Методичні рекомендації

У теорії кримінології в якості причин та умов індивідуальної злочинної поведінки розуміють взаємодію об’єктивних обставин, які сприяють вчиненню злочину, та певних властивостей особистості злочинця і його жертви, які створюють суб’єктивні передумови для формування криміногенної ситуації (В.В. Орєхов).

Визначальною характеристикою причин та умов індивідуальної злочинної поведінки, що відрізняє їх від факторів злочинності на масовому рівні, виступає унікальність конкретного злочину. При вивченні даної теми особливу увагу слід приділити: а) умовам та інститутам соціального становлення особистості та їх значенню у формуванні негативних якостей делінквента, б) поведінці та віктимологічним особливостям жертви, характеру взаємодії зі злочинцем, в) ситуації вчинення злочину.

Зовнішній фактор механізму – конкретна життєва ситуація, у якій відбувається формування та реалізація злочинного наміру. У межах даної теми студент повинен вміти аналізувати різні види ситуацій вчинення злочину: 1) в залежності від джерела виникнення (створена злочинцем, іншими особами, зовнішніми явищами (наприклад, стихійними лихами); 2) за змістом (проблемна, конфліктна тощо); 3) за характером дії (нейтральна, провокуюча, сприятлива, несприятлива тощо).

Механізм злочинної поведінки – це зв'язок і взаємодія зовнішніх факторів об'єктивної дійсності і внутрішніх, психічних процесів і станів, що детермінують рішення вчинити злочин, направляють і контролюють виконання цього рішення.

Механізм опосередкований певною послідовністю розвитку злочинних дій (стадій або елементів):

Значення розгляду злочинної поведінки за стадіями (або ланками) полягає у можливості запобігання небажаному розвитку подій на попередніх стадіях.

Мотивація злочинної поведінки визначається як внутрішній процес виникнення та формування мотиву або як сукупність мотивів. При цьому слід пам’ятати, що злочинна активність може бути полімотивованою. Студенти також повинні вміти висловити аргументовану думку щодо так званих безмотивних злочинів.

Головна роль у формуванні мотивів злочинної поведінки належить потребам суб’єкта – матеріальним, безпеки, соціального спілкування (поваги) тощо.

Ще одна причина появи мотиву – це інтерес. Він відрізняється від потреби тим, що передбачає усвідомлення як самої потреби, так і шляху її задоволення. Поряд з потребами та інтересами людини сильне мотивуюче значення мають потяги, емоції та відчуття.

Для того, щоб потреби, інтереси, потяги та емоції переросли у мотив злочину, особа повинна подолати ще один внутрішній бар’єр – систему так званих ціннісних орієнтацій. У якості складових елементів ціннісних орієнтацій виступають моральна та правова свідомість особистості.

Потреби, інтереси, ціннісні орієнтації являють собою внутрішні компоненти особистості, під дією яких формується мотив злочину.

Виходячи із показників сучасного стану злочинності, найбільш розповсюдженим є корисливий мотив злочинної поведінки, хоча для неповнолітніх при вчиненні злочину найхарактернішим є мотив самоствердження.

Кримінологічним дослідженням мотивів злочинів осіб займався В.В. Лунєєв, який виділив шість груп мотивів: 1) політичні; 2) корисливі; 3) насильницько-егоїстичні; 4) анархістсько-індивідуалістичні; 5) легковажно-безвідповідальні; 6) боязливо-малодушні.

Слушною також вбачається класифікація, запропонована А.В. Савченко. Група мотивів злочинів, пов'язана з найважливішими сферами суспільства за критерієм їх змісту: 1) ідейні (пов'язані зі світоглядом особи); 2) політичні (пов'язані з позицією особи у ставленні до політики, як зовнішньої так і внутрішньої); 3) релігійні (пов'язані з належністю особи до тієї чи іншої конфесії); 4) націоналістичні (пов'язані з крайньою формою у ставленні особи до інших націй і народів) тощо.

Варто також пам’ятати, що у результаті систематичної безкарної діяльності виникає та закріплюється настанова (стан психологічної готовності до певної поведінкової реакції (Д.Н. Узнадзе)), що полегшує прийняття рішення та підштовхує до активного створення сприятливої кримінальної ситуації та використання будь-яких можливостей для цього.

Планування злочинної діяльності конкретизує і деталізує мету та, зокрема, включає уявлення про способи її досягнення, місце і час вчинення злочину та інші важливі з точки зору досягнення злочинного результату умови. Осмислення плану передбачає складну взаємодію всіх психічних властивостей особи (пам'яті, здібностей, сприйняття та ін.). Важливу роль при цьому відіграє колишній досвід, який дозволяє певною мірою передбачити результати власних дій та їх наслідки.

