Судово-медична оцінка окремих видів асфіксії

Повішання - це такий вид механічної асфіксії, коли петля на шиї затягується під вагою власного тіла чи його частини. У першому випадку труп повністю висить, у другому - він може мати точку опори і перебувати в напівсидячому, напівлежачому положенні і т. ін.

За характером петлі можуть бути тверді, напівтверді і м'які; за будовою вони поділяються на ковзкі і нерухомі. При повішенні найчастіше спостерігаються ковзкі петлі. Залежно від розташування вузла розрізняють типове, бокове і атипове повішення. Типовим називають таке повішення, коли вузол петлі розміщується в ділянці потилиці, атипове - спереду (вузол у ділянці підборіддя) і бокове - справа чи зліва. Для судово-медичної експертизи труп доставляється або з петлею на шиї, або петля надходить окремо. При цьому бажано сфотографувати труп з петлею і після її зняття. Для того, щоб зняти петлю, її перерізають на боці, протилежному вузлу, а відрізки зшивають нитками. Зняту петлю зберігають як речовий доказ і передають слідчому.

Основною видовою ознакою при повішенні є слід від петлі, а саме: странгуляційна борозна, яка розміщується високо на шиї (вище щитоподібного хряща), має косовисхідний напрямок у бік вузла, нерівномірно виражена (вона виражена більш на боці, протилежному вузлові), незамкнута (звичайно переривається в місті розміщення вузла), інколи буває замкнута - при атиповому повішенні.

Серед інших видових ознак при повішенні можуть спостерігатися: випадання язика і защемлення його між зубами, розміщення трупних плям на ступнях і гомілках (при тривалому вертикальному положенні тіла). Інколи спостерігаються переломи ріжків під'язикової кістки і хрящів гортані, крововиливи у м'які тканини шиї по ходу странгуляційної борозни і по ходу грудинно-ключично-соскового м'яза. Часто спостерігаються поперечні надриви інтими загальної сонної артерії на місці її розгалуження (ознака Амюса).

При експертизі трупів осіб, які загинули в результаті повішення, звертають увагу на наявність різних ушкоджень на тілі, зазначають їхню локалізацію, характер, розміри, форму, ступінь загоювання, стан одягу, його забруднення і т. ін.

Генез смерті при повішенні дуже складний, і його не можна звести тільки до здавлення дихальних шляхів (відомий випадок, коли смерть настала у трахеотомованих людей). Тут має значення і стискання судинно-нервового пучка шиї, і подразнення сильних рефлексогенних зон шиї.

Стиснення судинно-нервового пучка шиї призводить до припинення відтоку крові від голови по яремних венах, у результаті чого наростає кисневе голодування мозку, до якого центральна нервова система найчутливіша. Стискання блукаючих нервів і їх гілок може призвести до рефлекторної зупинки серця.

Повішання є найчастішим способом самогубства. Однак іноді, щоб заплутати слідство, вже вбиті трупи підвішують з метою симуляції самогубства чи нещасного випадку.

При вирішенні питання про рід насильницької смерті необхідно враховувати дані обставин справи, вивчити навколишню ситуацію, стан одягу (наявність ушкоджень, накладень, слідів крові і т. ін.), а також наявність чи відсутність ушкоджень на тілі.

Для вирішення питання про самогубство чи вбивство необхідно:

1) детально дослідити напрямок волокон мотузки в місцях її зіткнення з предметом, на якому висить труп, а також волокон на поверхні дерева в цьому ж місці, якщо мотузка перекинута і підв'язана до дерева. При самоповішенні мотузка ковзається вниз під вагою тіла, тому її волокна в ділянці перекладини спрямовані догори, а на поверхні дерева в цьому ж місці під тиском мотузки - донизу. У випадку підвішування тіла чи трупа мотузка підтягується через перекладину, тому волокна на поверхні мотузки в місцях її зіткнення з перекладиною будуть спрямовані донизу, а на поверхні дерева в цьому ж місці - догори;

2) обов'язково виміряти висоту підставки, яка є біля трупа; відстань від землі (підлоги) до підошов; відстань від верхньої частини підставки до предмета, до якого прикріплений мотузок. Отримані дані співставляються з довжиною трупа з витягнутими догори руками;

3) оглянути зв'язування вузла і його характер (якщо руки трупа зв'язані);

4) на долонях повішеного інколи вдається виявити волокна матеріалу петлі, які можна зняти липкою стрічкою або заливши долоні парафіном.

