з прав людини»

Регіональна африканська система захисту прав людини - наймолодша з трьох регіональних систем захисту прав людини. Вона почала формуватись з прийняттям у 1981 р. Організацією африканської єдності (ОАЄ) Африканської хартії прав людини і народів. Особливістю Хартії порівняно з іншими регіональними документами є те, що в неї включено права народів ("третє покоління прав людини")" а також передбачені обов'язки прав індивіда щодо сім'ї, родичів, суспільства, держави й Африканського континенту. В основі її функціонування лежить діяльність Африканської комісії з прав людини і народів. Це єдиний орган у механізмі Хартії, передбачений цим договором. Тому повноваження Комісії достатньо широкі: вона приймає заяви держав на порушення Хартії іншими державами-учасницями з метою мирного вирішення спору. Результатом роботи Комісії в такому випадку стають доповідь та висновки для держав, які обов'язкової сили не мають. Також Комісія займається збором матеріалів, вивченням, дослідженням проблем прав людини в Африці, організацією семінарів, конференцій, поширенням інформації, відповідних рекомендацій для держав.

До важливих повноважень цього органу належить право тлумачення Хартії на прохання держав-учасниць та інституцій ОАЄ. Ще одним напрямом діяльності Комісії виступає налагодження співробітництва з іншими африканськими та МО у сфері прав людини. У1998 р. ОАЄ був прийнятий протокол до Хартії, яким доповнено механізм Африканського суду прав людини і народів. Можна виокремити два основних напрями в діяльності Суду: представлення консультативних висновків з юридичних питань, які мають відношення до Хартії, та розгляд справ щодо застосування і Хартії. Сторонами в Суді можуть виступати Африканська комісія з прав людини, держави - учасниці Хартії й африканські МО. Участь останніх - це теж особливість Хартії. Натомість залучення індивіда як сторони спору не передбачено. Таким чином, африканський механізм захисту прав людини поки що не дає можливості індивіду бути активною стороною і безпосередньо захищати порушені права.

«Африканська концепція прав людини була істотним аспектом африканського гуманізму», але лише на сучасному етапі, з прийняттям Організацією Африканської Єдності «Африканської хартії прав людини» (1981 р.) можна говорити про спробу створення ефективної системи забезпечення та захисту прав та свобод людини і громадянина.

Згадана Хартія нині є важливим міжнародним актом в межах африканського регіону. Але серед науковців є суперечності щодо коріння цієї концепції. Якщо деякі африканські вчені кажуть, що її коріння – у врахуванні прав людини в реалізації державної влади та її «піклуванні про населення» (при чому часто брали до уваги походження або статус людей), то тут вбачається докорінна суперечність із основними принципами цієї концепції на сучасному етапі. Тож, як і в ісламі, такі твердження не лише не мали підтримки, а й фактично спростовувалися аргументами, поданими на їх захист. Авторові, з огляду на специфіку правових систем згаданих тут регіонів, видається недоречним розгляд африканської та ісламської концепцій як таких, що справили значний вплив на розвиток сучасної концепції прав та свобод людини і громадянина.

Права людини є особливим культурним феноменом, який, зрештою, є результатом особливого розвитку кожного народу. Тому немає сенсу дискутувати на тему чи є особлива африканська (американська, європейська і т.д.) концепція прав людини. Звичайно, вона є, визнання іншого означало б заперечення особливого історичного і культурного розвитку народів.
Розглянемо деякі доктринальні підходи африканських юристів і філософів щодо питання про африканську концепції прав людини.
Ймовірно, найбільш яскраво висловив ідею африканської концепції прав людини всесвітньо відомий кенійський філософ Джон Мбіті. У своїй книзі «Африканські релігії і філософія» він пише: «Африканська філософія виражається формулою: «Я є, ​​тому, що ми є».

Колишній президент Африканської Комісії з прав людини Ізак Нгуема говорив: «сьогодні, нарешті, зізнається, що Африка - це макрокосм різноманітних всесвітів, які змішуються, взаємопроникають і взаємодіють... Це мусульманський світ, західний світ, анімістскій (традиційний) світ. Кожен з цих світів мають своє особливе бачення життя. Чи можлива тут універсальність?

