З історії факультету

Декан історичного факультету,

Доктор історичних наук, професор Копилов С.А.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАМ’ЯНЕЦЬ – ПОДІЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ.

З історії факультету

17 серпня 1918 р. Гетьман України П. Скоропадський затвердив закон про заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету (до речі, першого українського) в складі чотирьох факультетів, два з яких — історико-філологічний і фізико-математичний — розпочали роботу вже з першого на­вчального року. Наприкінці жовтня 1918 року на історичне відділення історико-філологічного факультету було зараховано 50 осіб дійсними та умовно дійсними студентами, а також вільними слухачами. Згодом кіль­кість тих, хто облюбував професію історика, зросла. Восени 1920 року на перший курс навчання вступили вже 78 осіб.

Крім дисциплін, що визначали українознавчий профіль університету, студенти історичного відділення вивчали такий комплекс наук: з історії України, країн Сходу, Римської імперії, середніх віків, історії Болгарії і Сербії, історії української і всесвітньої церков, історії українського мистецтва, музики; історії єврей­ського народу, історії Поділля й Кам’янця, історії братств, а також джерела з історії Московської держави тощо. На навчання відводилося 4 роки, а для найбільш здібних і бажаючих — 3.

Навчальний процес розпочинався читанням вступних і пробних лекцій професорів, приват-доцентів і лекторів. Відвідуванню занять студентами передував їх попередній запис в канцелярії факультету, причому кількість тижневих годин складала не менше 18 і не перевищувала 30. На основі відвіданих занять, складених заліків та іспитів декан зараховував майбутнім спеціалістам семестри — весняний і осінній. Кожному студенту видавалася книжка (аналог сучасної залікової), де вказувалися навчальні дисципліни, на які він записався, робилися відмітки про складання іспитів і заліків, а скарб­ник університету відзначав сплату внеску за право навчання — 125 грн. за семестр.

Студенти історичного відділу займалися науковою роботою в історико-економічному гуртку, а викладачі-історики разом із філологами об’єдналися в секцію гуманітарних (згодом– історико-філологічних) наук Наукового товариства. Тут обговорювалися важливі наукові доповіді, організовувалися дискусії зі спірних питань.

В січні-березні 1921 року університет зазнає кількох реорганізацій. В підсумку на його базі утворилися два самостійні інститути — сільсько­господарський та народної освіти. Останній складався з двох факультетів, у тому числі соціально-гуманітарного із чотирма відділами. На історичному відділі навчалося 194 студенти.

У жовтні 1921 року факультети Інституту народної освіти (ІНО) були об’єднані в один — професійної освіти, який мав також соціально-історичний відділ. Його студенти, яких в 1922 році нараховувалося 40 осіб, вивчали історію класової боротьби, марксизм-ленінізм, політичну економію, по­літ­освітню працю, радянську державу тощо.

Із закриттям восени 1922 року факультету профосвіти підготовка вчителів історії відбувалася на факультеті соціального виховання, який мав соціально-історичний, а з 1923 року — соціально-економічний відділ. Кількість його випускників становила в 20-х роках від 7 до 15 осіб. Умови підготовки спеціалістів в ІНО були вкрай важкими. Так, аудиторії у зимовий час майже не опалювалися. Студенти і викладачі змушені були працювати в них у верхньому одязі, часто хворіли. Гостро не вистачало гасу для освітлення. Було закрито їдальню. Відвідування занять складало менше 50%.

Курс на пролетаризацію студентського складу 1922 року призвів до двох академічних люстрацій (чисток), в результаті яких було відчислено майже 500 (!) осіб, серед яких було чимало істориків. Подібна практика продовжувалась і в наступні роки.

У 1922 році при ІНО засновується науково-дослідна кафедра (НДК) по вивченню історії та економіки Поділля. Вона складалася з кількох дійсних членів (штатних працівників). Тут регулярно заслуховувались науко­ві доповіді працівників кафедри та інституту народної освіти, по­відом­лення студентів. НДК видавала наукові записки (перший том по­бачив світ лише 1929 року), мала аспірантуру з ряду спеціальностей, в тому числі з історії.

