2015-09-06
417
55. Захист, передбачений статтею 1 Першого протоколу, поширюється тільки на випадки, коли можна заявити претензії щодо конкретної власності. Стаття 1 не захищає право набувати власність.
56. Цей принцип можна проілюструвати справою «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium)30. У даній справі заявниця та її малолітня донька поскаржили-
___________________________________
29 АІ59 (1989), п. 53.
30 А 31 (1979). Порівняйте зі справою «Інце проти Австрії» (Inze v. Austria), A126 (1987). Тут заявник був позашлюбною дитиною і подав скаргу про те, що йому не було дозволено успадкувати ферму його матері (як найстаршому синові), як це могло бути в разі, якби він був дитиною, народженою в шлюбі. Він заявив про порушення статті 1 Першого протоколу, взятої у поєднанні зі статтею 14 Конвенції. Держава, спираючись на рішення у справі Маркс (Marckx), наполягала на тому, що стаття 1 Першого протоколу тут ні до чого. Але Суд відхилив цей аргумент. Він наголосив на відмінності справи Маркс (Marckx) у тому, що, тимчасом як та справа стосувалася потенційного права спадкування, у даному випадку заявник фактично вже успадкував частину ферми і його скарга полягала в тому, що йому не дозволялося успадкувати стільки, скільки він міг би успадкувати, якби був дитиною, народженою в шлюбі.
ся на те, що певні аспекти законодавства Бельгії про статус дитини, народженої поза шлюбом, — зокрема те, що материнство може встановлюватися тільки офіційним актом його визнання, наявність обмежень щодо права матері заповідати майно, а також обмеження права позашлюбної дитини на успадкування майна, — становлять втручання у їхнє право на власність, передбачене статтею 1 Першого протоколу (зокрема у поєднанні зі статтею 14)31. При цьому висувалися й інші претензії, зокрема за статтею 8 32.
57. Європейський суд з прав людини постановив, що стаття 1 Першого протоколу взагалі не може бути застосована до дочки, і зазначив, що ця стаття лише закріплює право кожного на мирне володіння «своїм» майном, а тому застосовується тільки до наявного в особи майна і не гарантує права набуття майна за заповітом чи в порядку добровільного відчуження.
58. Такий самий принцип був застосований під час розгляду заяви № 8410/78, справа «X. проти Федеративної Республіки Німеччини» (X, v. The Federal Republic of Germany) (1979). У цій справі заявником виступив нотаріус, який працював у Німеччині. Він поскаржився на німецьке законодавство, яке зобов'язувало його зменшити свої розцінки на вчинення нотаріальних актів для певних категорій клієнтів, наприклад, університетів, церков та інших неприбуткових організацій. Вартість послуг зменшувалася на 80% порівняно з розцінками, які він мав право встановлювати за попередніми правилами. Він подав скаргу, зокрема за статтею 1 Першого протоколу. Європейська комісія з прав людини швидко вирішила це питання. Вона зазначила, що претензії нотаріуса щодо розцінок могли б вважатися майном тільки в тому разі, якби ці претензії виникли у зв'язку з конкретним випадком щодо фактично наданих послуг і на підставі чинних [на момент надання послуг] правил визначення розцінок на послуги нотаріусів. Саме лише очікування, що встановлені законодавством правила визначення розцінок не змінюватимуться, не може вважатися правом власності [за змістом статті 1 Першого протоколу].