Найвідоміший африканський юрист-міжнародник, колишній віце-президент Міжнародного Суду ООН Кеба Мбайє (Сенегал) в своїй праці «Права людини в Африці» зазначає, що в Африці існує особлива концепція права взагалі і прав людини, зокрема. В Африці право не є мечем у руках індивіда для його захисту від суспільства. Воно більше розглядається як комплекс захисних правил суспільства, де особистість є його частиною. Однак дана концепція права і прав людини не повинна розглядатися як переважна права особистості. Професор РаймонВерде пише, що африканська концепція прав людини, яка грунтується на трьох основних принципах - множинності правових порядків, коммунітарних відносинах і ієрархії, може бути розглянута на наступних рівнях:

- Космологічному;
- Онтологічному,
- Політичному.

На космологічної рівні, людина є мікрокосм в надрах макрокосму всесвіту, створений Богом. На онтологічному рівні, людське буття є буття социализированное, і ця «соціальність» прогресивна, і розвивається від народження до смерті. Початок інтеграції в суспільство зв'язується з ритуалом наречення іменем, потім - ритуалом ініціації і т.д. На політичному рівні, індивід не є ізольованою одиницею перед обличчям влади.

По-перше, у багатьох африканських суспільствах політична влада не зосереджена тільки в руках центрального уряду, вона розподілена між різними соціальними організмами (у тому числі - глава сім'ї, дуаєн роду, власник землі, духовні вожді і т.д.) Рішення приймаються частіше за все після тривалого обговорення та індивід повинен коритися рішенням старших у своїй якості члена групи. Якщо ж мова йде про централізованої влади, то і їй, як правило, допомагають спеціальні ради, які розглядають справи найбільшою важливості.

Африканське право в цілому, це право групове, право суспільства, не тільки тому, що воно застосовується до мікро-товариствам (рід, сім'я, етнічна група, плем'я, клан), але й тому, що роль індивіда цьому суспільстві не істотна. У традиційних африканських суспільствах важливість спільноти була особливо підкреслена, а індивідуальні права могли розглядатися лише в контексті спільноти. Адже тільки в групі особистість могла знайти безпеку і в багатьох суспільствах члени сім'ї, клану або групи розділяють відповідальність за дії інших своїх членів. З цих причин права людини в традиційній Африці мають свої особливі причини, цілі та функції. Відповідно до європейської концепції, права людини - це комплекс принципів та правил, які дають можливість індивіду захищати себе від групи, суспільства або органу, його представляє. Такий підхід не знаходить свого підтвердження в Африці.

Професор права Дар-ес-Саламского університету Ісса Шайвджі (Танзанія) пише, що західна ліберальна теорія прав людини стверджує, що права належать індивідам. Індивіди є й осередком організованого суспільства, і головними власниками прав. У цій теорії, автономний індивід існує поза організованого суспільства і входить до нього зі своїми правами.
Велика кількість африканських юристів і мислителів дотримуються соціалістичної позиції. Головна теза її полягає в тому, що африканське суспільство базується більшою мірою на колективності (комунікативності), ніж на особистість. І, таким чином, розуміння індивідуальних прав є чужим африканської етнофілософіі. Постулат африканської етнофілософіі про колективну природу традиційного суспільства заклав наріжний камінь Африканської Хартії прав людини і народів.

Порівнюючи західний і східний підходи до прав людини Джошуа Кобба привертає увагу до психо-поведінкової моделі мислення западноіда і африканця. Він виділяє, відповідно, індивідуалізм і колективізм; відчуття власної унікальності і звичайність, отличительность і схожість. У цінностях і звичаї, виділяються: змагання, взаємодію; індивідуальні права, колективну відповідальність; відособленість, незалежність, взаємодію і взаємозалежність. У плані цілей, виділяються: виживання сильнішого, виживання роду; контроль над природою і гармонія з природою і в природі. Очевидно, що немає потреби коментувати, де підходи западноідов, а де підходи африканського мислення.