Виявлені на трупі ушкодження ще не свідчать про колишню боротьбу і опір. Ушкодження можуть бути випадковими, виникнути під час судом, могли бути нанесені прижиттєво задовго до смерті або заподіяні своєю рукою. У кожному випадку слід враховувати їхню локалізацію, характер, ступінь загоювання і співставити з даними обставин справи.

Значно полегшується завдання у тих випадках, коли вбивство скоєно шляхом смертельних ушкоджень, а труп з метою симуляції самогубства підвішений. Але зустрічаються випадки, коли вбивство скоюється шляхом удавлення руками, закриття отворів рота і носа чи іншими видами механічної асфіксії із наступним підвішуванням тіла. Одним із важливих і складних питань, які виникають при цьому, є встановлення прижиттєвості странгуляційної борозни. Складність вирішення цього питання полягає в тому, що странгуляційна борозна, яка виникла прижиттєве, не відрізняється макроскопічне від посмертної.

Диференційна діагностика прижиттєвої странгуляції від посмертної може бути найбільш успішною при всебічній експертизі трупа з урахуванням обставин справи, виявленні наявності загальноасфіктичних ознак смерті, видових ознак повішення, гістологічного дослідження странгуляційної борозни і блукаючих нервів.

Для прижиттєвої странгуляційної борозни поряд із ознаками стискання шкіри - ущемлення епідермісу і сосочкового шару дерми, гомогенізації, порушення тинкторіальних властивостей травмованих тканин - характерна наявність набряку клітин мальпігієвого шару, повнокрів'я судин шкіри, крайових і проміжкових валиків, крововиливи в ділянки дна борозни, а також подразнення і розпад більшості нервових елементів шкіри. Поряд із цим відзначається зміна і стовбурів блукаючих нервів (розтягування і розриви частини аксонів з утворенням на кінцях парасольок, клубочків, різної форми натіків нейроплазми). При посмертній странгуляції зазначені зміни відсутні.

Питання, що вирішується судово-медичною експертизою при повішенні:

1) Чи є на шиї трупа странгуляційна борозна? Яка її локалізація і характеристика?

2) Утворилася странгуляційна борозна за життя чи після настання смерті?

3) Чи відповідають морфологічні ознаки борозни особливостям матеріалу і будові петлі, доставленої з трупом із місця події?

4) У якому напрямку відбувалося затягнення петлі у момент стискання шиї і чим воно було зумовлено – масою тіла трупа (його частин) чи сторонньою силою?

5) При якому положенні тіла відбулося повішення?

6) Як довго перебував труп у висячому положенні?

7) Чи є інші тілесні ушкодження на трупі окрім странгуляційної борозни на шиї? Які їх характер, локалізація, механізм і давність виникнення? Чи можуть вони вказувати на можливу боротьбу і самооборону?

Задушення петлею являє собою такий вид механічної асфіксії, при якому петля на шиї затягується руками чи під дією сторонніх сил. Основною видовою ознакою задушення петлею, як і при повішенні, є странгуляційна борозна. Але вона має свої особливості: розміщується низько на шиї, має горизонтальний напрямок, замкнена і рівномірно виражена на всій поверхні шиї.

При задушенні петлею інколи зустрічаються переломи хрящів гортані з крововиливами у м'які тканини, випадіння язика з порожнини рота, інколи - надриви інтими сонних артерій. Звертають увагу також на виявлення слідів боротьби і опору, стан одягу а також наявність саден, синців і ран на трупі.

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою при задушені петлею:

1) Чи є на шиї трупа странгуляційна борозна, її локалізація та особливості?

2) Який механізм утворення странгуляційної борозни? Виникла вона прижиттєво чи після настання смерті?