У 1924 році, після передачі Кам’янець-Подільському ІНО матеріальної бази і студентів аналогічного закладу з Вінниці, побільшало нав­чальної літератури, що позитивно позначилось на підготовці майбутніх вчителів історії.

З 1925—26 навчального року в ІНО запроваджуються нові навчальні пла­ни, за якими підготовка спеціалістів була продовжена до 4-х років (готу­вали вчителя-комплексника): перших три роки відводилося виконанню спіль­них планів, а вже потім відбувалася спеціалізація за чотирма ци­клами, в тому числі соціально-економічним. Навчальний рік тривав 44 тижні, кож­ний з яких складався із 36 академгодин. Студенти підсумо­вували нав­чання за перших три роки трьома курсовими роботами, а на випускному курсі виконували кандидатську працю, яка засвідчувала їхню готовність до роботи. Через два роки після закінчення вузу інститутська комісія при­своювала випускникам певну кваліфікацію.

1930 року ІНО перейменовується в Інститут соціального виховання (ІСВ), який мав єдиний однойменний факультет. Підготовка тривала 3 роки. Прийом студентів в інститут здійснювався відтепер двічі на рік. На істо­рико-економічному відділі навчалося 25 осіб. Вони вивчали такі дисципліни як ленінізм, історію ВКП(б), історію народів СРСР, всесвітню історію, діалектичний матеріалізм, політичну економію, теорію радян­сь­кої держави і національне питання, методику навчання суспільство­знав­ства та інші. Розпочинається навчання без відриву від виробництва, заочно. Циклові комісії реорганізовано в спеціальні ка­федри, а НДК припинила своє існування. Однією із десяти кафедр, що з’я­вилися в ІСВ, стала кафедра історії.

У 1934 році заклад було реорганізовано в педагогічний інститут. Одним із трьох його факультетів став історичний, що утворився на базі істо­­рико-економічного відділу. Тут навчалися 210 студентів за чоти­ри­річним планом. Прийом відбувався лише з середньою освітою. Проте вже наступного, 1935 року інститут несподівано закривається. Студенти історичного факультету були переведені до українських пед­ін­ститутів: денної форми навчання — Одеського, заочної — Київського. Література з історії була розкомплектована і дісталася Одеському педінституту, і частково Київському університету. А найцінніші видання по­повнили бібліотеку ВУАН. Багато історичних видань було передано в бібліо­теч­ні фонди місцевої обласної бібліотеки, облдержархіву та краєзнавчого музею.

У червні 1939 року в Кам’янці-Подільському відкривається учитель­ський інститут з дворічним терміном навчання в складі двох факультетів. Один з них — історичний — готував спеціалістів з відривом від вироб­ниц­тва. Через гостру нестачу вузівських працівників до викладацької ро­боти залучалися випускники університетів та інститутів 1939 і 1940 років, а та­кож учителі середніх шкіл. На І курс історичного факультету було зара­ховано 95 осіб. Але через запровадження платні за навчання та зміну порядку призначення стипендій, яка призвела до зменшення їх кількості, контингент студентів скоротився до 1 січня 1941 року на 23%.

У червні 1941 року ВУЗ зробив випуск майже 70 вчителів-істориків. А 2 липня, за тиждень до окупації міста нацистськими загарбниками, інститут і його підрозділи при­­пинили діяльність.

Робота вузу відновилася через 38 місяців, коли Кам’янець-Поділь­ський і область заліковували нанесені війною рани. До кінця 1944 ро­ку розпочалися заняття і на історичному факультеті. Через руйнацію інсти­тутського будинку довелося тимчасово перейти в приміщення однієї із середніх шкіл. Тим самим його було врятовано від переміщення до Прос­курова. Всі студенти отримували стипендії, але мешкали на квар­тирах, бо гуртожиток служив госпіталем.