Мотивування, на відміну від мотивації, - це раціональне пояснення особою, яка вчинила злочин, причин своїх суспільно небезпечних дій або бездіяльності, шляхом висвітлення тих прийнятих для неї обставин, котрі спонукали її до вчинення суспільно небезпечного діяння (А.В. Савченко). Зрозуміло, що таке пояснення не завжди відповідає істині, може бути спрямоване на самовиправдання та ін..

На основі вивчення особливостей різних видів злочинів – звичних, імпульсивних, умисних – студент повинен вміти проаналізувати типи механізмів злочинної поведінки (повний та скорочений). Повним вважається механізм, в якому присутні усі ланки послідовності злочинної поведінки, він властивий для умисних злочинів. До скорочених належать механізми імпульсивних та звичних злочинів.

За допомогою отриманих теоретичних знань студенти повинні вміти самостійно складати програму вивчення причин та умов конкретного злочину за матеріалами кримінального провадження (кримінальної справи) та, проаналізувавши, вміти довести, чому особа вчинила злочин, та які саме передумови, причини призвели до розвитку кримінальної ситуації.

Література:

1. Антонян Ю. М. Мотивация преступного поведения / Ю. М. Антонян // Юридическая психология: Научно-практическое и информационное издание. – 2006. – № 1. – С. 14-18.

2. Блэкборн Р. Психология криминального поведения / Р. Блэкборн. – СПб.: Питер, 2004. – 496 с.

3. Бурлаков В. Н. Уголовное право и личность преступника / В. Н. Бурлаков. – СПб: Изд. Дом СПб ун-та, 2006. – 240 с.

4. Волков Б. С. Мотивы преступлений: Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование / Б. С. Волков – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 152 с.

5. Зелинский А. Ф. Криминальная психология. Научно-практическое издание / А. Ф. Зелинский. – К.: Юринком Интер, 1999. – 240 с.

6. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения / К. Е. Игошев. – Горький: Горьк. высш. школа МВД СССР, 1974. – 167 с.

7. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е. П. Ильин. – СПб.: Питер, 2000. – 512 с.

8. Кондратюк Л. В. Антропология преступления (микрокриминология) / Л. В. Кондратюк. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 344 с.

9. Корягіна А. М. Вплив взаємовідносин жертви та злочинця на виникнення, розвиток та наслідки злочину: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримін. право та кримінологія; кримін.-викон. право” / Анжела Миколаївна Корягіна; Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2011. – 20 с.

10. Кудрявцев В. Н. Борьба мотивов в преступном поведении / В. Н. Кудрявцев. – М.: Норма, 2007. – 128 с.

11. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: учеб. пособие для вузов / В. Н. Кудрявцев. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 216 с.

12. Лунеев В. В. Преступное поведение: мотивация, прогнозирование, профилактика / В. В. Лунеев. – М.: Прогресс, 1980. – 137 с.

13. Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу. – СПб.: Питер, 2003. – 352 с.

14. Миненок М. Г. Корысть. Криминологические и уголовно-правовые проблемы / Миненок М. Г., Миненок Д. М. – СПб: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 365 с.

15. Охріменко І. Психологічна характеристика механізму злочинної поведінки / І. Охріменко // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 10. – С. 153-156.

16. Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину. Монографія / А. В. Савченко. – К.: Атіка, 2002. – 144 с.

17. Тузов А. Неусвідомлене в механізмі антигромадської поведінки / А. Тузов // Право України. – 1999. – № 8. – С.23-29.

18. Тузов Д. А. Особистість у сфері мотивації злочинної поведінки / Д. А. Тузов // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 14. – Одеса: “Юридична література”. – 2002. – С. 69-79.

19. Шалгунова С. А. Особа злочинця та ситуація в механізмі вчинення насильницького злочину / С. А. Шалгунова // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2006-2008. – № 4. – С. 179-189.

Тема 6. Методологія та методика кримінологічних досліджень. Прогноз та планування в кримінології. (7 годин)

1. Загальнонаукові методи пізнання у кримінології.

2. Вивчення кримінальних проваджень (кримінальних справ) як метод кримінологічних досліджень.

3. Анкетування в кримінології.

4. Інтерв’ювання в кримінології.

5. Психологічні методи кримінологічного дослідження.

6. Логіко-математичні методи кримінологічного дослідження.

7.