3) Які особливості петлі, якою стискалася шия? Чи відповідають морфологічні ознаки борозни будові та особливостям петлі, що була на шиї трупа (вилучена з місця події)?

4) Якщо странгуляційних борозен декілька, то чи утворилися вони від дії однієї петлі чи різних?

5) З якою силою стискалася шия петлею?

6) У якому напрямку відбувалося натягнення петлі у момент стискання шиї?

7) У якому положенні був померлий у момент стискання шиї і яким було взаємне розташування потерпілого і нападника?

Задушення руками -це вид механічної асфіксії, який здійснюється таким чином, що передня частина шиї, особливо гортань, стискується безпосередньо рукою чи руками. При цьому рука або охоплює гортань і стискує її з боків, внаслідок чого закривається голосова щілина, або гортань разом з коренем язика притискується до хребта чи відтискається догори. При задушенні рукою відому роль відіграє травматичне подразнення периферичних кінців блукаючого нерва, особливо верхніх гортанних гілок, що в ряді випадків зумовлює раптову зупинку дихання і серцевої діяльності.

Головною ознакою задушення руками є садна і синці на передній і боковій поверхнях шиї з крововиливами у м'які тканини. Вони виникають внаслідок тиску на шию пальців рук.

При стисканні шиї фіксуються відбитки нігтів, вони чіткі і мають вигляд півмісячних чи лінійних саден. При півмісячній формі саден відзначають куди звернена випукла сторона. Інколи садна мають безладний характер. При експертизі трупа відзначають локалізацію, форму, розміри, кількість і характер ушкоджень окремо на лівій і правій сторонах шиї. При задушенні руками часто бувають переломи хрящів гортані, а інколи і під'язикової кістки з крововиливами у м'які тканини шиї. Як і при інших видах механічної асфіксії звертають увагу на виявлення слідів боротьби і самозахисту. Задушення руками - це завжди убивство.

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою при задушені руками:

1) Чи є на шиї трупа ушкодження, характерні для стискання шиї руками, які їх локалізація й особливості?

2) Які механізми і давність утворення цих ушкоджень?

3) Однією (правою або лівою) чи двома руками стискалася шия?

4) Як розташувалися потерпілий і нападник один стосовно другого у момент стискання шиї?

5) Чи є ознаки, за якими можна було би встановити особливості нігтів рук нападника (довжину, форму, дефекти)?

Закриття отворів рота і носа. Цей вид механічної асфіксії може виникати при закритті рота і носа рукою чи яким-небудь м'яким предметом. У першому випадку на шкірі обличчя навколо рота і носа видно сліди натискання руками у вигляді синців і саден, що мають форму півмісяця від пальців рук і нігтів. На слизовій оболонці губ можуть залишатися садна і синці від притискання губ до зубів. При закритті рота і носа м'якими предметами, наприклад, подушкою, ковдрою, навколо рота і носа на шкірі ніяких слідів може не залишитися. Але при огляді порожнини рота на слизовій губ і щік виявляються крововиливи, садна, тріщини слизової, які утворюються від натиснення і притискування товщини губ до зубів.

У тих випадках, коли застосовується м'який предмет щодо дітей, у яких зубів ще немає, чи до людей похилого віку, які вже втратили зуби, видимих ознак асфіксії: ні саден навколо носа, ні синців, ні ушкоджень слизової губ і щік, як правило, не виявляється. У таких випадках питання про причину смерті вирішується на основі наявності загальноасфіктичних ознак смерті, вивчення обставин справи і виключення інших видів механічної асфіксії і захворювань. Цей вид механічної асфіксії найчастіше зустрічається як нещасний випадок, зрідка - як вбивство.

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою при закриті отворів рота і носа:

1) Які ушкодження виявлені на обличчі і чи не свідчать вони про закриття отворів рота і носа?

2) Руками чи яким-небудь предметом проводилося закриття отворів рота і носа?

3) Чи є дані, що свідчать про введення чужорідного тіла (кляпа) сторонньою рукою?

4) Чи могло бути проведене закриття отворів рота і носа предметом (рушником), вилученим з місця події?

