Перша сцена першої дії

Яка сфера у Гораціо? Початок на третій сфері, а потім четверта. Зараз невірні ні сфера,

ні темп. Шукайте зараз сферу й пробуйте форму. До появи Духа у Гораціо все ще третя,

тверда, владна сфера, потім, з появою Духа, надходить п’ята сфера, яка являє собою втра-ту всіх сфер і, ніби хмарка, розтікається й не локалізується ніде. І вже з цього стану Гора-ціо переходить у четверту сферу.

М.А.Дурасова. Виявити в стихійній формі, що Марцелло й Бернардо, які вже бачили Ду-ха, є ніби спільниками,а Гораціо начебто частково проти них (не вірить).Мені здається,що

зустрічі з Духом мають передаватися через застиглі форми. Вони притискаються жахом,

- 150 -

зливаються зі стінкою, не дихають. І тільки через кілька секунд Гораціо «виходить на двобій». І перша зустріч з Духом, вірніше, перший шматок зустрічі проходить на шепоті: головне, вольове прагнення – осягнути Духа.

В.М.Татаринов. Так, в ідеалі має вийти застигла постать, але ця застигла поза повинна ніби мати в собі всі жахи й метання, всю гамму бачення Духа. Наші теперішні метання – це лише шлях.

М.А.Дурасова. Щоб не потрапити в штамп, краще вибрати такий шлях: поступово нако-пичувати бачення Духа в застиглості, не вдаючись до метань, які здрібнюють значимість моменту.

Наступного разу спробувати обидва шляхи.

ПРОТОКОЛ №30 9 листопада 1923р.

Вправи.

1. Підвищення життєвого тонусу.

2. «Руки – промені».

Сцена акторів.

Актор в душі ніби плаче божественними сльозами за королем, який востаннє лягає на ложе для сну. («Розстанусь незабаром…»). Оцінити, з яким смаком, з яким максимальним наповненням грає актор – той, який плаче при вимислі нікчемному. Перші слова королеви

- актриси мають звучати, як повнота чаші кохання. Наповнювати паузи. Не понижувати кінці реплік. «Доволі клятв» - це променистий спокій. Оцінити те, що вистава надзвичай-но коротка; звідси виходить, що і актор, і глядачі на вагу золота цінували кожне слово п’є-

си.«Хай сонце не дає мені ні краплі світла…» - це урочистий, священний акт присяги, тор-

жество ритуалу, закликання себе на вічне кохання до короля.

Пролог – стихія другої сфери, промінь, який прорізає атмосферу попередньої сцени. Він

відчуває не «я», а «ми».