Коло дисциплін, що вивчали спеціалісти, поповнила історія України. Виконувати навчальні програми було дуже складно, оскільки в бібліотеці нараховувалося лише 233 книги з історії. Ще більший негативний вплив на роботу інститутського колективу вчинили посуха і голод 1946—1947 ро­ків. Допоміжне господарство інституту (20 га) прибутку не дало. З дер­жавних фондів кожний студент отримав в середньому по 2 шматки мила, одній парі взуття, одному костюму і дві сорочки. Ви­кладачам виділили по 2—3 складометри дров, гас для освітлення, го­роди. Студентів розмістили у двох невеличких гуртожитках, проте біль­шість їх змушена була проживати на так званих “кутках”.

З 1948—1949 навчального року учительський інститут реорганізо­вується в педагогічний з чотирирічним строком навчання. В ході реалі­зації цього заходу історичний факультет злився з філологічним, що позначилося на його автономії. Новий, історико-філологічний факультет, по­селився майже на 15 років у Старому місті, в окремому трьохповерховому будин­ку (нині — вул. Татарська, 14).

У першій половині 50-х років історичний відділ приймав щороку 25—26 осіб, а випускав 23—25 спеціалістів. У 1955—1956 навчальному році тут нараховувалося всього 74 студенти. Однак продовжувати підготовку в Кам’янець-Подільському педінституті вони не змогли: у 1956 р. істо­рич­ний відділ несподівано закривається (четвертокурсників випустили, інших перевели до Станіславського педінституту). Проте спеціальність “Історія” не зникла з переліку, який забезпечував інститут. Її, як додат­кову, опа­новували студенти філологічного факультету. Таке становище про­існу­вало до 1964 року, коли в складі історико-філологічного факуль­тету було поновлено історичний відділ.

На початку травня 1968 р. Рада інституту ухвалила рішення про поділ історико-філологічного факультету на два самостійних навчальних підрозділи. Історичний фа­культет (декан — доц. А.О. Копилов) розмістився одноосібно у навчальному корпусі №2 (Старе місто), площа якого становила 1534 м². Прийом сту­дентів зріс до 75 осіб. За високі показники в галузі наукових досліджень факультет було визнано базовим в проведенні студентської наукової роботи серед пед­інститутів України, а колегія Міністерства освіти ухвалила занести його до книги пошани міністерства.

Початок 90-х років ХХ ст. приніс факультету нові зміни. Замість розформо­ваної кафедри історії СРСР і УРСР виникло дві — історії України (за­відувач — доц. М.Б. Петров) та історії Східної Європи і археології (завідувач — проф. І.С. Винокур). Деканат і кафедри розробили новий навчальний план, у якому чільне місце відведено історії України. З’явились нові нав­чальні дисципліни: релі­гієзнавство, соціальна екологія, соціальна психо­логія, основи економічної теорії, політологія, соціологія, археологія Ук­раїни, українська і зарубіжна культура, ділова українська мова, істо­ріографія історії України, джере­лознавство історії України, історія По­ділля та ін. Така перебудова на­вчального процесу зумовила велике напру­ження сил всього професорсько-викладацького колективу, особливо ка­федри історії України, якій довелося розробляти нові навчальні про­грами, що відповідали сучасному стану вітчизняної історичної думки і наукових досліджень.

У 1993—2001 рр. деканом історичного факультету був доц. О.М. Завальнюк. Упродовж цього періоду ректором університету про­ф. А.О. Копиловим і деканатом факультету значна увага приділялась зміцненню матеріально-технічної бази факультету. Було добротно відремонтовано аудиторний фонд, читальний зал на 70 місць, перепрофільовано приміщення колиш­нього спортивного залу під конференційний зал на 200 місць, навчальний корпус під’єднано до міської тепломережі, відремонтовано фасад корпусу і його покрівлю, упорядковано прилеглу територію.