5) Чи виявлено ушкодження, що можуть вказувати на можливу боротьбу і самозахист?

6) Чи немає даних, що можуть свідчити про безпорадний стан
потерпілого перед настанням смерті?

Закриття дихальних шляхів сторонніми предметами і блювотними масами. У всіх випадках задушення сторонніми предметами причину асфіксії легко встановити, знайшовши сторонній предмет у дихальних шляхах (гортані, трахеї чи бронхах). Місце розташування стороннього предмета залежить від його об'єму і конфігурації. Компактні, тверді сторонні предмети (зубний протез, кісточки слив, квасоля тощо) проникають у верхні відділи дихальних шляхів. У цих місцях на слизовій слід звернути увагу на гіперемію, набряк, крововиливи, які свідчать про прижиттєву реакцію тканин на дію стороннього фактора. Інколи виявляються навіть пролежні, перфорації і явища медіастиніту.

При попаданні в дихальні шляхи сипучих тіл асфіксія протікає повільніше, оскільки можливість дихання зберігається ще деякий період часу. Дрібносипучі речовини при диханні легко проникають в дихальні шляхи і виявляються в периферійних відділах. Наявність їх в бронхіолах, бронхах при вираженій гіперемії слизової дихальних шляхів свідчить про прижиттєвість їх проникнення. Закриття дихальних шляхів сипучими тілами відбувається головним чином при нещасних випадках - при обвалі землі, під час сну на сипучих речовинах, у стані алкогольного сп'яніння.

Задушення рвотними масами являє собою своєрідний вид попадання стороннього предмета в дихальні шляхи. При блювоті блювотні маси викидаються назовні, але в тих випадках, коли людина перебуває у безпорадному стані, блювотні маси з порожнини рота легко аспіруються в дихальні шляхи. Внаслідок рідкої чи каплеподібної консистенції блювотні маси проходять далеко по дихальних шляхах, а рідкі їхні частки можуть заповнити альвеоли. У таких випадках з поверхні розрізу легенів, з бронхів видавлюється вміст шлунка, в якому можуть бути виявлені складові його частини.

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою при закриті закритів дихальних шляхів блювотними масами:

1) Які ушкодження виявлені і чи не свідчать вони про закриття дихальних шляхів блювотними масами?

2) Блювотними масами чи яким-небудь предметом відбулося закриття дихальних шляхів?

3) Чи є дані, що свідчать про введення чужорідного тіла (кляпа) сторонньою рукою?

4) Чи могло бути проведене закриття дихальних шляхів предметом, вилученим з місця події?

5) Чи виявлено ушкодження, що можуть вказувати на можливу боротьбу і самозахист?

6) Чи немає даних, що можуть свідчити про безпорадний стан
потерпілого перед настанням смерті?

Стиснення грудної клітки і живота. При стисненні грудної клітки дихальні рухи затруднюються, а потім і унеможливлюються. Стискання однієї лише грудної клітки викликає смерть при явищах уповільненої асфіксії протягом 30-50хв., оскільки рух діафрагми не може забезпечити достатнього розширення легенів. При одночасному стисненні грудної клітки і живота, коли дихання повністю зупиняється, смерть настає швидко. При смерті від стискання грудної клітки і живота, як правило, виявляються численні дрібнокрапкові крововиливи на шкірі обличчя, шиї, грудей внаслідок різкого переповнення капілярів шкіри кров'ю вище місця стиснення. Це так звана «екхімотична маска». При зовнішньому дослідженні трупа виявляють відбитки рельєфу тканини і складок одягу, наявність на трупі і одязі часток мас, які викликали здавлення (пісок, штукатурка, важкі вантажі).

При внутрішньому дослідженні трупа нерідко можна виявити так званий «карміновий набряк легенів», оскільки тканина легенів внаслідок насичення кров'ю і киснем має карміново-червоний колір.

При стисканні грудної клітки і живота можуть бути виявлені ушкодження внутрішніх органів (серця, легенів, печінки, селезінки, нирок), а також переломи ребер. У подібних випадках доводиться говорити вже не про асфіксію, а про ушкодження внутрішніх органів, які виникають у результаті стиснення грудей і живота і які потягли за собою шок чи гостру втрату крові.

