Ураження іонізуючим випромінюванням

Людина постійно перебуває під впливом радіації, джерелами якої, з одного боку, є природні випромінювання радіоактивних речовин землі, води, повітря і космосу, а з іншого - наслідки технічної діяльності людини в галузі енергетики (атомні електростанції), промисловості, озброєння, сільського господарства, а також охорони здоров'я (дослідження за допомогою рентгенівських променів чи лікування шляхом опромінювання і т. ін.). Найчастіше людина вражається іонізуючим випромінюванням при порушенні правил безпеки під час роботи з джерелами випромінювання або у разі вибуху ядерного заряду. Відповідальність за порушення зазначених правил настає за ст. 274 КК України. Лікареві потрібно знати основні ознаки променевої хвороби, а судово-медичному експертові — ще й її патологічну анатомію.

Іонізуюча дія на організм полягає у розділенні електролітично-нейтральних атомів на позитивно заряджені іони та негативно заряджені електрони. Іонізуючу дію можуть зумовлювати численні види випромінювання, а саме:

1) рентгенівські промені - короткі електромагнітні хвилі;

2) альфа-частки - ядра атомів гелію, що складаються з двох протонів і двох нейтронів;

3) бета-промені - негативно заряджені частки (електрони);

4) гамма-промені - електромагнітні хвилі, ще коротші за рентгенівські;

5) нейтрони - важкі незаряджені частки (основа ядер атомів);

6) протони - важкі, позитивно заряджені частки (складові частки всіх атомів);

7) важкі іони - ядра атомів, позбавлені орбітальних електронів.

Залежно від дози і зони радіаційного випромінювання розвивається місцеве або загальне, несмертельне чи смертельне ураження організму. Ушкодження, що виникають в організмі ураженої людини, залежать від поглиненої дози, тобто кількості енергії, поглиненої одиницею маси опромінених тканин (вимірюється в греях (Гр); 1 Гр = 100 радам (Рад)). Але й опромінивши організм, одна й та доза справляє різну дію, яка залежить від іонізуючої здатності різних видів випромінювання.

Біологічним порогом, за яким розвиваються відчутні хворобливі зміни, вважається доза поглиненої енергії 0,1-0,3 Гр.

Залежно від величини іонізуючого навантаження на організм і терміну опромінювання виділяють гостру і хронічну променеві хвороби.

Розрізнюють кілька форм променевої хвороби з індивідуальною клінікою і відповідно патологоанатомічними змінами.

«Смерть під променем» - при отриманні дози понад 150 Гр смерть може настати миттєво - від паралічу життєвих центрів головного мозку та колапсу. Спостерігаються морфологічні ознаки смерті, що швидко настала.

Церебральна форма хвороби розвивається внаслідок дії дуже великих доз променевої енергії (понад 80 Гр). Клінічно захворювання виявляється у порушенні діяльності центральної нервової системи та системи кровообігу. Загальний стан хворого тяжкий (нервове збудження, судоми, прискорені дихання та пульс, блювання тощо). Смерть може настати в перші години чи дні після ураження.

Кишкова, або судинна форма радіаційного ураження спостерігається після опромінення дозою більш як 10 Гр. Смерть настає через кілька днів (3-5-та доба), картина перебігу хвороби така сама, як і викладена вище. У патологоанатомічній картині найбільш виражені зміни у кишечнику.

Кістково-мозкова форма хвороби спостерігається при променевому ураженні дозами до 10 Гр. Вона характеризується найбільш розгорнутою клінічною і морфологічною картиною. Хвороба, як правило, без медичного втручання закінчується смертю через 2-6 тижнів після опромінення.

У перебігу гострої променевої хвороби виділяють чотири періоди з найбільш характерними для кожного морфологічними змінами.

Перший період (період первинної загальної реакції) характеризується почуттям тяжкості у голові, м'язовою слабкістю, сонливістю, нудотою та блюванням. Морфологічна картина цього періоду: макроскопічно на перший план виступають явища гострого порушення кровообігу; мікроскопічно - ознаки підвищення функцій щитоподібної залози, гіпофіза, кровотворної тканини і дегенеративні зміни в інших органах (лімфатична система, статеві органи тощо).

Другий період - відносного благополуччя (прихований період) може тривати тиждень і більше. Спостерігаються неврологічні розлади та випадіння волосся. У цей період безпосередньо від променевого ураження смерть зазвичай не настає, а якщо настає, то макроскопічних морфологічних ознак може не бути. При мікроскопії виявляються ознаки наростання дистрофічних і атрофічних змін. Так, в органах кровотворення спостерігається пригнічення процесів гемопоезу, спустошення лімфатичних фолікулів і пульпи селезінки, лімфатичних вузлів і кісткового мозку, дистрофічні зміни епітелію слизової оболонки кишечнику.