У 2002 р. на факультеті створено інформаційно-комп’ютерну лабораторію з виходом на мережу Інтернет, кабінет музеєзнавства, у 2003 р. — кабінет правознавства.

З вересня 2002 р. до складу історичного факультету увійшла ка­федра фі­лософських дисциплін. Історія цієї кафедри розпочинається з часу заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету (1918 р.), засно­ваного на європейських традиціях, де філософія, логіка, етика та інші дисципліни вивчались обов’язково. Необхідність існування кафедри філософії була зумовлено також організацією історико-філологічного і, особливо, богословського факультетів. Останній передбачав богослов­сько-філософське відділення, де читались ґрунтовні курси християнської етики, логіки, історії стародавньої, середньовічної, нової і новітньої філософії, спецкурс філософії та психології релігій і апологетики хрис­тиянських релігій. Філософські курси в 1918—1920 роках читалися з урахуванням новіт­ніх досягнень наукової думки. В силу різних причин, насамперед ідеологічних, закладені традиції філософських курсів були поступово втрачені в 20-ті і 30-ті роки, коли відбувалися численні реорганізації вищої і середньої школи в країні. В ці роки, незалежно від форми об’єднань викладачів, читалися для сту­дентів курси діалектичного матеріалізму (марксизму), ленінізму, логіки, радянського будівництва та ін. У списках штатних працівників ІНО за 1929 рік зустрічаємо як викладача філософії Ф.А. Кондрацького, знаного більше як філолога, який, однак, закінчив у 1910 році філософ­ський факуль­тет Львівського університету зі спеціалізацією філологія і філо­софія.

З утворенням Інституту соціального виховання, поряд з іншими десятьма кафедрами, створюється як самостійна і кафедра діалектичного матеріалізму Шістдесяті роки минулого століття характерні й тим, що викладачі кафедри і вузу починають працювати над колективними дослідженнями з питань історії партійної організації Хмельниччини та відомими пізніше нарисами з історії міст і сіл Хмельницької області. Примітним яви­щем стає активізація роботи товариства “Знання”. В окремі роки представники кафедри читали в різних аудиторіях в середньому до 40—60 лекцій на рік.

У цей же час викладачі кафедри залучалися до вивчення істо­ричного краєзнавства. Міцніли і стали традиційними зв’язки між ВНЗ, проходив посилений обмін досвідом навчальної та наукової роботи. В інституті, зокрема, плідно діяв міжвузівський семінар з методології та методики наукових досліджень, що надавало значну допомогу молодим науковцям.

Наприкінці 80-х ХХ ст. років кафедру перейменовано в кафедру філософії і наукового соціалізму, згодом, в 1992 році — філософії і політології. Причини подібних метаморфоз загальновідомі: формування нової моделі спеціаліста, соціально-політичні перетворення, що привели також до вве­дення нового навчального предмета — політології.

Утворення незалежної української держави прискорило процес реформування вищої освіти, зміни і форми навчання. У відповідності з рішенням Ради інституту провідні викладачі готують і починають читати на всіх факультетах спецкурси з українознавства: “З історії філософської думки в Україні” та “З історії політичних ідей в Україні”. В силу виробничої необхідності здійснюється подальша реор­ганізація кафедри, яка за рішенням Ради вузу та наказу ректора від 31 серпня 1993 року трансформується в кафедру філософських дисциплін (викладачі політології переводяться на іншу кафедру).

На виконання наказу Міністерства освіти України в другому семестрі 1993—1994 на­вчального року вводиться нова навчальна дисципліна — соціологія, викладання якої забезпечують викладачі кафедри. У лютому 2003 року проведено чергову реорганізацію, і кафедру розподілено на дві окремі одиниці: кафедру філософських дисциплін і кафедру політології та соціології.

Кафедра політології та соціології, створена в лютому 2003 р., є однією з наймолодших в університеті.