Отже, про смерть від механічної асфіксії в результаті стиснення грудної клітки і живота можна говорити в тих випадках, коли є видові і загальноасфіктичні ознаки при відсутності чи наявності незначної травми.

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою при стисканні грудної клітки і черевної порожнини:

1) Чи настала смерть від механічної асфіксії, чи від механічних ушкоджень стискаючими предметами?

2) Як швидко настала смерть після стискання тіла?

3) Чи виявлені на трупі інші тілесні ушкодження, нехарактерні для компресійної механічної асфіксії, їх характер, механізм, ступінь тяжкості і причинний зв'язок із фактом настання смерті?

4) Чи вживав померлий незадовго до смерті алкогольні напої?

Утоплення - це один із видів механічної асфіксії, при якій механічним фактором, що викликає це явище, є яка-небудь рідина, яка попала в дихальні шляхи. Причому рідина може бути самою різноманітною: вода, нафта, вино і т. ін. Найчастіше утоплення трапляється у воді. Втопитися можна навіть у невеликій її кількості, досить, щоб у воду було занурено тільки обличчя.

Діагностика смерті від утоплення передбачає дослідження цілого ряду ознак, які характеризують цей вид механічної асфіксії. Причому у свіжих випадках діагностика утоплення не викликає особливих труднощів і навпаки, при розвитку гнилісних процесів, коли всі ознаки поступово зникають, діагностика утоплення становить великі труднощі.

При експертизі трупів осіб, витягнутих з води, слід звернути увагу на виявлення двох груп ознак:

1) ознаки перебування трупа у воді; 2) ознаки утоплення. Перш за все на трупі виявляються зміни, які свідчать про перебування трупа у воді. Вони бувають як у випадках утоплення, так і у випадках, коли у воду кидають труп людини, яка померла від інших причин.

Такими ознаками є: мокрий одяг, мокра шкіра, наявність мулу і піску в природних отворах, а також явища мацерації шкіри, ступінь вираженості якої залежить від тривалості перебування у воді, температури навколишнього середовища, віку та індивідуальних особливостей організму.

До ознак, які свідчать про утоплення, належать: наявність біля отворів рота і носа дрібнопухирцевої стійкої піни, яка заповнює просвіт дихальних шляхів і поступово виділяється з них (ознака Крушевського).

У шлунково-кишковому тракті, а також у дихальних шляхах міститься велика кількість рідини, в якій настало утоплення. Легені збільшені в об'ємі, в результаті чого нерідко на поверхні легенів видно відбитки ребер. Проникаючи в альвеоли, вода викликає зміни, які добре констатуються при гістологічному дослідженні, а саме: осередкова емфізема, набряки, розриви міжальвеолярних перетинок, перибронхіальні крововиливи.

Вода і часточки, які в ній містяться, попадають в альвеоли, потім - в ушкоджені судини, проникають у потік крові, в силу чого кров розріджується. На поверхні легенів під плеврою виявляються блідо-рожеві, розпливчасті крововиливи, які називаються плямами Расказова-Лукомського-Пальтауфа. У плевральній і черевній порожнинах виявляється підвищена кількість транссудатної рідини, яка утворилась внаслідок процесів дифузії. Рідина, в якій наступило утоплення, виявляється також і в основній пазусі клиновидної кістки основи черепа.

Важливе значення для діагностики утоплення має виявлення діатомового планктону у внутрішніх органах трупу. Діатомеї - це одноклітинні водорослі, які мають міцну мінеральну оболонку (панцир). Вони проникають при утопленні разом із водою в легені, а потім і в кров'яне русло і розносяться по всьому організму.

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою при утопленні:

1) Чи настала смерть від утопления чи іншої причини?

2) У якому середовищі відбулося утоплення?

3) Як довго труп перебував у воді?

4) Якщо на трупі є ушкодження, то який їх характер і локалізація?

5) Який механізм утворення ушкоджень, виникли вони прижиттєво
чи після настання смерті?