох осіб є небезпека “придушення” більш слабого члена групи. Проте групи з трьох осіб є найбільш стабільними, учасники в них можуть вставати на бік один одного, виступати як посередники, арбітри, у таких групах легше улагоджуються розбіжності.

Загалом, у групах з парною кількістю членів розбіжності улагодити важче, ніж у групах з непарною кількістю. При непарному складі групи можна вийти з глухого кута шляхом поступки думці більшості.

У групі з п'яти осіб більше імовірність, що ніхто не залишиться у меншості або на одинці. У такій групі досить багато учасників для вироблення різних думок і продуктивного обміну інформацією. У той же час у кожного є можливість внести свій внесок у роботу, почути іншого та бути почутим самому.

При роботі у малій групі з п'яти осіб учасники можуть виконувати такі ролі:

ведучого (посередник - організатор роботи групи);

писарчука (записує результати роботи);

доповідача (представляє результати роботи групи іншим групам);

спостерігача (учасники поступово будуть усвідомлювати, які уміння необхідні для роботи в невеликій групі. Спостерігач допомагає придбати ці навички, аналізує індивідуальну поведінку членів групи);

хронометриста (стежить за часом, відпущеним на групову роботу).

Можливі й інші ролі. Розподіл ролей дозволяє кожному учаснику групи активно включитися у роботу. Якщо група працює протягом тривалого часу в одному складі, бажано міняти ролі.

Рекомендується об'єднувати в одній групі учасників із різним рівнем підготовки. У різнорідних групах стимулюється творче мислення й інтенсивний обмін ідеями, тому проблема може бути розглянута з різних сторін.

Правила роботи у групі:

Кожний учасник має можливість висловитися, якщо захоче.

Всі учасники групи поважають цінності та погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними.

Обговорюються ідеї, пропозиції, а не люди, які їх висловили.

Всі учасники висловлюються коротко та за суттю.

Кожний учасник, навіть захищаючи свою точку зору, відкритий для сприйняття інших ідей, думок і інтересів.

Всі виникаючі розбіжності, конфлікти вирішуються мирним шляхом з урахуванням інтересів учасників і правил роботи.

Всі учасники прагнуть створити відкриту, ділову, дружню атмосферу.

Існує багато способів розподілу у групах:

можна заздалегідь скласти списки груп і вивісити їх, вказавши місце збору кожної групи;

можна попросити всіх учасників розрахуватися "на перший-другий-третій..." за числом груп. Після розрахунку перші номери утворять першу групу, другі - другу і т.д. Це найбільш простий спосіб довільного розподілу. Але він є неправильним;

ще один спосіб - розподіл залежно від позиції з проблеми, що обговорюється. Наприклад, при аналізі й оцінці ситуації з ознаками етичного порушення можна з'ясувати первинну думку учасників і відповідно розділити на групи: перша група - це ті, хто бачить порушення, друга група - та, хто не бачить порушення, третя група - та, хто не може визначитися;

нарешті, самий простий спосіб - розподіл за бажанням учасників. Наприклад, при виробленні позиції у ситуації можна спитати, хто хоче розробляти позицію обвинувачення, а хто - захисту. Але у цьому випадку є небезпека, що групи будуть дуже нерівномірними.

Є також інші способи.

Корисно зберігати стабільний склад групи досить довго, щоб учасники могли досягти майстерності у груповій роботі. У той же час, зміна складу групи дозволяє всім учасникам працювати з різними людьми та дізнатися їх. Одним із варіантів роботи у малих групах над складними, "комплексними'' проблемами є технологія "мозаїки (ажурна пилка)". Кожний учасник малої групи (вона називається "домашньою" групою) стає "експертом" з окремого питання. Після короткого первинного обговорення проблеми, загалом, всі учасники утворять нові "експертні" групи. У цих групах обговорюються окремі конкретні задачі, на які розпадається первинна проблема.

Після закінчення групової роботи її результати повинні бути представлені іншим групам (при цьому можна використати плакати, схеми, таблиці тощо). Важливо з'ясувати при цьому такі питання:

Чим обґрунтоване таке рішення групи?

Чи є у членів групи особлива думка?

Що перешкоджало прийти до загальної згоди?

Представники інших груп також можуть задавати питання. Можна порівняти стиль роботи різних груп, проаналізувати, як він вплинув на ефективність роботи, обговорити значення правил роботи у групі.

3.6.5 Метод “ПРЕС”

Метод ПРЕС є одним із методів проведення дискусії та використовується у випадках, коли виникають суперечли­ві питання, та при проведенні окремих вправ. Цей метод надає аудиторії мож­ливість виробити аргу­менти або висловити власну думку з дискусійного питання. Метод допома­гає прояснити свої думки, а та­кож сформулювати думку в чіткій і стислій формі.

Вказаний метод можна звести до чотирьох етапів:

ПОЗИЦІЯ

Я вважаю, що... (висловіть власну думку, проясніть ва­шу точку зору).

ОБҐРУНТУВАННЯ

...тому, що... (наведіть причину виникнення цієї думки, тобто на чому ґрунтуються до­кази на підтримку вашої позиції).

ПРИКЛАД

... наприклад... (наведіть факти, що підтверджують ваші докази, вони підсилять вашу по­зицію).

ВИСНОВКИ

... Отже... (узагальніть свою думку, зробіть вис­новок про те, що слід робити; тобто, це є заклик прийняти вашу позицію).

Запропонуйте всім, хто забажає, застосувати цей метод до будь-якої проблеми за їхнім вибором.

Перевірте, чи розуміють учасники меха­нізм застосування методу.

Етапи можна адаптувати, пропону­ючи учасникам наводити кілька варіантів своїх думок або прикладів.

Коли формула буде зрозуміла всім учасникам, починайте вправу.

3.6.6 Навчаючи — вчуся

Метод «Навчаючи — вчуся» вико­ристовується при вивченні або при узагальненні вивченого матеріалу, при за­вершенні роботи з блоком інформації, з метою дати можливість аудиторії взя­ти участь у навчанні та передачі своїх знань.

Порядок проведення:

1. Підготовка роздаткового матеріалу, що стосуються теми заняття.

2. Забезпечення аудиторії матеріалом, необхідним для опрацювання.

3. Протягом кількох хвилин учасники ознайомлюються з інформацією. Доцільно перевірити, чи розуміє аудиторія інформацію.

4. Після того, як усі прочитають інформацію, дається час на ознайомлення зі своєю інформацією інших, вільно пересуваючись у навчальному кабінеті.

5. Кожний учасник може одночасно говорити лише з однією особою. Завдання полягає у тому, щоб поділитися своїм фактом і самому дізнатися про інформацію від іншого.

6. Після того, як вправа завершиться, доцільно запропонувати кільком засудженим розповісти що-небудь із того, про що вони дізна­лися від інших.

Використання цього методу дає загальну картину по­нять і фактів, що слід вивчити на уро­ці, а також викликає певні питання, підвищує інтерес.

3.6.7 Аналіз практичних ситуацій

Можна виділяти кілька форм цього методу, однією з них є традиційне розв’язування задач. При розборі певної справи слід звертати увагу на основні моменти:

1. Факти. Що відбулося? Хто є учас­никами ситуації? Що про них відомо? Які факти важливі? Які другорядні?

2. Проблеми. У чому полягає проблема? Яке питання нам треба вирішити, розв'язуючи си­туацію?

3. Аргументи. Які шляхи вирішення даної ситуації мо­жуть бути наведені?

4. Рішення. Яке буде вирішення си­туації? Чому саме таке? Які можуть бу­ти наслідки такого рішення?