Фази підготовки оратора до виступу

Підготовка виступу оратора залежатиме передусім від досвіду останнього. Іржі Томан зазначає, що для досвідченого промовця буде досить кількох коротких нотаток, зроблених незадовго до виступу, а початківець має приділити підготовці значно більше часу [6, с. 208].

Багато також залежить самого виступу, його мети, аудиторії, якій його представлятимуть тощо.

Загалом існує чотири варіанти підготовки до виступу:

1. Написати весь текст виступу, а потім зачитати його слухачам.

2. Написати весь текст виступу, кілька разів прочитати, а потім виголосити по пам’яті, час від часу заглядаючи у конспект.

3. Підготувати лише коротенькі записи.

4. Виступати без будь-яких нотаток.

До першого і четвертого бажано вдаватися лише зрідка. Наприклад, виголошуючи промову з питань політики та економіки, виступаючи на дипломатичних прийомах тощо, коли важить кожне слово, треба користуватися заздалегідь підготовленим текстом. Бо у важливих ситуаціях навіть найдрібніша неточність може призвести до прикрих непорозумінь, і навіть дипломатичних скандалів. За інших обставин промова, яку читають, багато втрачає.

Якщо все ж доведеться читати промову з аркуша, краще, щоб оратор мав друкований текст промови (а не поспіхом написаний і багато разів перекреслений рукопис). Це дозволить легко й упевнено читати текст і зосереджувати увагу на логічній інтонації, наголосі, на підвищенні чи зниженні тону тощо. Для того щоб вкластися в регламент, слід орієнтуватися на те, що 30 рядків друкованого тексту читають приблизно 2 хвилини. Якщо для друкування немає умов, автор повинен хоча б чітко й розбірливо свою промову написати від руки (30 рядків на сторінку) [1, с.134].

Четвертий варіант виступу теж мав би бути винятком. Лише тоді, коли йдеться про менш важливі речі або коли промовець говорив на цю тему багато разів, він може дозволити собі виступати перед слухачами без нотаток. Самовпевнений досвідчений промовець іноді припускається помилки, викладаючи важливий матеріал без підготовки. У таких випадках одного досвіду замало, і слухачі зрозуміють, що оратор не готувався до виступу.

Очевидно, більш прийнятними будуть другий і третій способи підготовки до промови. Для початківця важливо, за винятком тих ситуацій, коли він виступає з короткими зауваженнями чи доповненнями під час дискусії, мати при собі повний текст доповіді. Виступаючи перед широким загалом, йому потрібно стежити за багатьма речами, як-от стан свого одягу, вихід на трибуну, дихання і голос, виразність артикуляції, темп мовлення, сила голосу, реакція слухачів. Тож навряд чи молодий лектор зуміє думати ще й над змістом промови і формулюванням думок.

Іржі Томан радить: «Якщо ви запам’ятали зміст і спосіб викладу тексту, виголошуйте його по пам’яті, час від часу повертаючись до записів. Після кількох виступів із тією самою промовою… ви набудете впевненості і в текст заглядатимете лише інколи. Згодом ви зможете виступати без конспекту, користуючись лише нотатками» [6, с. 210].

У будь-якому разі до публічного виступу необхідно готуватися. Кажуть, що до нього людина готується все життя, очевидно, йдеться про добір фактів, явищ, їх обдумування, осмислення.

Безпосередня підготовка до конкретного виступу звичайно охоплює такі етапи:

1. Обдумування теми. Лектор повинен конкретизувати тему виступу, встановити коло питань, які вона мусить охоплювати. При цьому важливо врахувати інтереси аудиторії, рівень її вимогливості, критерії оцінок, ступінь обізнаності з цього питання.

2. Опрацювання і писемне оформлення теми. На цій стадії промовець обирає літературу, робить виписки, які обов’язково потрібно документувати (тобто вказувати, звідки взято цитату, дату виходу джерела, автора і назву твору, рік, місце видання, сторінку). Найнеобхіднішу літературу варто законспектувати.

Письмово оформити тему можна у вигляді стислого або розгорнутого плану, тез або повного тексту виступу.

План складають після обдумування порядку розміщення частин. Стислий план є основою складання тез чи повного тексту. Із розгорнутим планом доповіді можна виступати, і такий виступ має свої переваги: лектор краще бачить аудиторію, її реакцію, а отже, має змогу коригувати заплановане – робити зміни у викладі, скорочувати чи збільшувати кількість ілюстрацій. Розгорнутий план виглядає таким чином: аркуш ділять на дві частини, зліва пишуть назву розділу плану, справа – основні формулювання, факти, цитати.

Тези доповіді – це короткі змістовні формулювання основних положень виступу. На полях навпроти кожного положення – заголовок. Тези складно писати, але виступу з опорою на них, коли за основним положенням відновлюється зміст, є найчастіше цікавим, справляє враження спонтанного виступу. Але в такому разі важко уникнути мовних неточностей, помилок, бо відшліфувати можна лише повний текст.

Повний текст виступу пишуть тоді, коли він потрібен не для одного виступу або тоді, коли він будується на великому і складному матеріалі, висвітлює серйозні теоретичні проблеми. Як було згадано вище, повний текст доповіді обов’язково слід писати для офіційної доповіді.

3. Критичний розбір готового виступу. Уже готовий виступ треба обов’язково проаналізувати з погляду його композиції (зачин, виклад, кінцівка, мовне оформлення яких залежить від жанру), логічності викладу, зрозумілості термінів, чіткості визначень, добору фактів. Варто передбачити в тексті також відповіді на запитання слухачів, зробити поправки на виголошення (тобто, якщо є довгі і складні речення, скоротити їх; спросити текст, якщо є забагато складних слів, особливо іншомовних; дієприкметникові і дієприслівникові звороти замінити дієсловами; ввести звертання до слухачів, вставні конструкції: як кажуть у таких випадках, можна сказати та інші; риторичні питання, слова-зв’язки: отже, таким чином, далі, потім; простежити, щоб предмет думки називався частіше; продумати паузи).

Доцільно включити до лекції приклади, порівняння й висновки, а часом і афоризми, прислів’я і влучний дотеп. Зайві подробиці заступають головне в розповіді, тому ними не можна зловживати, хоча надмірна стислість також є вадою. До прикладу, якщо висловити важливу думку лише кількома реченнями і не обґрунтувати її, то вона пройде повз увагу слухачів, а приклад або порівняння легше запам’ятати, ніж просто назване твердження, засаду чи думку. Не перевантажуйте свою мову.