Викладачі кафедри забезпечують проведення занять з курсів політології, соціології, різних спецкурсів. Активну участь беруть вони у науково-дослідній роботі.

З 2002 р. на історичному факультеті запроваджений новий нав­чальний план багатоступеневої освіти, який передбачає підготовку фахівців різних кваліфікаційних рівнів “бакалавр-спеціаліст-магістр” та зменшення тижневого аудиторного навантаження до 28—30 годин.

У 2003 році розпочато набір і підготовку фахівців за спеціальністю „Політологія”.

Історичний факультет Кам’янець-Подільського державного університету має високо­кваліфікований професорсько-викладацький склад, здатний забезпечити навчання i підготовку фахівців спеціальностей „Історія” та „Політологія”.

Усі викладачі мають науково-педагогічну кваліфікацію, яка відповідає змісту дисциплін, які вони викладають для студентів вказаних спеціальностей.

Навчальний процес здійснюють 10 докторів наук професорів, 26 кандидатів наук, доцентів. При кафедрах факультету функціонує аспірантура зі спеціальності 07.00.01 (наказ МОН України за № 193 від 06.11.1991 р.), а також докторантура за спеціальністю 07.00.01 історія України (наказ МОН України за № 139 від 24.02.2004 р.).

На кафедрах створені сприятливі умови для підготовки докторських і кандидатських дисертацій, підвищення кваліфікації. Лише за останні три роки були захищені 2 докторські і 5 кандидатських дисертацій. 8 викладачів пройшли планове стажування, зокрема професор Степанков В.С. стажувався в Інституті історії ПАН (м. Варшава), а всі інші перебували на підвищенні кваліфікації у вузах і академічних установах України (Інститут історії України НАН України, Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, Одеський національний університет ім. І.Мечникова, Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова).

Авторитет і визнання отримали не тільки в Україні, а й за кордоном наукові школи з історії України (керівники – проф., академік НАНУ В. Смолій, проф. академік УАІН В. Степанков), археології України (проф., академік УАІН І АНВШУ І. Винокур). Викладачі кафедр виступають опонентами при захисті дисертацій в спеціалізованих радах м. Києва, Львова, Чернівців, Дніпропетровська. На кафедрах постійно рецензуються дисертації та автореферати дисертантів. Викладачі кафедр беруть активну участь у науково-практичних конференціях, симпозіумах, які проводяться як на базі історичного факультету, так і на базі інших ВНЗ.

На 1 січня 2007 р. на історичному факультету навчалося 545 сту­дентів на денній і 405 на заочній формах навчання, 63 студенти магістра­тури та 24 аспіранти. У структурі факультету діє навчально – консультаційний центр у м. Шепетівка, де навчається 163 студенти заочної форми навчання I – IV курсів.

На порозі нового тисячоліття заснування університету в Кам’янці-Подільському напрямами подальшого прогресу історичного факультету його Вчена рада визначила: поступальний перехід на підготовку спеціалістів класичних університетських спеціальностей; фор­мування сталого колективу науково-педагогічних працівників високої кваліфікації шляхом підвищення кваліфікації штатних науково-педа­гогічних працівників; підвищення ефективності навчального процесу, якості навчання та навчальної дисципліни; прискорення навчально-мето­дичного забезпечення шляхом підготовки навчально-методичних комплексів з основних нормативних курсів з метою забез­печення ними кожного студента денної і заочної форми навчання; поліпшення умов та безпеки праці, навчання та проживання працівників, студентів; підвищення ефективності науково-дослідної діяльності шляхом під­тримки учасників різних наукових проектів, діяльності Центру історії Поділля Інституту історії України НАН України, археологічної експе­диції, а також викладачів, котрі активно працюють в науковій сфері тощо; поліпшення форм виховної, культурно-просвітницької діяльності та організації культурно-масових заходів за місцем навчання і проживан­ня студентів; підвищення ролі громадського самоврядування та розвитку його ініціатив; поліпшення зовнішніх зв’язків та партнерства.