Третій період (період виражених клінічної та патологоанатомічної картин захворювання) - з 3-го - 6-й тиждень після опромінювання. Найбільш тяжкі зміни розвиваються саме в цей період. Одним з найбільш яскравих симптомів цього періоду променевої хвороби є ознаки геморагічного діатезу; внутрішньошкірні і підслизові крововиливи, погане самопочуття, аплазія кровотворної тканини. Досить типовими є крововиливи в легені - іноді до повної апоплексії частки або й цілої легені; у слизову оболонку травного тракту, особливо в іліоцекальній ділянці і прямій кишці; під епікард правого передсердя і правого вушка серця; у шкіру та підшкірну жирову клітковину. Крововиливи можуть бути масивними. Це призводить до обширних кровотеч у паренхіму органів і в природні порожнини, що саме по собі може спричинити смерть. Найбільш небезпечними є крововиливи в легені і травний тракт. Смертельними можуть стати й незначні крововиливи у життєво важливі органи (надниркові залози, головний мозок і т. ін.).

Щодо кровотворних органів, спостерігаються явища аплазії кісткового мозку, які часто супроводжуються набряком та повнокрів'ям ретикулярної строми. У зв'язку з цим кістковий мозок, особливо трубчастих кісток, може мати яскраво-червоне забарвлення, хоча під мікроскопом виявляється майже повне зникнення кровотворної тканини. Лімфатичні вузли, особливо зачеревні, дещо збільшені, соковиті, червоного кольору як на поверхні, так і на розрізах.

Четвертий період. У випадках, коли смерть настає пізніше шести тижнів після опромінювання, як у клінічному перебігу, так і в морфологічній картині захворювання важливе значення мають інфекційні запальні процеси.

Променева хвороба, спричинена радіоактивними речовинами, що потрапили в організм, може перейти у хронічну форму, смертельна розв'язка якої настає через місяці або навіть роки після початку захворювання. При цьому досить ясно й чітко проявляються специфічні риси ураження, пов'язані з фізичним станом, шляхами проникнення і виведення, характером розподілення радіоактивних речовин. Віддалені наслідки в усіх цих випадках є результатом безперервної іонізації тканин організму радіоактивними речовинами, що розпадаються.

У разі проникнення в організм радіоактивних речовин у дозах, здатних спричинити підгостру чи хронічну форму хвороби, її початковий період або зовсім відсутній, або слабо виражений.

Латентний період дуже збільшується, але спостерігається наростання анемії і кахексії.

Залежно від того, де локалізується радіоактивна речовина і якими шляхами вона виділяється з організму, виникають віддалені специфічні ураження.

Наприклад, полоній накопичується у клітинах ретикулоендотеліальної тканини, а виводиться через нирки, тому найбільшою мірою ушкоджуються нирки, печінка, травний тракт. Стронцій фіксується у кістках, спричиняючи глибокі зміни кісткового мозку і кісткової тканини - аж до утворення остеосарком. Радіоактивні речовини, що потрапляють у легені, спричиняють пневмонію, а в подальші строки - склероз і рак.

Як правило, патоморфологічні зміни в органах і тканинах не є специфічними для променевої хвороби, тому необхідна диференціальна діагностика щодо таких захворювань, як геморагічна алейкія, аліментарно-токсична алейкія, гострий лейкоз, сибірка, чума, сепсис, травматичний шок, колапс та інші.

При місцевій дії променевого випромінювання дозами від 7-8 до 25-30 Гр можуть виникати променеві опіки. На жаль, іноді такі опіки з'являються і при передозуванні під час лікувальних сеансів онкологічних хворих. Залежно від дози розвивається еритема з подальшою пігментацією та лущенням шкіри, сухий або мокрий епідерміт. Останній супроводжується утворенням трофічних виразок, які дуже повільно і погано гояться. Інколи на місці опіків розвивається навіть гангрена. Якщо вказані наслідки пов'язані з неналежним виконанням професійних обов'язків медичним працівником, він може притягатись до відповідальності за ст. 140 КК України.

У випадках загибелі людини внаслідок дії іонізуючого випромінювання перед судово-медичним експертом можуть бути поставлені на вирішення такі специфічні запитання:

1) Яка причина смерті і чи не спричинена вона іонізуючим опроміненням?

2) Які ушкодження виявлено на тілі загиблої людини, механізм їх утворення і зв'язок з дією іонізуючого випромінювання?

3) Яку дозу іонізуючого випромінювання отримав потерпілий, виходячи з клініки променевої хвороби, і чи була вона безумовно смертельною або небезпечною для життя?

4) Які прижиттєві захворювання або інші фактори могли сприяти настанню смерті?

У разі отримання людиною дози, що не спричинила смерть, виникають запитання про зв'язок розладу здоров'я з опроміненням та про ступінь тяжкості викликаного захворювання.

Якщо мало місце передозування під час лікування онкозахворювань, виникають такі запитання:

1) Чи була потреба в опроміненні при конкретному захворюванні і чи правильно розраховані разова та курсова дози?

2) Чи наявний прямий причинний зв'язок між опромінюванням і погіршенням стану здоров'я?

3) Що могло сприяти розладу здоров'я, крім опромінювання?

Контрольні завдання та запитання

1. Яка дія високої температури на організм людини?

2. Які розрізняють ступені опіків?

3. Вкажіть особливості ступенів опіків?

4. Розкрийте ознаки ушкоджень, що спричиняються дією низьких температур?

5. Які зовнішні ознаки смерті внаслідок переохолодження?

6. Що таке баротравми?

7. Яка дія барометричного тиску на організм людини?